Записки Федераліста

Політичні есе Александера Гамільтона, Джеймса Медісона та Джона Джея

Переклад опубліковано: 29 вересня 2019 року

Навігатор: №1  №2  №3  №4  №5  №6  №7  №8  №9  №10  №11  №12  №13  №14  №15  №16  №17  №18  №19  №20  №21  №22  №23  №24  №25  №26  №27  №28  №29  №30  №31  №32  №33 


|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 1 ||

Загальні відомості

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамільтон
27 жовтня 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Після того як ви на власному досвіді переконалися в неефективності федерального уряду, вам пропонується розглянути нову Конституцію для Сполучених Штатів Америки. Предмет, значимість якого самоочевидна; мова йде ні більш, ні менш, як про існування Союзу, безпеки і блага його складових частин, про долю у багатьох відношеннях найцікавішої в світі імперії. Часто зазначалося, що, мабуть, народу нашої країни судилося своєю поведінкою і прикладом вирішити найважливіше питання: ЧИ ЗДАТНІ СПІЛЬНОТИ ЛЮДЕЙ В РЕЗУЛЬТАТІ РОЗДУМІВ І ЗА ВЛАСНИМ ВИБОРОМ ДІЙСНО ЗАСНОВУВАТИ ХОРОШІ УРЯДИ АБО ВОНИ НАЗАВЖДИ ПРИРЕЧЕНІ ВОЛЕЮ ВИПАДКУ АБО НАСИЛЬСТВА ОТРИМУВАТИ СВОЇ ПОЛІТИЧНІ КОНСТИТУЦІЇ? Якщо це зауваження хоч в якійсь мірі вірне, тоді кризовий період, який ми переживаємо, можна вважати часом, коли потрібно прийняти рішення, і невірний вибір нашої ролі цілком можна вважати бідою для всього людства.

Думка про це примножить філантропічні спонукання патріотизму, що посилить занепокоєння цією подією всіх розумних і добрих людей. Воістину ми будемо щасливі, якщо наш вибір продиктує точна оцінка наших справжніх інтересів, не ускладнена і не затьмарена забобонами, не пов'язаними з СУСПІЛЬНИМ БЛАГОМ. Але цього легше пристрасно бажати, ніж серйозно очікувати. План, запропонований на наш розгляд, зачіпає дуже багато конкретних інтересів, оновлює безліч місцевих установ, що не може залишити поза увагою в ході обговорення масу сторонніх предметів, а також поглядів, пристрастей і забобонів, що далеко не сприяють відкриттю істини.

Серед найбільших перешкод, які повинна зустріти нова Конституція, можна без зусиль розгледіти очевидні інтереси певного класу людей в кожному штаті, які побоюються зменшення їх влади, доходів і вигод, одержуваних від займаних ними посад в установах штату, а також збочені амбіції іншого класу людей, які розраховують нажитися в стані смутку, що запанував в країні, або пестять себе надією, що перспективи піднятися наверх при поділі імперії на кілька місцевих конфедерацій куди вище, ніж при союзі, де править уряд.

Я не маю наміру, однак, займатися міркуваннями такого роду. Я прекрасно розумію, що було б безрозсудно списувати без розбору в опозицію будь-яку групу людей (тільки з тієї причини, що в силу займаного ними положення вони виявляються під підозрою) з егоїстичних або честолюбних міркувань. Неупередженість зобов'язує нас визнати, що навіть такі люди можуть керуватися чесними намірами; і немає сумнівів в тому, що велика частина вже існуючих заперечень або тих, які проявляються в подальшому, буде виникати з мотивів принаймні чесних, якщо не шанованих, буде чесними помилками умів, збитих з пантелику заздрістю і страхами. По суті, такі численні і серйозні причини, які надають неправдиву упередженість судження, що ми часто бачимо мудрих і добрих людей як серед правих, так і серед неправих у справах першорядного значення для суспільства. Ця обставина при належному врахуванні дає урок стриманості тим, хто в будь-якій суперечці переконаний в своїй правоті. І інший урок обережності можна отримати, поміркувавши про те, що ми не завжди впевнені в більшій чистоті принципів які виявляються вірними, ніж їхніх супротивників. Амбіції, жадібність, особиста ворожість, партійна опозиція і багато інших мотивів, що не кращі за перелічені, можуть впливати як на тих, хто стоїть за праве вирішення питання, так і на тих, хто проти. Навіть якби не існувало цих спонукальних причин до стриманості, ніщо не може бути більш необачним, ніж дух нетерпимості, який завжди відзначає політичні партії. У політиці, як і в релігії, в рівній мірі абсурдно знаходити прихильників вогнем і мечем. В обох випадках єресі рідко виліковуються переслідуваннями.

Однак якими би не були справедливими ці міркування, у нас вже є достатньо вказівок на те, що саме це трапиться в наших, як бувало в усіх колишніх, великих національних дебатах. На свободу вирветься потік злих і злочинних пристрастей. Судячи з поведінки протиборчих партій, нам слід зробити висновок, що вони взаємно сподіваються виявити справедливість своїх суджень і збільшити кількість звернених на користь їх справи гучних заяв і жовчю філіппік. Світлі прагнення до того, щоб правління здійснювалося енергійно і ефективно, затаврують як плід характеру, схильного до деспотичної влади і ворожістю до принципів свободи. Надмірні ревнощі з приводу загрози правам народу, в чому здебільшого винен розум, а не серце, буде зображуватися як удавання і фальш, приманка для отримання популярності за рахунок суспільного блага. З одного боку, забудуть, що ревнощі зазвичай супроводжують палке кохання, а благородне прагнення до свободи дуже схильне до зараження духом вузької і неліберальної недовіри. З іншого боку, буде також забуте, що СИЛЬНИЙ УРЯД НЕОБХІДНИЙ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ВОЛІ; що здоровому і освіченому глузду їх інтереси не можна розділити, а НЕБЕЗПЕЧНІ АМБІЦІЇ ЧАСТІШЕ ХОВАЮТЬСЯ ЗА КРАСИВОЮ МАСКОЮ ПОБОРНИКА ЗА ПРАВА НАРОДУ, НІЖ ЗА ЛЯКАЮЧИМИ ПРАГНЕННЯМИ ДО ВВЕДЕННЯ ТВЕРДОГО ТА ЕФЕКТИВНОГО ПРАВЛІННЯ. Історія вчить нас, що перше куди більш вірний шлях до деспотизму, ніж друге, і серед тих, хто знищував свободу в республіках, переважна більшість починали свою кар'єру, заграючи з народом, будучи демагогами, а потім перетворювалися в тиранів.

Цими своїми попередніми зауваженнями, мої співгромадяни, я маю намір застерегти вас проти будь-яких спроб, звідки б вони не виходили, вплинути на ваше рішення в справі найбільшої значущості для вашого добробуту доводами, що не продиктовані правдою. Ви, безсумнівно, помітили по суті моїх зауважень, що вони виходять з джерела, що не є недружнім до нової Конституції. Так, мої співвітчизники, повинен сказати вам, що після ретельного розгляду я не сумніваюся - в ваших інтересах прийняти її. Я переконаний, що це найвірніший шлях для забезпечення вашої волі, вашого гідності і вашого щастя. Я не зроблю застережень, у мене їх немає. Я не буду забавляти вас видимістю роздумів, бо я вже вирішив. Я щиро розкрию вам мої переконання і покажу основи, на яких вони ґрунтуються. В усвідомленні добрих намірів я зневажаю двозначність. Проте чи досить примножувати роздуми на цей рахунок. Мої мотиви повинні залишитися в моїх грудях, але моя аргументація доступна всім, і всі можуть судити про неї. Вона буде представлена ​​принаймні в дусі поваги до істини.

Я пропоную в серії статей розглянути наступні цікаві приватні питання:
КОРИСТЬ СОЮЗУ ДЛЯ ВАШОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦВІТАННЯ; НЕДОСКОНАЛІСТЬ НИНІШНЬОЇ КОНФЕДЕРАЦІЇ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ СОЮЗУ; НЕОБХІДНІСТЬ УРЯДУ, ПРИНАЙМНІ НАСТІЛЬКИ Ж ЕНЕРГІЙНОГО, ЯК ПРОПОЗИЦІЇ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЦІЄЇ МЕТИ; ВІДПОВІДНІСТЬ ЗАПРОПОНОВАНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ІСТИННИМ ПРИНЦИПОМ РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПРАВЛІННЯ; ЇЇ АНАЛОГІЯ З КОНСТИТУЦІЄЮ ВАШОГО ВЛАСНОГО ШТАТУ - І НАРЕШТІ, ДОДАТКОВА ГАРАНТІЯ, ЯКУ НАДАСТЬ ЇЇ ПРИЙНЯТТЯ ЗБЕРЕЖЕННЮ ЦЬОГО СПОСОБУ ПРАВЛІННЯ, СВОБОДИ І ВЛАСНОСТІ.

В процесі міркувань я спробую дати задовільну відповідь на всі заперечення, які з'являться і в якійсь мірі варті вашій увазі.

Мабуть, буде визнано зайвим висувати аргументи для доказу користі Союзу, що, поза сумнівом, відображене в серцях багатьох людей в ​​усіх штатах і, як можна припустити, не має противників. Однак ми вже знаємо, що в гуртках недругів нової Конституції потайки шепочуться, що тринадцять штатів займають занадто великий простір для введення однієї загальної системи і тому необхідно створити окремі конфедерації, що є частинами, відмінними від цілого [1]. Ця доктрина, цілком ймовірно, буде поступово пропагуватися, поки не збере достатньої кількості шанувальників, щоб її можна було відкрито відстоювати. Для тих, хто в змозі ширше поглянути на речі, немає більш очевидною альтернативи ухваленню нової Конституції, ніж розчленовування Союзу. Тому корисно почати з розгляду переваг пропонованого Союзу, неминучих бід і можливих небезпек, яким піддасться кожен штат в разі його розпуску. Це питання я і розгляну в моєму наступному зверненні.

ПУБЛІЙ

1. Така сама ідея, на користь аргументації до логічних наслідків, міститься в ряді останніх публікацій проти нової конституції.

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 2 ||

Про небезпеку іноземного вторгнення або впливу

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Джон Джей
31 жовтня 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Коли народ Америки зрозуміє, що він покликаний вирішити питання, якому за своїми наслідками призначено стати одним з найважливіших, що коли-небудь поставало перед ним, то стане зрозуміло, що йому належить підійти до цього питання дуже серйозно і розглянути його з усіх сторін.

Не існує нічого більш очевидного, ніж нагальна необхідність мати уряд. Не підлягає сумніву й те, що народ повинен передати йому, як тільки воно буде засновано, частину своїх природних прав, з тим щоб наділити його необхідної владою. Тому варто подумати про те, що більше відповідає інтересам американського народу - чи залишиться він єдиною нацією, з одним федеральним урядом або розділиться на окремі конфедерації, наділивши керівництво кожної з них тими ж владними функціями, які пропонується надати єдиному національному уряду.

До недавнього часу панувала думка про те, що процвітання народу Америки залежить від неухильного збереження єдності. Помисли, молитви і зусилля кращих і наймудріших наших громадян були постійно спрямовані на досягнення цієї мети. Тепер з'являються політики, які стверджують, що ця думка помилкова і замість того, щоб знайти безпеку і щастя в Союзі, ми нібито повинні шукати його в поділі штатів на окремі конфедерації або суверенні утворення. Наскільки незвичною не здавалася б ця нова доктрина, у неї все ж знаходяться прихильники. Ті що висловлювалися проти неї тепер висловлюються "за". Хоч би якими були аргументи і мотиви, що викликали зміну в настроях і промовах цих панів, було б вкрай нерозумно, якби маси визнали ці нові політичні принципи, не будучи повністю впевненими в тому, що вони ґрунтуються на істині і політичної мудрості.

Мені не раз було приємно думати про те, що незалежна Америка не складена з окремих, віддалених одна від одної територій, а являє собою одну, єдину, родючу, велику країну, яку успадкували наші західні сини свободи. Провидіння особливим чином благословило її, наділивши на радість і користь її мешканців різноманітністю грунтів і вирощуваних на них плодів, а також незліченними річками, що течуть по її просторах. Судноплавні річки і озера утворюють ланцюг уздовж її кордонів, немов зв'язуючи її в одне ціле, а найвеличніші річки в світі, які течуть на зручній відстані одна від одної, подібно широким дорогам, пов'язують дружні народи, допомагаючи їм здійснювати обмін і доставку різних товарів.

Я також часто із задоволенням відзначив, що Провидінню завгодно було послати цю єдину країну єдиному народові, який походить від одних предків, говорить однією мовою, сповідує одну релігію, прихильний одним і тим же принципам правління, слідує однаковим звичаям і традиціям, народу, який в результаті спільних зусиль, борючись пліч-о-пліч в довгій і кривавої війні, завоював свободу і незалежність.

Ця країна і цей народ, схоже, були створені одне для одного. Мабуть, план Провидіння в тому й полягав, щоби така багата спадщина гідна братській родині народів, з'єднаних найміцнішими узами, ніколи не ділилася на ворожі держави, які змагаються між собою.

Подібні почуття до недавнього часу переважали в усіх шарах населення. По суті, ми були одним народом, причому кожен громадянин, де б він не знаходився, користувався однаковими правами, перевагами, а також захистом держави. Як єдина нація ми вели війну і укладали мир, перемогли загальних ворогів, створювали союзи і укладали договори з іноземними державами.

Усвідомлення цінності і вигод союзу змусило народ на самому початку війни створити федеральний уряд в інтересах його збереження і зміцнення. Уряд було утворено, як тільки народ відчув себе політичною силою; навіть раніше, коли наші оселі були охоплені вогнем, багато громадян спливали кров'ю, а війна і принесені нею руйнування не залишали часу для спокійних роздумів і серйозної підготовки, які зазвичай передують утворенню мудрого і збалансованого уряду для вільного народу. Немає нічого дивного в тому, що уряд, утворене в такий важкий час, на ділі виявилося далеко не ідеальним і не цілком відповідав меті, для якої його було створено.

Наш освічений народ зрозумів, у чому недосконалість уряду, і шкодує за ним. Являючись не меншими прихильниками союзу, ніж свободи, люди бачили небезпеку, яка загрожувала насамперед союзу і лише потім свободу; переконавшись в тому, що належним чином захистити союз і свободу можна, лише створивши більш досконалий, ніж раніше, федеральний уряд, вони одностайно погодилися скликати нещодавній конституційний конвент у Філадельфії з тим, щоб розглянути це важливе питання.

Важке завдання постало перед конвентом, членами якого стали люди, котрі здобули довіру співгромадян, причому багато хто з них вже були широко відомі завдяки своєму патріотизму і високим моральним якостям, виявленим за часів, коли уми і серця людей піддавалися тяжким випробуванням. У мирний час, коли їх вже ніщо не відволікає, вони присвятили багато місяців обговоренню Конституції, їх спокійній щоденній роботі ніхто не заважав. Вони не відчували страху перед владою, на них не впливали ніякі пристрасті, крім любові до батьківщини. Нарешті, вони підготували і рекомендували народу плід їхніх спільних обговорень і одностайно схвалений ними проект.

Визнаємо: проект цей саме РЕКОМЕНДОВАНИЙ, а не нав'язаний. Не забудемо також, що нам рекомендують не ФОРМАЛЬНО схвалити або ФОРМАЛЬНО відкинути його, а спокійно і чесно розглянути, чого вимагають важливість і значимість документу і чого він, безумовно, заслуговує. Однак (як було зазначено в попередньому листі) при всій бажаності цього важко розраховувати на те, що його розгляд і вивчення будуть проходити саме так. Минулий досвід вчить нас не занадто тішати себе надіями. Ще не забулося, як почуття близької небезпеки, для якої були всі підстави, змусило американців скликати пам'ятний Континентальний Конгрес в 1774 році. Конгрес рекомендував обравшому його народу деякі заходи, мудрість яких не викликає сумнівів. Але в пам'яті ще свіжі спогади про те, що незабаром з'явилося безліч памфлетів і публікацій в щотижневих газетах, в яких ці самі заходи критикувалися. Багато урядовців, що мали свої особисті інтереси, а також ті, хто невірно оцінювали наслідки, або перебували під впливом колишніх зв'язків, або ж прагнули до цілей, несумісним з громадським благом, - всі вони були невтомні в спробах переконати народ відкинути продиктовані патріотичним почуттям рекомендації конгресу. Багато з них було введено в оману або самі ввели себе в оману, але переважна більшість міркувала мудро і тепер щаслива від свідомості того, що вирішили саме так.

Вони вважали, що Конгрес складається з багатьох геніальних і найдосвідченіших людей, які, приїхавши з різних кінців країни, принесли з собою і надали один одному масу корисної інформації. Протягом часу, який вони провели разом, вони обговорювали питання про те, в чому справжні інтереси країни, і, природно, повинні були отримати досить точне про це уявлення. Кожен з них піклувався про свободу суспільства і його процвітання, тому не тільки з почуття обов'язку, але за велінням совісті вони пропонували заходи, які по зрілому міркуванню визнали дійсно розумними і бажаними.

Тоді ці та подібні міркування переконали народ довіритися мудрості Конгресу і погодитися з його рішенням. Він пішов рекомендаціями Конгресу, незважаючи на різні хитрощі і спроби його переконати і перешкодити здійсненню рішення. Але якщо у всього народу було досить причин довіряти Конгресу, більшість делегатів якого були маловідомі і ще не проявили себе, то тим більше у нього причин зараз поважати думки і рекомендації конституційного конвенту, бо добре відомо, що кілька чільних делегатів того Конгресу, згодом проявили себе і здобули заслужену повагу завдяки патріотизму і талантам - а це люди досить досвідчені в політиці, - були також і членами конституційного конвенту, в роботу якого вони внесли свої знання і досвід. Варто зауважити, що делегати не тільки першого, але і всіх наступних Конгресів, так само як і нещодавнього конституційного конвенту, незмінно сходилися з американським народом в думці про те, що процвітання Америки залежить від її єдності. Збереження Союзу і зміцнення його були тією великою метою, яку переслідував народ Америки, обираючи конвент. Ту ж мету переслідує і проект, який конвент закликав прийняти. Якими ж міркуваннями і благими цілями керуються ті, хто в даний момент намагається применшити важливість Союзу? Чому нам говорять, що три-чотири конфедерації краще однієї? Я глибоко переконаний, що думка народу з цього приводу була вірною, що всеосяжна і одностайна підтримка, яку він надає справі збереження Союзу, має під собою вагомі підстави і пояснюється благородними мотивами. Я спробую докладніше зупинитися на цьому в наступних статтях. Ті, хто підтримують ідею утворення ряду окремих конфедерацій замість запропонованого цим конвентом проекту, можливо, передбачають, що відмова від нього піддасть Союз серйозній небезпеці. Можливість подібного результату велика, і я щиро бажаю, щоб кожен добрий громадянин чітко розумів: коли Союз розпадеться, Америка з повною підставою може вигукнути словами поета: "ПРОЩАВАЙ, ПРОЩАВАЙ, УСЯ МОЯ ВЕЛИЧ!"

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 3 ||

Про небезпеку іноземного вторгнення або впливу (продовження)

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Джон Джей
3 листопада 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Те, що я скажу, не нове. Рідко трапляється, щоб народ будь-якої країни, настільки ж освічений і добре інформований, як американський, протягом багатьох років помилявся щодо власного блага. Ця обставина, звичайно, змушує з великою пошаною ставитися до думки, якої народ Америки так довго і одностайно дотримувався, думки про необхідність тісного союзу під управлінням федерального уряду, наділеного достатньою владою для вирішення зовнішніх і внутрішніх справ.

Чим уважніше я досліджую причини, які, схоже, породили цю думку, тим більше переконуюся в їх незаперечності і обгрунтованості.

Серед безлічі проблем, які мудрий і вільний народ вважає за необхідне вирішити, питання про БЕЗПЕКУ займає, мабуть, перше місце. БЕЗПЕКА народу, безсумнівно, пов'язана з різними обставинами і міркуваннями, що дає великий простір тим, хто має намір визначити це поняття точно і вичерпно.

Зараз я буду розглядати цю проблему в тій лише мірі, в якій вона стосується заходів безпеки для забезпечення миру і спокою, а також захисту від небезпеки іноземного вторгнення або впливу, як і від небезпек подібного ж роду, що виникають від внутрішніх причин. Але першою згадувалася НЕБЕЗПЕКА ІНОЗЕМНОГО ВПЛИВУ І ВТОРГНЕННЯ, тому її і слід обговорити насамперед. Тому перейдемо до розгляду питання про те, чи мають рацію чи ні ті, хто вважають, що дружній союз, очолюваний енергійним національним урядом, забезпечує найкращий захист від зовнішньої небезпеки.

Число воїн, які були або будуть в світі, завжди пропорційне числу і переконливості причин - дійсних або вигаданих, - які провокують або викликають війни. У тому випадку, якщо це зауваження справедливо, варто задатися питанням: чи можливо, щоб ОБ'ЄДНАНА АМЕРИКА давала стільки ж справедливих приводів до війни, як АМЕРИКА РОЗ'ЄДНАНА! А якщо виявиться, що об'єднана Америка може дати менше приводів до війни, тоді природно припустити, що в цьому відношенні союз буде більше сприяти збереженню миру з іншими країнами.

Справедливі причини воїн виникають здебільшого через порушення договорів або внаслідок прямого насильства. Америка вже уклала договори з шістьма або більше іноземними державами. Всі вони, крім Прусії, є морськими державами і, отже, в можуть загрожувати нам і завдавати шкоди. Америка веде інтенсивну торгівлю з Португалією, Іспанією, Великобританією. Що стосується двох останніх, то їй доводиться брати до уваги ту обставину, що їхні володіння примикають до території Америки.

Для забезпечення миру надзвичайно важливо, щоб Америка дотримувалася міжнародних норми у відносинах з цими країнами. Мені здається очевидним, що це легше буде виконати одному центральному уряду, ніж урядами тринадцяти окремих держав або трьох-чотирьох відокремлених конфедерацій.

Коли буде сформовано ефективний загальнонаціональний уряд, кращі люди країни не тільки погодяться працювати в ньому, а й будуть призначатися на керівні пости в цьому уряді. Місто, округ або якась впливова група зможуть послати представників у законодавчі збори штатів, в сенати або суди або на якісь виконавчі посади. Однак, щоб отримати рекомендації для роботи в федеральному уряді, потрібно мати репутацію людини здібної, що володіє багатьма перевагами, адже у уряду буде широкий вибір і воно не відчує браку відповідних кандидатур, як нерідко буває в окремих штатах. В результаті адміністративні та політичні акти і юридичні рішення федерального уряду будуть мудрішими, послідовнішими і виваженішими, ніж законодавчі акти окремих штатів, і, відповідно, більш задовільними з точки зору інших країн, а також більш надійними і з нашої точки зору.

У країні, очолюваної федеральним урядом, договори, окремі пункти договорів, так само як і закони інших держав, завжди знаходитимуть однакове тлумачення і виконуватися будуть однаково. А рішення з тих самих питань, прийняті тринадцятьма штатами або трьома або чотирма конфедерациями, можуть не збігатися і суперечити один одному, причиною чого стануть різні вподобання незалежних судів і суддів, призначених різними незалежними урядами, а також різні місцеві закони і різні інтереси, які можуть здійснювати на них вплив. Важко переоцінити розумність того, що конвент передав питання ці в юрисдикцію призначених ним судів, відповідальних лише перед федеральним урядом.

СТРАХ ВТРАТИТИ НИНІШНІ ПЕРЕВАГИ НЕРІДКО МОЖЕ ПІДШТОВХНУТИ ПАРТІЮ, ЩО ПЕРЕБУВАЄ ПРИ ВЛАДІ В ОДНОМУ АБО ДВОХ ШТАТАХ, ДО ТОГО, ЩОБ ВІДСТУПИТИ ВІД ПРИНЦИПІВ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ЧЕСНОСТІ В ПОЛІТИЦІ. АЛЕ ОСКІЛЬКИ ПОДІБНІ НАСТРОЇ НЕ ТОРКНУТЬСЯ ІНШИХ ШТАТІВ, ВОНИ НЕ ЗРОБЛЯТЬ ЗНАЧНОГО ВПЛИВУ НА ФЕДЕРАЛЬНИЙ УРЯД І НЕ БУДУТЬ ПРЕДСТАВЛЯТИ НЕБЕЗПЕКИ. ТАКИМ ЧИНОМ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ НЕ БУДЕ ПОРУШЕНА. Укладення мирного договору з Британією підтверджує вірність цього міркування.

Припустимо, однак, правляча партія штату захотіла б протистояти подібній спокусі, але, оскільки спокуси можуть виникнути, як часто і буває, під впливом особливих умов штату і здатні охопити велику кількість жителів, правляча партія не завжди може, навіть якщо вона цього і бажає, запобігти несправедливості, про яку йшлося вище, або покарати порушника. Однак федеральний уряд, на який не впливають місцеві інтереси, не тільки не буде змушене саме чинити зло, але буде мати достатню владу і рішучість припинити зло або покарати тих, хто його здійснює.

Тому в разі, коли навмисне чи ненавмисне порушення договорів або законів країни робить війну виправданою, приводів для війни буде менше, якщо у нас буде один федеральний уряд замість кількох урядів штатів.

І в цьому відношенні безпеку народу найкраще забезпечує федеральний уряд. Якщо говорити про причини справедливих війн, які викликані прямим і грубим насильством, то мені абсолютно ясно, що єдиний федеральний уряд - набагато кращий захист від небезпек такого роду, ніж будь-який інший.

Пояснюється це тим, що подібні дії є результатом пристрастей і інтересів частин, а не цілого; одного або декількох штатів, а не Союзу. Існуючий сьогодні федеральний уряд, поки що настільки слабкий, що не розв'язав жодної війни проти індіанців, проте відомо кілька випадків нападу індіанців, спровокованих негідними діями влади окремих штатів. Влада, яка є не в змозі або не бажає утримувати їх від нападу і карати винних, дала привід для вбивств багатьох невинних жителів.

Оскільки з іспанськими та британськими територіями межують лише кілька штатів, то і зіткнення на кордоні відбуваються в основному з вини людей, що там мешкають. Прикордонні штати, хоча їх і мало, можуть під впливом раптового невдоволення, почуття образи або явної користі - з великим ступенем ймовірності - почати війну з Іспанією або Британією, вдавшись до прямої сили, і ніщо не здатне запобігти цій небезпеці так швидко, як національний уряд, на чию мудрість і розсудливість не вплинуть пристрасті, що керують безпосередніми учасниками конфлікту.

Федеральний уряд не тільки дасть менше справедливих приводів для війни, але у нього буде більше можливостей для мирного вирішення конфліктів. Він буде діяти спокійно і стримано, і в цьому відношенні, як, втім, і в інших, зможе діяти більш обдумано, ніж штат, який вступив у конфлікт. Почуття гордості за свій штат і людська гординя змушують виправдовувати всі свої дії, заважають визнати помилки або порушення і виправити становище. Федеральному уряду в таких випадках не заважатиме гординя, воно буде спокійно і чесно роздумувати над тим, як краще визволити обидві сторони з тих труднощів, в які вони можуть потрапити.

Крім того, добре відомо, що вибачення, пояснення і компенсація часто бувають достатніми, якщо їх пропонує сильна єдина нація, але їх відкинули б як недостатні, якщо їх пропонує штат або конфедерація, яка не володіє великою владою і впливом.

У 1685 року Генуя зробила спробу умилостивити Людовика XIV, якого вона образила. Людовик зажадав, щоб Генуя послала свого дожа, або главу муніципалітету, разом з чотирма сенаторами до Франції просити у нього вибачення і прийняти його умови. Бажаючи зберегти мир, вони були змушені піти на це. Хіба зважився б він принизити подібним чином Іспанію, Британію або яку-небудь іншу ПОТУЖНУ державу?

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 4 ||

Про небезпеку іноземного вторгнення або впливу (продовження)

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Джон Джей
7 листопада 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

У моїй попередній статті йшлося про деякі причини, за якими Союз зможе краще захистити безпеку народу від можливої ​​загрози, викликаної справедливою війною проти інших націй. У ній показано, що причини подібної війни виникали б рідше і легше усувалися б федеральним урядом, ніж урядами штатів або невеликих конфедерацій, які пропонується створити.

Але безпека народу Америки перед лицем іноземного вторгнення залежить не тільки від того, щоб самим утриматися від справедливих воїн з іншими народами, а й від того, щоб не провокувати військові конфлікти і напади, бо очевидно, що причини війни можуть бути як справедливими, так і надуманими.

На жаль, як би це не було ганебно для людства, народи починають війну, коли є надія поживитися за рахунок інших народів, а абсолютні монархи часто увязуються у війни, які нічого не дають їхнім підданим; вони роблять це по чисто суб'єктивним причинам, рухомі бажанням військової слави, спрагою помсти за особисті образи, марнославством або прагненням укласти таємні угоди з метою возвеличення династії або зміцнення свого становища або положення своїх прихильників. Ці та багато інших мотивів, що впливають на правителя, часто змушують його вступити у війну несправедливу, непопулярну, чужу інтересам народу. Крім причин, які найчастіше спонукають вступати у війну абсолютних монархів, але які тим не менше заслуговують на нашу увагу, є й інші, рушійні не тільки діями монархів, але цілих народів. Уважне вивчення показує, що деякі з них виникають в ситуаціях і обставинах, подібних до наших.

У сфері риболовлі ми змагаємося з Францією і Британією. Ми можемо поставляти на їх ринки більш дешевий товар, ніж вони, незважаючи на спроби перешкодити цьому за допомогою пільгових тарифів на їхні власні товари і високих мит на ввезену рибу.

Вони, а також багато європейських країн є нашими суперниками в області судноплавства і морських перевезень. Але було б наївно вважати, що хтось з них буде радіти процвітанню нашої торгівлі. Оскільки вона може розширитися, скоротивши тим самим їхню торгівлю, вони будуть зацікавлені в тому, щоб обмежити її, а не розширювати, в чому і буде полягати їхня політика.

Наша торгівля з Індією і Китаєм зачіпає інтереси декількох країн, так як дозволяє скористатися перевагами, якими вони до сих пір володіли неподільно, бо тепер ми самі забезпечуємо себе товарами, які до цього купували у них.

Розширення нашої торгівлі і використання власних судів не може радувати ні одну країну, що має володіння на цьому континенті або в прибережних водах, бо дешевизна і чудові якості наших товарів, не кажучи вже про таку обставину, як близьку відстань, а також підприємливість наших купців і мистецтво моряків, забезпечать нам велику частку тих вигод, які ці території можуть дати, ніж хотілося б урядам цих країн.

Іспанія вважає за можливе перекрити для нас Міссісіпі з одного боку, а Британія закриває для нас річку Св. Лаврентія з іншого. Ні та, ні інша не допустять, щоб водні шляхи, які знаходяться між ними і нами, використовувалися для перевезень і взаємного спілкування.

З цих та інших міркувань, які можна було б продовжити і розібрати більш докладно, якщо в цьому є необхідність, стає очевидним, що заздрість і недоброзичливість можуть поступово опанувати умами правителів інших країн, і ми не можемо очікувати, що вони будуть байдуже дивитися на те , як зміцнюється наш союз, зростає його могутність на суші і на морі.

Американський народ усвідомлює, що ці обставини, так само як і ті, які зараз не настільки очевидні, можуть послужити приводами до війни; і як тільки настане відповідний момент і з'явиться можливість діяти, завжди знайдуться люди, які спробують прикрасити або виправдати їх. Тому народ Америки справедливо вважає, що союз і сильний федеральний уряд необхідні для того, щоб забезпечити такі умови, коли замість розв'язання війни уряд буде прагнути запобігти їй. Умови ці включають максимально надійну оборону і неминуче залежать від дій уряду, армії і стану ресурсів країни.

Оскільки безпека цілого повинна бути в інтересах цього цілого і не може бути забезпечена без допомоги уряду - одного, декількох або багатьох, - запитаємо себе, хто краще впорається з цим - один сильний уряд або кілька.

Єдиний уряд може зібрати і залучити таланти і досвід найздібніших людей, в якій би частині Союзу вони не жили. Він може діяти, виходячи з єдиних принципів, може гармонізувати, асимілювати і захищати окремі частини і окремих членів, надавши їм можливість використовувати вигоди його мудрою і обережною політикою. При розробці договорів він буде керуватися інтересами цілого, враховувати специфічні інтереси частин остільки, оскільки вони пов'язані з інтересами цілого. Уряд може використовувати ресурси і міць цілого для захисту окремих його частин, і може зробити це легше і швидше, ніж уряди штатів або окремих конфедерацій - вже з тієї причини, що між ними не існує належної згоди і єдності дій. Він може ввести однакову дисципліну в таборі, а підпорядкування офіцерів ополчення президенту - з дотриманням належної субординації - зробить ополчення єдиною і більш дієвою силою, ніж якби воно поділялося на тринадцять або ж три-чотири загони.

Що являло б собою ополчення Британії, якби англійське ополчення підпорядковувалося уряду Англії, шотландське - уряду Шотландії, а Уельського - уряду Уельсу? У разі іноземного вторгнення хіба змогли б ці три уряду зі своїми арміями (якби вони взагалі дійшли згоди) діяти проти ворога настільки ж ефективно, як єдина держава Великобританія?

Ми всі чули про британський флот, але може прийти час - якщо ми будемо діяти розумно, - коли заговорять і про американський флот. Якби єдиний національний уряд не піклувався про розвиток судноплавства і судноводіння в Британії, в результаті чого флот став кузнею морських кадрів, якби єдиний національний уряд не мобілізував всі засоби і ресурси країни для будівництва флоту, він би ніколи не прославився своєю міццю. Припустимо, буде власний торговий і військовий флот у Англії, припустимо, буде власний торговий і військовий флот у Шотландії, припустимо, буде власний торговий і військовий флот у Уельсу, припустимо, буде власний торговий і військовий флот у Ірландії. Варто цим чотирьом частинам Британської імперії перейти під управління чотирьох незалежних урядів, і можна з легкістю уявити собі, що незабаром втратить своє значення кожна з них.

А тепер перенесемо цю ситуацію на Америку. Якщо Америка залишиться розділеною на тринадцять частин або, якщо завгодно, на три-чотири незалежні частини зі своїми урядами, то яку ж армію змогли б вони зібрати і утримувати, який флот змогли б побудувати? Якби одна частина піддалася нападу, хіба їй на виручку поспішали б інші, хіба стали б вони проливати кров своїх синів і витрачати гроші на її захист? Хіба не виникне небезпека того, що за допомогою обманних обіцянок їх переконають дотримуватися нейтралітету, граючи на їх занадто великої любові до світу і небажання ризикувати спокоєм і нинішньої безпекою заради сусідів, до яких вони, можливо, відчувають заздрість і ослаблення яких тільки б бажали ? Таку позицію не назвеш мудрою, але вона хоча б природна. Історія грецьких держав і інших країн рясніє подібними прикладами. Те, що відбувається так часто, при подібних обставинах, цілком ймовірно, може статися знову.

Але припустимо, вони забажають допомогти штату або конфедерації, які зазнали нападу. Як, коли і в якій кількості слід посилати допомогу грошима і людьми? Хто очолить союзні армії і від якої з них він буде отримувати накази? Хто стане розробляти умови миру, а в разі суперечок виступати в якості арбітра і вимагати покори? У подібній ситуації неминучі різні ускладнення і неузгодженості. У той же час єдиний уряд, дбаючи й про спільні інтереси, що об'єднує всі сили і ресурси і направляє їх на загальне благо, не знав б усіх цих труднощів і набагато більше сприяв би забезпеченню безпеки народу.

В якому б положенні ми не опинилися - згуртованими під владою загальнонаціонального уряду або розділений на ряд конфедерацій, - ясно, що іноземні держави будуть точно знати наше становище і відповідним чином до нас ставитися. Якщо побачать, що наш уряд дієздатний і добре організований, торгівля розумно регулюється, ополчення дисципліновано, ресурси і фінанси знаходяться в надійних руках, віра в уряд відновлена, а народ вільний, задоволений і єдиний, вони вважатимуть за краще підтримувати з нами дружні відносини і не ризикнуть вступати в конфлікт. Якщо ж виявлять, що у нас немає сильного уряду, що кожен штат проводить свою політику - погану або хорошу - в залежності від того, як заманеться його правителям, що країна розколота на три-чотири самостійні республіки або конфедерації, можливо до того ж ворогуючі між собою, причому одна з них тяжіє до Британії, інша - до Франції, третя - до Іспанії, які можуть налаштовувати їх один проти одного, - яким же сумним видовищем буде виглядати для них Америка! Вона буде не тільки викликати жалість, але на неї легко буде напасти. І дуже скоро на власному гіркому досвіді ми дізнаємося, що, якщо розпадається народ або сім'я, страждає від цього кожен з нас.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 5 ||

Про небезпеку іноземного вторгнення або впливу (продовження)

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Джон Джей
10 листопада 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Королева Анна в листі шотландському парламенту від 1 липня 1706 року зробила кілька вартих уваги зауважень щодо важливості союзу між Англією та Шотландією, умови якого в той час якраз обговорювалися. Я приведу високоповажний публіці одну або дві витяги з цього листа. "Єдиний і досконалий союз буде надійною основою міцного миру, він захистить ваше віросповідання, свободу і власність, усуне внутрішні міжусобиці, а також суперництво і розбіжності між нашими двома королівствами. Він неодмінно примножить вашу міць і багатства і розширить торгівлю. Завдяки цьому союзу весь наш острів, об'єднаний любов'ю і вільний від страхів, що випливають з відмінності інтересів, буде здатний протистояти всіляким ворогам ". "Ми цілком щиро пропонували вам діяти спокійно і відповідно до тієї великої і важливої справи, щоб укладення союзу могло бути доведено до щасливого кінця, оскільки це є єдиний надійний спосіб забезпечити наше щастя в сьогоденні і майбутньому; і щоб зруйнувати підступи наших і ваших ворогів, які, безсумнівно, використовують всі можливі способи, щоб зірвати або відтягнути укладання союзу ".

У попередній статті зазначалося, що слабкість або розкол всередині країни можуть послужити причиною нападу ззовні, що найкраще захистити нас від цієї небезпеки може союз, наша міць і розумне управління країною. Ця тема настільки велика, що її неможливо вичерпати.

ІСТОРІЯ Великобританії - це історія, з якою ми здебільшого добре знайомі і яка дає нам чимало корисних уроків. Ми могли б отримати з них користь, не сплачуючи ту ціну, яку довелося заплатити англійцям. Хоча будь-якій розсудливій людині здається очевидним, що населення такого острова має бути однією нацією, ми все ж бачимо, що протягом століть воно було розділене на три і ці три народи постійно один з одним воювали. Незважаючи на те, що у відносинах з європейськими країнами їхні справжні інтереси були подібними, що проводиться цими країнами хитра політика була спрямована на те, щоб розпалювати і постійно підтримувати взаємне суперництво цих трьох націй, в результаті чого вони довгі роки завдавали один одному одні лише неприємності, замість того щоб допомагати і підтримувати один одного.

Якби народ Америки розділився на три або чотири нації, хіба не сталося б те ж саме? Хіба не виникло б таке ж суперництво, яке так само стали б підтримувати? Вони не змогли б стати народом, "об'єднаним любов'ю і вільним від страхів, що випливають з відмінності інтересів", але, навпаки, заздрість і суперництво швидко знищили б довіру і взаємне налаштування. Приватні інтереси кожної конфедерації, а зовсім не загальні інтереси Америки стали б єдиною метою їхньої політики. Отже, подібно до більшості країн, що мають зовнішні кордони, вони завжди будуть залучені в суперечки і військові конфлікти або будуть жити в атмосфері страху їх виникнення.

Найпалкіші прихильники створення трьох або чотирьох конфедерацій не можуть серйозно вірити в те, що вони довго залишаться рівними за силою, навіть якщо і можна було б з самого початку забезпечити подібну рівність. Але припустимо, це реально - тоді за допомогою яких хитрощів можна його зберегти? Не кажучи вже про те, що посилення однієї частини на противагу іншій сприятимуть місцеві умови, ми повинні врахувати, що розумна політика і розумне управління, які, ймовірно, відокремлять серед інших уряд однієї з конфедерацій, призведуть до того, що відносну рівність - по силі і значущості - буде порушено. Бо не можна припустити, що кожна з конфедерацій зуміє проводити протягом багатьох років однаково розумну і далекоглядну політику.

Як тільки трапиться (а не статися цього не може), що якась із націй або конфедерацій вирветься вперед, випереджаючи сусідів в політичному відношенні - а причини цього можуть бути різними, - сусіди стануть дивитися на неї з заздрістю і страхом. Ці почуття підштовхнуть їх до того, щоб заохочувати і підтримувати все, що може хоч скільки-небудь зменшити її значення, і утриматися від кроків, що сприяють або навіть гарантують її процвітання. Пройде зовсім небагато часу, перш ніж вона відчує вороже ставлення, і тоді не тільки розпочне втрачати довіру до сусідів, але стане ставитися до них з такою ж ворожістю. Недовіра закономірно породжує недовіру. Ніщо так швидко не підриває добрі відносини між країнами, як образлива заздрість і помилкові звинувачення, відверті або завуальовані.

Північ зазвичай вважається осередком потужності, і цілком ймовірно, що завдяки багатьом місцевим особливостям найпівнічніші з передбачуваних конфедерацій в недалекому майбутньому виявилися б набагато більш могутніми, ніж будь-які інші. Як тільки це стане очевидним, наш "Північний вулик" викличе таке саме відношення і те ж почуття в південних штатах Америки, які раніше він викликав в південних частинах Європи. Цілком природно припустити, що його молоді рої захочуть збирати данину з полів заможних і слабших сусідів, чиї землі щільніші, а клімат м'якіший.

Той, хто добре знає історію подібних поділів і об'єднань, знайде достатньо причин для побоювань: що розглядаються частини можуть вважатися сусідами лише остільки, оскільки у них спільні кордони; вони не будуть відчувати заздрість і взаємні образи. Коротше, ці розділи і об'єднання поставлять нас в таке становище, в якому, безсумнівно, хочуть нас бачити деякі країни, а саме щоби ми являли загрозу виключно один для одного.

Зі сказаного стає зрозумілим, як глибоко помиляються ті панове, які вважають, ніби ці конфедерації можуть укласти між собою оборонні і наступальні союзи, що забезпечило б то поєднання волі, військової могутності і ресурсів, яке необхідне для створення і підтримки сильної оборони проти іноземних ворогів.

Коли незалежні держави, які пізніше увійшли до складу Британії та Іспанії, вступили в союз і об'єднали сили проти зовнішніх ворогів? Конфедерації, які пропонується створити, будуть окремими державами. Кожна з них має вести свою зовнішню торгівлю, регульовану особливими договорами. І так само як їхні товари і продукти різні і призначені для певних ринків, так і договори повинні мати суттєві відмінності. Різні комерційні інтереси неодмінно створять різні політичні інтереси і, природно, різну ступінь близькості і співпраці з різними зарубіжними країнами. Тому може статися так (і трапиться напевно), що якась країна, з якою конфедерація південних штатів буде перебувати в стані війни, виявиться тією самою країною, з якою конфедерація північних штатів бажала б зберегти мир і дружбу. Утворити союз двох частин з настільки протилежними інтересами було б вельми непросто, але і в разі утворення його умови навряд чи виконувалися б чесно, і він би просто розколовся.

Більш того, цілком можливо, що в Америці, як і в Європі, сусідні країни, виходячи з різних інтересів і рухомі недобрими намірами, часто будуть займати різні позиції. З огляду на нашу віддаленість від Європи, природно припустити, що ці конфедерації стали б побоюватися один одного, а не розташованих за океаном країн. Тому всі вони швидше захочуть убезпечити себе від сусідів, уклавши союз з іноземними державами, ніж захищати себе від зовнішньої небезпеки, укладаючи союзи між собою. Давайте не будемо забувати, наскільки простіше прийняти іноземний флот в своїх портах або допустити іноземні армії на свої території, ніж змусити їх піти. Як сильно вплинули римські і інші завойовники на характер союзників і як сильно змінили державну владу тих, кого нібито захищали!

І нехай чесні люди розсудять, чи допоможе поділ Америки на якесь число незалежних суверенних держав захистити нас від нападу або втручання в наше життя іноземних держав.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 6 ||

Про небезпеку від розбіжностей між штатами

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамільтон
24 листопада 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Три останні номери цієї серії статей були присвячені перерахуванню небезпек, яким ми піддаємося від зброї і інтриг іноземних держав, будучи роз'єднаними. Тепер я опишу небезпеки іншого і, можливо, більш тривожного характеру, які, цілком ймовірно, прийдуть від незгоди між самими штатами і від внутрішніх розбіжностей і потрясінь. У деяких випадках про них вже поверхнево згадувалося, але вони заслуговують конкретного і повного розгляду.

Тільки глибоко занурений в утопічні мрії може серйозно поставити під сумнів, що якщо наші штати будуть повністю роз'єднані або об'єднані в часткові конфедерації, то частини, на які вони розпадуться, не будуть часто і люто битися один з одним. Припускати відсутність мотивів для таких сутичок в якості аргументу проти їхнього існування означає забути ті обставини, що люди амбітні, мстиві і жадібні. Очікувати збереження гармонії між незалежними, непов'язаними суверенними утвореннями, що лежать поблизу один від одного, означає ігнорувати загальний хід справ людських, кидати виклик накопиченому вікового досвіду.

Причин ворожості між націями безліч. Деякі мають загальний характер і діють майже постійно. Під цю категорію підпадають жадоба влади, бажання бути першим і панувати - ревнощі до влади або жага рівності і безпеки. Інші причини носять більшою мірою непрямий характер, хоча також надають дієвий вплив в своїх сферах. Такі як суперництво і конкуренція в галузі торгівлі комерційних націй. А ще є причини, не менше численні, ніж згадані, що цілком кореняться в пристрастях людини: в уподобаннях, ворожнечі, інтересах, сподіваннях і недовірі до видатних людей громад, де вони живуть. Такі люди незалежно від того, є вони фаворитами короля або народу, занадто часто зловживали довірою, яку на них покладали, і під приводом служіння якомусь громадському благу не гребували приносити в жертву національний спокій особистій вигоді або особистого честолюбства.

Прославлений Перікл на догоду незадоволеній повії [1] ціною великої крові і ресурсів своїх співгромадян напав, розгромив і знищив місто Самос. Він же, збурений особистою несприйняттям мегарян [2], іншої нації Греції, або щоб уникнути судового переслідування, яке йому загрожувало як спільникові в передбачуваному крадіжці скульптора Фідія [3], або щоб позбутися від звинувачень, які готувалися висунути проти нього в тому, що він не шкодував державні кошти для придбання популярності [4], або з усіх цих причин, разом узятих, був низьким ініціатором тієї злощасної і фатальної війни, занесеної в аннали історії Греції як Пелопоннеська війна, яка після багатьох мінливостей, пауз і відновлення скінчилася загибеллю Афінського союзу.

Честолюбний кардинал, прем'єр-міністр Генріха VIII, дозволив своєму марнославству претендувати на тіару [5]. Він сподівався в результаті впливу імператора Карла V досягти успіху і придбати цю блискучу нагороду. Щоб заслужити прихильність та інтерес цього підприємливого і могутнього монарха, він залучив Англію в війну з Францією всупереч абсолютно очевидним політичним міркуванням. Він поставив при цьому під загрозу безпеку і незалежність свого королівства, в якому правив, і Європи в цілому. Адже якщо коли-небудь і був правитель, який прагнув здійснити план всесвітньої монархії, то це імператор Карл V, в інтригах якого Уолсі був одночасно знаряддям і маріонеткою.

Вплив, який фанатизм однієї жінки [6], капризи іншої [7] і інтриги третьої [8] здійснив на сучасну політику, хвилювання і примирення в значній частині Європи, - є темами які занадто часто були зневірені, щоб не стати загальнозрозумілими.

Множити приклади, як особисті міркування формують великі національні події за кордоном і всередині країни в потрібному для них напрямку, - марна трата часу. Ті, хто мають тільки поверхневу уяву про їх джерела, самі пригадають ряд випадків, а більш-менш знайомі з натурою людини не потребують прикладів, щоб скласти власну думку як про реальність, так і про силу згаданого впливу. Ймовірно, для ілюстрації цього загального принципу варто згадати випадок, який нещодавно стався у нас. Якби Шейс не був по вуха в боргах, було б малоймовірно, щоб Массачусетс занурився в громадянську війну.

Однак незважаючи на те, що свідчення минулого, а наведене особливо, збігається, все ще знаходяться мрійники і фантазери, готові відстоювати парадокс вічного миру між розчленованими і чужими один одному штатами. Республіки за характером своїм (кажуть вони) миролюбні, дух комерції пом'якшує звичаї і виганяє вибухові пристрасті, які призводять до воїн. Торгові республіки, подібні до нашої, ніколи не будуть знищувати самі себе в руйнівних сутичках один з одним. Вони завжди керуються спільним інтересом і культивують дух взаємної дружби і злагоди.

Хіба справжній інтерес усіх націй (можемо ми запитати цих політичних проектів) полягає в тому, щоб культивувати саме цей доброзичливий і філософський дух? Якщо в цьому і полягає їх істинний інтерес, чи дотримуються вони його на ділі? Хіба не виходило, навпаки, так, що швидкоплинні пристрасті і безпосередні інтереси ставили під активний і суворий контроль поведінку людей, а не загальні або віддалені міркування політики, користі або справедливості? Що на практиці республіки менш прихильні війні, ніж монархії? Хіба перші не керують людьми, як і останні? Хіба антипатії, вподобання, суперництво і бажання несправедливих придбань не зачіпають нації, як і королів? Хіба народні збори не схильні до частих нападів гніву, невдоволення, ревнощів, жадібності та іншим надзвичайним пристрастям? Хіба добре невідомо, що їх рішення часто визначаються ліченими індивідуумами, яким вони довіряють, і рішення ці, звичайно, пофарбовані пристрастями і поглядами цих людей? Хіба комерція по цей час зробила більше, ніж змінила цілі війни? Хіба пристрасть до збагачення не настільки ж панівна і завзята, як і пристрасть до влади і слави? Хіба не стільки ж війн виникло з комерційних причин з тих пір, як комерція підпорядкувала собі нації, як раніше, коли вони народжувалися жадібністю до територій або панування? Чи не надав дух комерції в багатьох випадках нові спонукальні мотиви до апетиту на перші і другі? Щоб відповісти на ці питання, звернемося до досвіду, більш надійнішого керівника, коли мова йде про думки людей.

Спарта, Афіни, Рим і Карфаген були республіками, дві з них - Афіни і Карфаген - торгового типу. Проте вони вели в той час війни, як наступальні, так і оборонні, так само часто, як сусідні з ними монархії. Спарта була не набагато краще добре влаштованого військового табору, а Рим ніколи не був ситий битвами і завоюваннями.

Карфаген, хоча і торгова республіка, був ініціатором саме тієї війни, яка закінчилася його знищенням. Ганнібал зі зброєю в руках з'явився в серці Італії, до воріт Риму, а Сципіон в свою чергу взяв гору над ним на землі Карфагена і завоював його.

У пізніші часи Венеція неодноразово вела війни, продиктовані амбіціями, поки не перетворилася на опудало для інших держав Італії, допоки Папа Юлій II не знайшов кошти створити могутню лігу [9], яка завдала смертельного удару могутності й гордості цій пихатій республіці.

Голландські штати до того, як поринули в проблемах боргів і податків, відігравали провідну і видну роль у війнах в Європі. У них були запеклі сутички з Англією за панування на морях, і вони були серед найзатятіших і неприборканих супротивників Людовика XIV.

В уряді Британії представники народу складають частину національного парламенту. Головним заняттям цієї країни протягом століть була комерція. Проте мало хто з інших націй вели частіше війни, ніж це королівство, а його війни в багатьох випадках виходили від народу.

Якщо мій вираз є доречним, то народних воїн було майже стільки ж, скільки королівських. Волання народу і настирливість його представників в різних випадках втягували монархів під час війни, або в результаті цього війна тривала всупереч їх прихильності, а іноді всупереч справжнім інтересам держави. Добре відомо, що в тій пам'ятній боротьбі за верховенство між конкуруючими дворами Австрії і Бурбонами, яка так довго спалювала Європу, антипатії англійців до французів, що допомагали цим амбіціям, а скоріше жадібність улюбленого вождя [10], затягли війну за межі, продиктованими здоровою політикою, і протягом значного часу вона йшла в опозиції до думки двору.

Війни між наведеними вище двома націями в більшій мірі виросли з комерційних міркувань - бажання витіснити хитрістю, або побоювання бути таким же чином витісненими в тій чи іншій галузі торгівлі, або в зв'язку з загальними вигодами від неї і судноплавства, а іноді з більш вартого осуду бажання захопити без дозволу частину торгівлі інших країн.

Якщо не брати до уваги двох пізніших, то остання війна між Британією та Іспанією виникла через спроби англійських купців вести незаконну торгівлю в іспанських володіннях. Ці незаконні дії викликали з боку іспанців жорсткі заходи відносно підданих Великобританії, які також були невиправдані, бо виходили за межі справедливої​відплати, були нелюдськими і жорстокими. Багато з англійців, затриманих на Іспанському узбережжі, надсилалися на роботи в копальні Потосі, а оскільки серед них почав розвиватися звичайний процес обурення, через деякий час невинних змішували з винними, піддаючи всіх без розбору покаранню. Скарги купців розпалили люте полум'я народної ненависті, яке незабаром охопило палату громад, а звідти перекинулося на міністерство. Були видані свідоцтва на проведення репресій, і пішла війна, в результаті якої було перекинуто систему союзів, створену всього за двадцять років до цього з розумними надіями на найсприятливіші результати.

Після цього огляду подій в інших країнах, що опинилися в обставинах, найбільш схожих з нашими, які резони мріяти про мир і добре ставлення в разі роз'єднання членів нинішньої конфедерації? Хіба у нас не було можливості переконатися в помилковості і навіженстві цих непотрібних теорій, які пестили нас обіцянками позбутися недосконалості, слабкості і зла, властивих суспільству будь-якого типу? Чи не настав час прокинутися від оманливої ​​мрії про золотий вік і прийняти до практичного керівництва в нашій політиці істину, що ми, як і інші жителі планети, ще далекі від імперії досконалого щастя і досконалої чесноти?

Нехай крайній занепад, в який прийшли наша національну гідність і кредит, нехай незручності, відчуваються всюди через розхлябаного і поганого організованого правління, нехай заколот в частині штату Північній Кароліні, нещодавні заворушення в Пенсільванії і вже справжнє повстання в Массачусетсі говорять самі за себе.

Звичаї людства в цілому далеко розходяться з догматами, використовуючи які намагаються приспати наші побоювання розладу і ворожості між штатами в разі роз'єднання. В результаті тривалого спостереження за прогресом суспільства в політиці виробилася свого роду аксіома, що сусідство або схожість обставин є природними ворогами націй. Розумний письменник зауважив в зв'язку з цим: "НАЦІЇ-СУСІДИ є природними ВОРОГАМИ один одного, якщо тільки їх загальна слабкість не примусить до вступу в лігу, в КОНФЕДЕРАТИВНУ РЕСПУБЛІКУ, а її конституція не може запобігти виникненню розбіжностей, що викликаються сусідством, ліквідує ті таємні ревнощі, які спонукає будь-яка держава розширювати свою територію за рахунок сусідів "[11]. Ця сентенція одночасно вказує на ЗЛО і пропонує ЗАСІБ ЗЦІЛЕННЯ.


1. Аспасія. Плутарх, “Життя Перікла”;
2.Там же;
3.Там же;
4.Там же. Вважалося, що Фідій викрав суспільне золото для прикраси статуї Мінерви при потуранні Перікла;
5.Яку носили Папи;
6.Мадам де Мантенон;
7.Герцогиня Мальборо;
8.Мадам де Помпадур;
9.Камбрейська ліга, що включала себе Імператора, короля Франції, короля Аракону, більшість князів Італії та її держав;
10.Герцог Мальборо;
11.Див. "Принципи ведення переговорів" абата де Маблі.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 7 ||

Про небезпеку від розбіжностей між штатами (продовження)

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамільтон
17 листопада 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Нерідко запитують з переможним виглядом, які спонукальні причини можуть мати роз'єднані штати для війни один проти одного? Повна відповідь на це питання: ті ж самі спонукальні причини, які в різний час занурювали в кров всі нації в світі. Але, на жаль, питання допускає більш конкретну відповідь. При найближчому розгляді виявиться, що причини для відмінностей є, існує тенденція, при якій навіть з урахуванням обмежень федеральної конституції ми на підставі накопиченого досвіду можемо судити про те, чого варто очікувати, якщо зняти ці обмеження.

Територіальні суперечки завжди були одним з найсильніших джерел ворожості між націями. Можливо, більша частина воїн, які спустошували землю, виникає з цієї причини. Вона і буде діяти на повну силу у нас. У нас величезна незаселена територія в межах кордонів Сполучених Штатів. У низки з них є протилежні і невирішені претензії, розпуск Союзу дасть привід для висунення таких претензій усіма. Добре відомо, що штати серйозно і зацікавлено обговорювали права на землі, що не роздані до моменту революції, так звані "землі корони". Штати, що мали в своїх межах колоніальні органи правління, претендували на ці землі як на свою власність, інші штати стверджували, що права на них перейшли Союзу, особливо на всі ті західні території, які в результаті або дійсного володіння, або підпорядкування власності індіанців надійшли під юрисдикцію короля Великобританії, поки його права не були ліквідовані за мирним договором. У будь-якому випадку, як вказувалося, то було придбання конфедерації за договором з іноземною державою. Конгрес мудро приглушив ці протиріччя, переконавши штати зробити поступки Сполученим Штатам заради блага всіх. У цьому випадку збереження Союзу, безумовно, відкриває перспективу полюбовного завершення цієї суперечки. Але розчленовування конфедерації оживило б її та призвело б до інших в цій галузі. В даний час велика частина незайнятої західної території - нехай передачею прав, а не по праву першості - є спільною власністю Союзу. Якщо Союзу буде покладено край, тоді штати, які здійснили передачу прав на принципі федерального компромісу, зі зникненням мотивів для передачі прав будуть схильні вимагати повернення земель. Інші штати, безсумнівно, будуть наполягати на отриманні своєї пропорційної частки, виходячи з принципу представництва. Їх аргументація буде полягати в тому, що дар не відміняється і справедливість їх прав на придбану таким чином або здобуту спільними зусиллями конфедерації територію ніяк не порушена. Якщо ж всупереч описаної ймовірності всі штати заявлять, що кожен з них має право на частину цього загального надбання, все одно доведеться долати труднощі, як належним чином здійснити правило пропорційного поділу. Різні штати висунуть різні принципи для досягнення цієї мети, а оскільки тим самим будуть зачіпатися протилежні інтереси сторін, вони навряд чи зможуть бути легко улагоджені мирними засобами.

На величезних просторах західної території ми, отже, вбачаємо великий театр для ворожих домагань, причому немає ні посередника, ні загального судді, які б встали між зацікавленими сторонами. Якщо судити про майбутнє за минулим, то у нас з‘являться достатні підстави побоюватися, що іноді в якості арбітра їх розбіжностей вони звернуться до меча. Обставини спору між Коннектикутом і Пенсільванією з приводу земель в долині Вайомінг застерігають - нам не слід оптимістично очікувати, що такі розбіжності легко влагоджуються. Статті конфедерації зобов'язали сторони передати справу на рішення федерального суду, що і було зроблено. Суд вирішив на користь Пенсільванії. Але Коннектикут висловив серйозне невдоволення, і це тривало до тих пір, поки шляхом переговорів і улагоджуванням не був знайдений еквівалент втрат, понесених ним, на думку Коннектикуту. Ніщо зі сказаного тут не слід розглядати як найменший осуд поведінки цього штату. Коннектикут, поза всяким сумнівом, щиро вважав, що судове рішення завдає йому шкоди. Штати, як і окремі люди, з великим небажанням миряться з невигідними для них рішеннями.

Ті хто можливість спостерігати внутрішню сторону ведення справ в зв'язку з розвитком спору між штатом Нью-Йорк і округом Вермонт можуть поручитися, що ми зустріли опір з боку як незацікавлених штатів, так і зацікавлених в цих претензіях, вони також можуть засвідчити, що світ конфедерації виявився б під загрозою, якщо б цей штат спробував затвердити свої права силою. У цих запереченнях домінували два мотиви: один - ревнощі до нашої майбутньої могутності й інший - інтереси низки впливових осіб в сусідніх штатах, які отримали землі від місцевої влади. Навіть штати, які висунули претензії в піку нашим, мабуть, більше дбали про розчленування цього штату, ніж про здійснення власних домагань. Такими є Нью-Гемпшир, Массачусетс і Коннектикут. Нью-Джерсі і Род-Айленд у всіх випадках виявляли гаряче завзяття на користь незалежності Вермонта, а Меріленд, поки не був стурбований уявним зв'язком між Канадою і Вермонтом, з ревнощами сповідував ті ж погляди. Всі ці невеликі за розмірами штати вороже ставилися до перспективи зростання нашого величі. Звертаючись до викладеного, ми можемо простежити деякі причини, які, ймовірно, зіштовхнуть один з одним штати, якщо їм випаде незавидна доля опинитися роз'єднаними.

Комерційне суперництво - інше серйозне джерело протиріч. Штати, не так сприятливо розташовані, захочуть позбавитися від невигод розташування і розділити блага їх більш щасливих сусідів. Це породить відмінності, привілеї і вилучення, що живлять невдоволення. Навички ведення відносин на основі рівності привілеїв, до чого ми звикли з самого початку заселення країни, додадуть більшої гостроти цим причинам для невдоволення, ніж якби це трапилося природним чином, незалежно від зазначеної обставини. Ми повинні бути готові назвати нанесенням шкоди те, що в дійсності є виправданими актами незалежних суверенних держав, які мають інші інтереси. Дух підприємництва, характерний для американських купців, не залишає нагоди проявити себе аж ніяк не в кращому вигляді. Зовсім не неймовірно, що цей неприборканий дух не проявить особливої ​​поваги до тих правил торгівлі, якими ті чи інші штати спробують забезпечити виняткові вигоди своїм громадянам. Порушення цих правил, з одного боку, зусилля запобігти і захиститися від них - з іншого, природно, призведуть до насильства, а за ним прийдуть репресії і війни.

Сприятливі можливості для деяких штатів, створені правилами торгівлі, перетворюють інших в їх данинодавців, з чим останні не забажають погодитися. Відносне положення один навпроти одного Нью-Йорку, Коннектикуту і Нью-Джерсі ілюструє це. Нью-Йорк для отримання державних доходів повинен обкласти зборами свій імпорт. Більшу частину їх сплатить населення двох інших штатів в якості споживачів того, що ми імпортуємо. Нью-Йорк не захоче або не зможе відмовитися від цієї переваги. Громадяни штату не погодяться з тим, щоб збір, який сплачується ними, передавався на користь громадян його сусідів, але, навіть якщо б не було цієї скрути, практично не можна виявити різницю між споживачами на наших власних ринках. Чи погодяться Коннектикут і Нью-Джерсі з тим, щоб тривалий час обкладатися податками штатом Нью-Йорк виключно в його користь? Чи дозволять нам тривалий час мирно, без перешкод насолоджуватися становищем метрополії, з якого ми витягуємо настільки ненависні нашим сусідам переваги і що, на їхню думку, те саме пригнічення? Чи зможемо ми зберегти це положення перед обличчям Коннектикуту, що з усією силою вимагає відшкодування, з одного боку, і Нью-Джерсі, який координує з ним свій тиск, з іншого? Тільки нерозумні можуть дати на це ствердну відповідь.

Державний борг Союзу слугуватиме ще однією причиною зіткнення між окремими штатами або конфедераціями. Спочатку пропорційний розподіл, а потім поступове погашення боргу викличе невдоволення і ворожість. Бо як можна досягти пропорційного розподілу, що задовольняє всіх? Будь-які пропозиції на цей рахунок в кінцевому підсумку зустрінуть ті чи інші заперечення, які, як зазвичай трапляється, посилять протилежні інтереси сторін. У штатів різні погляди навіть щодо поводження з державним боргом. Деякі з них або недооцінюють значення національного кредиту, тому що їх громадяни слабо зацікавлені, якщо взагалі в цьому питанні не байдужі, або принаймні з огидою ставляться до ідеї виплати внутрішнього боргу. Такі люди будуть схильні перебільшувати труднощі розподілу платежів. Інші, серед яких безліч кредиторів держави, що тримають зобов'язання, що перевищують в процентному відношенні частку свого штату в загальній сумі національного боргу, наполягатимуть на якомусь справедливому і дієвому відшкодування. Зволікання перших викличе невдоволення останніх. Вирішення питання про пропорційний розподіл боргу тим часом відтягуватиметься в результаті реальних розбіжностей і пов'язаних з цим затримок. Громадяни зацікавлених штатів будуть нагадувати, іноземні держави - вимагати задоволення своїх справедливих вимог, в результаті мио в штатах виявиться на межі небезпеки з двох причин - зовнішнього втручання і внутрішніх чвар.

Давайте припустимо, що труднощі в цій справі подолані і досягнуто рішення про пропорційний розподіл виплати. Все одно залишаються вагомі підстави припускати, що узгоджений принцип при застосуванні на практиці виявляється більш обтяжливим для деяких штатів, ніж для інших. Постраждалі, природно, будуть прагнути до пом'якшення тягаря. Інші, також природно, не сприятимуть перегляду досягнутого, що, найімовірніше, закінчиться збільшенням їх власної заборгованості. Їх відмова виявиться достатнім приводом для обурених штатів затримати свої внески, уникнувши тим самим докорів в жадібності, а невиконання цими штатами своїх зобов'язань з'явиться приводом для різкої незгоди і сварок. Але навіть якщо рішення на практиці виправдає справедливість прийнятого принципу, все одно порушення при внесенні платежів з боку деяких штатів відбудуться і з багатьох інших причин - через реальний брак коштів, погане ведення фінансів, випадкових заворушень в здійсненні правління і на довершення всього небажання, з яким люди зазвичай розлучаються з грошима для задоволення раптом виниклих потреб, що заважає тепер оплаті безпосередніх потреб. За яких причин не відбувся б розлад оплати, це буде викликати скарги, докори і сварки. Ймовірно, ніщо на настільки не порушує спокою націй, як обов'язок робити взаємні внески для будь-якої спільної мети, не отримуючи взамін рівних і відповідних вигод. Бо існує вислів настільки ж справедливий, як і банальне: ні з якого питання люди не роз'єднуються так сильно, як у справі про фінансові платежі.

Закони, що порушують приватні контракти, рівнозначні нехтуванню прав тих штатів, громадянам яких вони завдають шкоди, і їх слід розглядати як ще одне ймовірне джерело ворожнечі. У нас немає підстав очікувати, що більш ліберальний і неупереджений дух запанує в подальшому законодавстві окремих штатів, якщо не буде введено додаткових обмежень, ніж досі запобігалися численні порушення, що ганьблять деякі з них кодексів. Ми бачили, як в Коннектикуті запанувало прагнення відповісти відплатою на безчинства легіслатури Род-Айленду, і ми можемо з розумними підставами зробити висновок, що в подібних випадках при інших обставинах не паперова війна, а меч ліквідує такі моторошні порушення моральних зобов'язань і соціальної справедливості.

Ймовірність несумісних союзів між різними штатами або конфедераціями і різними іноземними державами і наслідки цього для світу у всій країні вже досить досліджувалися в деяких з попередніх статей. З того, що в них сказано з цього питання, слід зробити висновок: якщо Америка не буде цілком єдиною або пов'язаною слабкими узами простої ліги з наступаючими і оборонними зобов'язаннями, тоді вона в результаті дії згаданих протилежних і негармонійних союзів буде поступово втягнута в згубні лабіринти європейської політики і воїн і в результаті руйнівних домагань частин, на які вона буде, ймовірно, розділена, стане здобиччю інтриг і маніпуляцій держав, що відносяться вороже до всіх цих частин. Divide et impera [1] має бути принципом всіх держав, які або ненавидять, або бояться нас. [2]


1. Розділяй і володарюй;
2. Для того, щоб серію документів на цю тему якнайшвидше розмістити перед публікою, пропонується публікувати їх чотири рази на тиждень - у вівторок в New York Packet та в четвер в Daily Advertiser.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 8 ||

Наслідки військових дій між державами

З видання “New York Packet”
Автор: Александер Гамільтон
20 листопада 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

ВИХОДЯЧИ з встановленої аксіоми, яка говорить, що кілька штатів у разі поділу або будь-які їх комбінації, які можуть виникнути з руїн загальної конфедерації, пройдуть через мінливості миру і війни, дружби і ворожнечі один з одним, які випадають на долю сусідніх націй, не об'єднаних одним урядом, перейдемо тепер до стислого детального розгляду деяких наслідків такого становища.

Війна між штатами в перший період їх окремого існування буде супроводжуватися куди більш великими бідами, ніж зазвичай буває у держав, що давно мають постійну військову силу. Дисципліновані армії, які завжди знаходяться в стані готовності в Європі, звичайно, загрожують свободі і економіці, але тим не менше вони дають очевидну перевагу - раптові завоювання стали нездійсненними і запобігають стрімким спустошенням, які несли війни до створення цих армій. Цим цілям сприяло і мистецтво фортифікації. Країни в Європі оточені кільцем укріплених районів, які взаємно перешкоджають вторгненню. Цілі кампанії починаються і закінчуються в інтересах знищення двох-трьох ворожих гарнізонів, забезпечення вступу на територію ворожої країни. На кожному кроці виникають аналогічні перешкоди заради виснаження сил загарбників і уповільнення їх просування. Раніше армія вторгнення сягала серця сусідньої країни майже одночасно з отриманням звісток про її просування, тепер порівняно невелике злагоджене з'єднання, обороняючись з опорою на укріплені пункти, може ускладнити і в подальшому зірвати операції куди більшої армії. Історія воїн в тій частині світу більше не є історією підкорених народів і повалених імперій, мова йде про взяті і знову відбиті міста, про битви, які нічого не вирішують, про більш вигідні, ніж перемоги відступи, великі зусилля і малі придбання.

У нашій країні складеться зовсім інша ситуація. Ревнощі до військової сили максимально затягне її створення. Відсутність фортифікацій, що залишає межі одного штату відкритими для іншого, полегшить вторгнення. Штати, які мають більше населення, з мінімальними втратами візьмуть гору над менш населеними сусідами. Легкість завоювань можна порівняти тільки з труднощами їх утримання. Тому війна виявиться безладною і грабіжницькою. ГРАБІЖ і спустошення завжди відзначають шлях навіть регулярних військ. Лихо для населення, яке опиниться в центрі подій, буде відмінною рисою нашого способу ведення війни.

Намальована картина аж ніяк не перебільшення, хоча, зізнаюся, цим справа не довго обмежиться. Забезпечення безпеки від зовнішньої загрози - наймогутніша спонукальна причина при проведенні національної політики. Згодом перед цим згасне навіть найгарячіша любов до свободи. Широке знищення життів і власності, що супроводжує війни, незгасаючі зусилля і тривога, що породжуються станом постійної небезпеки, змусять навіть самі схильні до свободи нації ввести в інтересах спокою і безпеки обмеження, що схиляються до того, щоб погубити власні громадянські і політичні свободи. А заради забезпечення більшої безпеки вони підуть на ризик бути менш вільними.

Встановлення, про які йде мова, - це ПОСТІЙНІ АРМІЇ і супутні їм військові установи. Стверджують, що нова Конституція не спрямована проти постійних армій, і звідси робиться висновок: вони можуть існувати відповідно до неї [1]. Виходячи з самого формулювання, наявність таких армій в кращому випадку є проблематичним і невизначеним. Але хто може заперечити, вказавши, що постійні армії - неминучий результат розпаду конфедерації. Часті війни і постійні побоювання, які вимагають перебувати в постійній готовності, неминуче викличуть до життя такі армії. Першими створять їх слабкіші штати або конфедерації, щоб зрівнятися зі своїми сильнішими сусідами. Вони спробують компенсувати менші населення і ресурси створенням більш упорядкованою і ефективною системою оборони, дисциплінованими військами і фортифікаціями. У той же час вони в разі потреби посилять виконавчу владу в системі правління, а це призведе до того, що вони у все зростаючій мірі перейдуть до монархії. Сама сутність війни збільшує виконавчу владу за рахунок законодавчої.

Описані засоби скоро дадуть штатам або конфедерацій, що їх використовують, перевагу над сусідами. Невеликі держави або держави з меншими природними силами при наявності енергійних урядів за допомогою дисциплінованих армій часто тріумфували над великими державами, що не мали цих переваг. Ні почуття гордості, ні міркування безпеки найбільш важливих штатів або конфедерацій не дозволять їм довго перебувати в цьому принизливому і хиткому, неповноцінному положенні. Вони швидко вдадуться до заходів, аналогічним використаним проти них, щоб відновити втрачену перевагу. Таким чином, через дуже невеликий відрізок часу ми станемо свідками того, як в нашій країні виникнуть ті ж машини деспотизму, які є прокляттям Старого Світу. Так, принаймні, природно будуть розвиватися події, і наші судження виявляться вірними в тій мірі, в якій вони відіб'ють їх.

Це аж ніяк не туманні висновки, витягнуті з передбачуваних або спекулятивних дефектів Конституції, за якою вся влада в руках народу або його представників і делегатів, а тверді висновки, що спираються на природну необхідність розвитку людських справ.

Як заперечення на все це можуть запитати, чому постійні армії не виникли в результаті конфліктів, що дуже часто роздирали античні республіки Греції? Можна дати різні, але в рівній мірі задовільні відповіді на це питання. Працьовитість людей нашого часу, що прагнуть до вигоди, поліпшенню сільського господарства і торгівлі, несумісне з існуванням нації солдатів, а такими були умови життя в цих республіках. Державні доходи сильно помножило збільшення кількості золота і срібла; успіхи промисловості, наука про фінанси, є похідним від нашого часу, який співпав з набутими навичками до праці народів, зробили справжню революцію у веденні війни, перетворивши дисципліновані армії як відмінні від організацій громадян в постійного супутника частих військових сутичок.

Крім того, існує величезна різниця між військовою силою країни, територія якої за своїм становищем рідко піддається вторгненням, і країни, яка їх частий об'єкт і завжди їх боїться. Правителі першої не мають переконливого приводу, навіть якщо б були схильні до цього, тримати в готовності настільки ж численні армії, які в разі потреби має остання. У першому випадку такі армії рідко, якщо взагалі збираються для захисту своєї території, і тому народ не наражається на небезпеку бути зламаним військовою субординацією. Закони не послаблюються в інтересах військових потреб, громадянська держава повністю функціонує, не піддаючись корупції, і не руйнується принципами або схильностями, існуючими в іншій державі. Невеликі розміри армії перевершує природна сила суспільства, і громадяни, які не мають звички дивитися на військову міць як на засіб захисту або підкорятися її пригніченню, не люблять і не бояться солдатів. Вони відносяться до них, як би поступаючись необхідному злу, і готові чинити опір силі, яку, як вони вважають, можуть використовувати на шкоду їх прав. При таких обставинах армія здатна принести користь посадовій особі, придушити невелику фракцію або натовп, що випадково зібрався, або заколот, але не зможе нав'язати свою волю більшій частині згуртованого народу.

Але в країні, що знаходиться в тільки що описаному скрутному становищі, відбудеться протилежне. Постійна загроза змусить уряд бути завжди в готовності до її відбиття, а отже, його армії повинні бути досить численні для забезпечення негайного захисту. Постійна потреба в послугах солдату збільшує його значення і в прямій пропорції знижує становище громадянина. Військова держава стає вище цивільної. Права жителів територій, часто перетворюються в театри війни, неминуче порушуються, що підриває усвідомлення ними своїх прав, і поступово народ доводять до такого стану, коли солдат вважають не тільки захисниками, але шанують вище самих себе. Звідси недовго до того, щоб вважати їх вже господарями. При такому умонастрої дуже важко спонукати народ здійснити сильний і дієвий опір узурпаторам, що спирається на військову міць.

Королівство Великобританія підпадає під першу описану категорію. Острівне положення і могутній флот, в основному охороняє його проти можливості іноземного вторгнення, більш ніж компенсує необхідність мати чисельну армію в королівстві. Вважали, що достатнім мати лише сили, здатні чинити опір раптовій висадці, поки не збереться і не виступить ополчення. Жодне з міркувань національної політики не вимагало, а громадська думка не сприйняла б збільшення чисельності армії всередині країни. Тривалий час не могли впливати і інші чинники, які перераховувалися як наслідки в разі виникнення війни всередині країни. Ця на дивно щаслива обставина в значній мірі сприяла збереженню свободи, якою насолоджується ця країна аж до сьогоднішнього дня, незважаючи на пануючі продажність і корупцію. Якби, навпаки, Британія перебувала на континенті і була б змушена, як личило б у цьому положенні, розгорнути свої військові сили пропорційно силам інших великих держав Європи, вона, цілком ймовірно, нині була б жертвою абсолютної одноосібної влади. Можливо, хоча і малоймовірно, що народ острову може бути опинитися під кабалою з інших причин, але ніколи це не буде зроблено силою малої армії, яка зазвичай знаходиться в королівстві.

Якщо ми виявимося мудрими і збережемо Союз, ми століттями будемо насолоджуватися перевагами, подібними тим, які дає острівне положення. Європа від нас далеко. Її колонії, що поруч, найімовірніше, ще довго будуть поступатися нам у силах, щоб заподіяти серйозні неприємності. У цих умовах нам немає потреби у великій військовій могутності. Але якщо ми роз'єднаємося і частини нашої країни стануть або окремими, або, що більш ймовірно, зіллються в дві або три конфедерації, ми дуже швидко опинимося в тих же скрутних обставинах, як і континентальні держави Європи, - наші свободи будуть жертвою коштів, потрібних для захисту проти честолюбних домагань і взаємних ревнощів.

Ця ідея аж ніяк не легковажна або нездійсненна, а навпаки, вона обґрунтована і переконлива. Вона заслуговує на серйозний і зрілий розгляд кожної розумної і чесної людини, незалежно від партійної приналежності. Якщо такі люди відволічуться від усього і присвятять свої зусилля піднесеним, неупередженим роздумам про важливість цієї цікавої ідеї, простеживши до кінця її наслідки, вони без вагань розлучаться з банальними запереченнями проти Конституції, відхилення якої, безумовно, означатиме заключний етап існування Союзу. Примарні фантоми, що мерехтять в запаленій уяві деяких з її противників, швидко поступляться місцем куди більш відчутним небезпекам - реальним, неминучим і погрозливим.

ПУБЛІЙ


1. Це заперечення буде детально розглянуте в належному для нього місці. Буде показано, що єдина раціональна обережність, яка тут можлива, зроблена і вона куди більш грунтовна, ніж те, що до сих пір вводилося в будь-який з конституції в Америці, велика частина яких взагалі не містить ніяких гарантій в цьому питанні.

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 9 ||

Союз як захист від внутрішнього роздрібнення та повстання

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамільтон

До народу штату Нью-Йорк:

Міцний Союз матиме величезне значення для миру і свободи штатів як перешкода розбратів і заколотів. Не можна читати історію крихітних республік Греції та Італії, не відчуваючи жаху і відрази з приводу божевілля, які безперервно їх охоплювали, і революції, що йшли за цим з великою швидкістю. В результаті ці республіки перебували в стані постійних потрясінь між крайнощами тиранії і анархії. Якщо в них іноді панував спокій, то він слугував лише короткочасним контрастом наступаючим штормам, які за цим насувалися. Якщо час від часу відкриваються періоди блаженства, то ми ставимося до них з відтінком жалю, породженого думкою про те, що розгорнута перед нами прекрасна картина скоро змиється бурхливими хвилями бунтів і люттю партій. Якщо промені слави інколи й спалахнуть в темряві, то, хоч вони і осліпили нас скороминущим, миттєвим блиском, вони в той самий час спонукають журитися з приводу того, що вади уряду понівечать шлях і заплямують славу яскравих талантів і прославлених геніїв, за що справедливо прославлені обрані землі, що їх народили.

З заворушень, що спотворили аннали цих республік, захисники деспотизму витягли аргументи не тільки проти республіканської форми правління, але і проти самих принципів цивільних свобод. Вони засуджували будь-яке вільне правління як таке, що не відповідає існуванню самого суспільства і займалися тим, що зловмисно підносили себе над його друзями і прихильниками. На щастя для людства, дивовижні структури, вирощені на основі свободи, процвітали століттями, давши ряд незрівнянних прикладів, і спростували їх похмурі софізми. І я вірю, що Америка буде широкою і міцною основою для інших споруд, не менше величних і в той же час вічних пам'яток їх помилок.

Але не слід заперечувати, що зображені ними картини республіканського правління - точні копії оригіналів, з яких їх намалювали. Якби було неможливо створити моделі більш досконалої структури, освіченим друзям свободи довелося б розлучитися з цією формою правління як непридатною. Однак політична наука, як і більшість інших наук, значно просунулася вперед. Тепер добре відома ефективність різних принципів, які стародавні або зовсім не знали, або знали недостатньо. Принцип постійного поділу влади, а саме: введення законодавчих противаг і стримувань; встановлення судів, в яких судді зберігають свої пости, поки їх поведінка є бездоганною; представництво народу в законодавчій владі через депутатів, обраних ними самими, - все це або суцільно результати нових відкриттів, або основний шлях до їх вдосконалення був пройдений в наш час. Йдеться про засоби, причому могутні засоби, за допомогою яких можуть бути збережені переваги республіканської форми правління, а її недосконалості зменшені або виключені. Перерахувавши обставини, що сприяють поліпшенню народної системи цивільного правління, я смію додати до принципу, на якому спочивають заперечення проти нової Конституції, щось нове. Я розумію РОЗШИРЕННЯ ОРБІТИ, в межах якої будуть діяти такі системи або в окремому штаті, або в декількох невеликих штатах, об'єднаних в одну велику конфедерацію. Останнє і зачіпає безпосередньо предмет, що розглядається. Корисно досліджувати застосування цього принципу в окремому штаті, але це буде зроблено в іншому місці.

Придатність Конфедерації як для усунення чвар і забезпечення внутрішнього спокою штатів, так і для збільшення їх потужності і безпеки на зовнішній арені аж ніяк не нова ідея. Вона втілювалася в життя в різних країнах і в різний час, і її схвалювали самі прославлені автори, які писали про політику. Противники запропонованого ПЛАНУ з найбільшою старанністю цитували і поширювали судження Монтеск'є про необхідність обмеженої території для республіканського правління. Але вони, мабуть, не надали належного значення думкам великої людини, висловленим в іншій частині його роботи, і не звернулися до наслідків принципу, схваленого ними з догідливою готовністю.

Коли Монтеск'є рекомендує, щоб республіки мали невелику територію, то прийняті ним критерії значно менші, ніж розміри майже всіх наших штатів. Ні Віргінію, Массачусетс, Пенсільванію, Нью-Йорк, Північну Кароліну, ні Джорджію жодним чином не можна порівняти з моделями, прийнятими ним для міркувань і такими, що підпадають під розгляд в його праці. Якщо ми приймемо його ідеї з цього приводу за критерій істини, перед нами постане альтернатива - або негайно знайти притулок в лоні монархії, або розбитися на нескінченну кількість крихітних, ревнивих, які стикаються один з одним, буйних громад, мерзенних вогнищ безперервних чвар і убогих об'єктів загального жалю і зневаги. Деякі з тих, хто написав, дотримується протилежної точки зору, мабуть, знаючи про цю проблему і навіть мали сміливість натякнути, що бажано розділити великі штати. Така безглузда політика, такий відчайдушний виверт може, помноживши число дрібних установ, відповідати поглядам людей, що не володіють якостями впливу поза вузької сфери своїх особистих інтриг, але ніколи не буде сприяти величі або щастю народу Америки.

Резервуючи для розгляду власне цього принципу інше місце, як вже зазначалося, досить помітити тут, що, на думку автора, що цітувався в зв'язку з цим, він тільки буде диктувати зменшення РОЗМІРІВ найбільших ЧЛЕНІВ Союзу, але не буде виступати проти їх перебування під одним конфедеративним урядом. У чому, по суті, і суть питання, в обговоренні якого ми зараз зацікавлені. Пропозиції Монтеск'є настільки далекі від протистояння загальному союзу штатів, що він ясно вказує: КОНФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА - засіб розширення народного правління, що поєднує переваги монархії з республіканізмом.

"Досить імовірно," (вказує він [1]) "що людство було б зобов'язана жити завжди при одноосібному правління, якби не була розроблена конституція, що має всі переваги республіки всередині країни разом із міццю монархічного правління у зовнішніх справах. Я маю на увазі КОНФЕДЕРАТИВНУ РЕСПУБЛІКУ.

Ця форма правління встановлюється підписанням конвенції, за якою кілька менших ШТАТІВ погоджуються стати членами більшого, а його вони і мають намір заснувати. Ця свого роду асамблея суспільств, що утворюють нове суспільство, здатне збільшуватися шляхом нових приєднань, поки вони не досягнуть такої потужності, що зможуть забезпечити безпеку об'єднаного утворення.

Республіка такого типу, здатна протистояти зовнішній силі, може існувати сама по собі без внутрішньої корупції. Форма цього суспільства запобігає усіляким незручностям.

Якщо один з її членів спробує узурпувати верховну владу, не слід вважати, що він має рівний авторитет і кредит в усіх конфедеративних штатах. Якщо він буде мати великий вплив в одному, це стривожить інших. Якщо він підпорядкує собі частину утворення, та частина, яка залишилася вільною надасть йому опір силами, незалежними від тих, які він узурпував, і запанує над ним ще до консолідації ним своїх захоплень.

Якщо в одному з конфедеративних штатів спалахне народне повстання, інші зможуть придушити його. Якщо зловживання проникнуть в одну частину, їх виправлять ті, що залишилися здоровими. Штат може бути знищений на одній стороні, але не на інший, конфедерація може бути розпущена, а конфедерати збережуть свій суверенітет. При цій системі правління маленькі республіки насолоджуються своїм власним щастям, а щодо зовнішнього світу вони, перебуваючи в асоціації, мають всі переваги великих монархій ".

Я вважав доречним детально процитувати ці цікаві абзаци, бо вони в блискучому, стислому вигляді містять всі найважливіші аргументи на користь Союзу і ефективним чином спростовують хибні уявлення, які навмисно створюються збоченням інших частин праці. Ця аргументація, крім іншого, глибоко пов'язана з безпосередніми цілями даної статті - проілюструвати тенденцію Союзу пригнічувати чвари і заколоти всередині країни.

Між поняттями КОНФЕДЕРАЦІЯ і КОНСОЛІДАЦІЯ штатів проводиться відмінність швидше тонка, ніж справедлива. Так, вказується, що основна особливість першої полягає в тому, що влада в ній делегується її колективним членам, не зачіпаючи самих індивідуумів, а вони її і складають. Стверджують, що національна рада не повинна займатися справами внутрішньої адміністрації. Наполягають також на найсуворішій рівності її членів при голосуванні як головної відмітної риси конфедеративного правління. Ці положення носять в основному довільний характер, не підтверджені ні принципом, ні прецедентом. Більше того, сталося, що уряди цього типу переважно функціонували, а з урахуванням зазначеного відмінності їх принцип дії відповідав їх характеру. Але в переважній більшості випадків з цієї практики було безліч винятків, що, якщо брати її в якості прикладу, доводить - в цій справі немає абсолютних правил. А в ході нашого міркування буде ясно показано, що, коли брав верх оспорюваний принцип, це було причиною фатального хаосу і дурниць в здійсненні правління.

Визначення КОНФЕДЕРАТИВНАЯ РЕСПУБЛІКА, мабуть, просто означає - "асамблея суспільств" або асоціація двох або більше штатів в один штат. Розмах, зміна і цілі федеральної влади встановлюються з міркувань розсудливості. Поки окрема організація членів Союзу не знищена, поки з конституційної необхідності вона існує для місцевих цілей, хоча і в суворому підпорядкуванні загальній влади, мова йде на практиці і в теорії про асоціацію штатів або про конфедерацію. Пропонована конституція аж ніяк не передбачає ліквідацію урядів штатів, а перетворює їх в складові частини національного суверенітету, дозволивши їм пряме представництво в сенаті і залишивши в їхніх руках деякі виняткові і дуже важливі частини суверенної влади. Це повністю відповідає в усіх раціональних відносинах ідеї федерального уряду.

В Люцернській конфедерації, яка складалася з двадцяти трьох МІСТ, або республік, найбільші мали по ТРИ голоси в РАДІ ГРОМАД, середні - по два і найменші - по одному. РАДА ГРОМАД призначала усіх суддів і магістратів відповідних МІСТ. То був, звичайно, найтонший різновид втручання в їхню внутрішню адміністрацію, бо якщо що й належало виключно до сфери місцевої юрисдикції, то це, звичайно, призначення власних посадових осіб. Проте Монтеск'є, кажучи про цю асоціацію, стверджує: "Якби мене попросили дати приклад досконалої конфедеративної республіки, я вказав би на існуючу в Люцерні". Звідси ми можемо побачити, що відмінності, на яких наполягають, не входили у сферу вивчення цього видатного цивіліста, і ми тим самим можемо зробити висновок: вони є новітнім продовженням помилковою теорії.

ПУБЛІЙ


1. “Дух законів”, т.1, книга 10, розділ 1.

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 10 ||

Союз як захист від внутрішнього роздрібнення та повстання (продовження)

З видання “New York Packet”
Автор: Джеймс Медісон
23 листопада 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Серед численних переваг, які обіцяє нам добре заснований Союз, жодна не заслуговує більш пильного розгляду, ніж притаманна йому здатність приборкувати і стримувати розгул насильства крамоли. Ніщо так не турбує прихильника народних урядів щодо їх характеру і долі, як думка про схильність народовладдя до цього небезпечного зла. І для цього він не забуде належним чином оцінити будь-який проект, який, не порушуючи принципів, до яких наш друг схильний, пропонує надійний засіб від цієї виразки. Нестійкість, несправедливість і смуток в справах, якими заражені громадські представництва, воістину є смертельними хворобами, що скрізь приводили до загибелі народні уряди, так само як були і залишаються тими улюбленими і плідними темами, в яких вороги свободи черпають найбільш правдоподібні аргументи для своїх філіппік. І хоча цінні удосконалення, внесені американськими конституціями в зразки народного правління, як стародавні, так і нинішні, викликають справедливе захоплення, було б неприпустимим пристрасно стверджувати, ніби вони повністю усунули небезпеку подібного роду, як би ми того не хотіли і ні чекали. Наші найрозумніші і доброчесні громадяни, які сповідують тверду віру в суспільну й особисту свободу, усюди нарікають на те, що наші уряди занадто нестійкі, що за чварами конкуруючих партій забувають про суспільне благо і що заходи, ними прийняті, занадто часто грішать проти правил справедливості і прав меншості, тим більш які вводяться переважаючою силою зацікавленої владної більшості. Наскільки гаряче не бажали б ми, щоб ці нарікання виявилися безпідставні, свідоцтва відомих фактів не дозволяють нам заперечувати, що вони в чималому ступені справедливі. І хоча неупереджений розгляд положення наших справ виявляє, що провину за деякі випавші на нашу долю нещастя помилково покладають на дії наших урядів, в той же час не можна не виявити, що і тільки іншими причинами не пояснює важкі наші біди, особливо зростаючу і вже панівну недовіру до громадських установ і страхи за права особистості,що повсюди охопили наших громадян і виражаються ними з одного кінця континенту до іншого. Обидва ці явища викликані головним чином, якщо не цілком, хиткістю і несправедливістю, якими дух крамоли пофарбував наше суспільне правління.

Під крамолою я маю розумію якусь кількість громадян - незалежно від того, чи становить воно більшу або меншу частину цілого, - які об'єднані і охоплені загальним інтересом або інтересом, протилежним правам інших громадян або постійним і сукупним інтересам усього суспільства.

Існують два способи вилікуватися від цього зла. Перший - усунути причини, які його породжують; другий - стримувати його вплив.

У свою чергу існують два способи усунення причин, що породжують крамолу: перший - знищити саму свободу, необхідну для її існування; другий - вселити всім громадянам одні й ті самі думки, одні й ті самі захоплення, одні й ті самі інтереси. Не можна краще визначити перше з названих засобів, ніж сказати про нього, що воно гірше самої хвороби. Свобода для фракцій все одно що повітря для полум'я - їжа, без якої вони зійдуть нанівець. Але було б найбільшою дурістю знищити свободу тільки тому, що вона живить крамолу, так само як бажати знищення повітря, без якого немає життя для всього сущого, тільки тому, що воно роздмухує руйнівне полум'я.

Другий засіб настільки ж непрактичний, наскільки нерозумним є перший. До тих пір поки людський розум буде схильний до помилок, а людина не обмежена в користуванні ним, неминучі різні думки. До тих пір поки зберігається зв'язок між розумом і самолюбством, думки і захоплення будуть взаємно впливати один на одного і останні будуть впливати на перші. Різноманітність властивих людині здібностей також є непереборною перешкодою, що не допускає однаковості інтересів. Захист здібностей і обдарувань - перша турбота уряду. Від захисту різних і нерівних можливостей придбання власності безпосередньо залежать різні за ступенем і характером форми власності, а з впливу їх на почуття і погляди відповідних власників виникає поділ суспільства за різними інтересами і партіям.

Таким чином, приховані причини крамоли закладені в природі людини, і ми бачимо, як вони повсюдно, хоча і в різному ступені, викликають дії, спільні з різними обставинами громадянського суспільства. Пристрасть до різних думок щодо релігії, уряду і низки інших предметів, так само як відмінності в судженнях і в практичному житті, прихильність різним ватажкам, що добиваються переваги і влади, або особам іншого штибу, чиї долі так чи інакше привертають уми і серця, в свою чергу ділять людство на партії, розпалюють взаємну ворожнечу і роблять людей куди більше схильними ненавидіти і гнобили один одного, ніж брати участь в досягненні загального блага. Схильність до взаємної ворожнечі є настільки сильною в людині, що навіть там, де для неї немає істотних підстав, досить незначних і поверхневих відмінностей, щоб порушити в людях недоброзичливість один до одного і ввести їх у найжорстокіші чвари. При цьому самим звичайним і стійким джерелом розгулу крамоли завжди був різний і нерівний розподіл власності. Ті, хто нею володіє, і ті, у кого її немає, завжди складають в суспільстві групи з протилежними інтересами. Ті, хто є кредиторами, і ті, хто перебуває в боржниках, так само протистоять один одному. У цивілізованих народів необхідно виникають інтереси землевласників, інтереси промисловців, інтереси торговців, інтереси банкірів і багатьох інших менших за значенням груп, розділяючи суспільство на різні класи, якими рухають різні почуття і погляди. Врегулювання цих різноманітних і протилежних інтересів і становить головне завдання сучасного законодавства, що неминуче фарбує партійним і груповим духом всі необхідні і щоденні дії уряду.

Жодній людині не дозволено бути суддею у власній справі, оскільки її інтереси, безсумнівно, вплинуть на її рішення і, цілком ймовірно, зіпсують її чесність. В рівній мірі і, мабуть, навіть з більшими підставами, групі людей також недоречно виступати одночасно і в якості суддів, і в якості однієї з сторін процесу. А тим часом хіба чисельні найважливіші законодавчі акти, як і низка судових рішень, що стосуються прав не тільки окремих осіб, але і цілих товариств, не приймаються різними групами законодавців, які є захисниками і поборниками тих самих справ, за якими виносилися рішення? Хіба прийнятий закон про приватні борги? Адже це тяжба, де на одній стороні кредитори, а на інший боржники. Суду належить поставитися неупереджено як до тієї, так і до іншої сторони. Однак самі судді неминуче виступають суперечливими сторонами, і верх бере та сторона, яка налічує більше прихильників, іншими словами, є більш потужним співтовариством. Чи слід заохочувати, і в якій мірі, місцевих промисловців за рахунок утискання іноземних? Це питання, які по-різному вирішать хлібороби і промисловці, і, швидше за все, ні ті, ні інші не стануть керуватися справедливістю або суспільним благом. Розподіл податків пропорційно різним видам власності є актом, що вимагає, по всій видимості, верху неупередженості, однак навряд чи знайдеться інший закон, який відкривав би більше можливостей найбільшої партії, піддаючи її спокусі придушити справедливість. Адже кожен шилінг, яким понаднормово вони обкладають меншість, - це шилінг, що залишився у власній кишені.

Даремно стверджувати, ніби освічені державні мужі здатні примирити цей конфлікт інтересів і змусити служити їх суспільному благу. Освічені мужі не завжди стоять біля керма. До того ж у багатьох випадках подібне примирення взагалі неможливо здійснити, не взявши до уваги непрямі і далекі наслідки, які більш важливіші безпосереднього інтересу, що витягується однією зі сторін на шкоду іншій або загального блага.

Стало бути, ми приходимо до висновку, що ПРИЧИНИ, які породжують крамолу, неможливо знищити і порятунок від неї слід шукати в засобах, стримуючих їхній ВПЛИВ.

Якщо крамольне (фракційне - авт. перекладу) угруповання складає меншу частину громадян, порятунком від неї є сам принцип республіканського правління, що дозволяє впоратися з шкідливими поглядами за допомогою простого голосування. Фракції можуть нападати на владу, вони можуть вносити смуту в суспільство, але їм буде не під силу здійснювати і маскувати свої безчинства, прикриваючись положеннями, проголошеними Конституцією. Якщо ж крамола охоплює більшість, тоді форма народного правління дає їй можливість принести в жертву її пристрастям або інтересам як суспільне благо, так і права іншої частини громадян. А тому висока мета, що стоїть перед нашим дослідженням, - убезпечити суспільне благо і права особистості від зазіхань подібної спільноти і в той же час зберегти дух і форму народного правління. Дозволю собі додати, що ця ж мета є “найвищим бажаним”, котрим ця форма правління може бути позбавлена від ганебної плями, яку вона так довго носить, і представлена ​​людству як гідна уваги і впровадження.

Якими засобами досягти цієї мети? Очевидно, тут придатне одне з двох. Треба або перешкоджати тому, щоб більшість громадян одночасно підпорядковувалося одному і тому ж захопленню або інтересу, або, якщо таке захоплення або інтерес вже оволоділи цією більшістю, використовуючи чисельність спільноти і місцеві обставини, унеможливити змову і здійснення планів утиску. При цьому слід пам'ятати, що, як добре відомо, коли бажання діяти і можливість діяти збігаються, ні на моральні, ні на релігійні аспекти як засоби стримування покладатися не доводиться. Вони надають тим менший вплив на справедливість і насильство по відношенню до окремих осіб і тим швидше втрачають силу впливу, чим більше охоплений фракцією натовп, - іншими словами, тим менш ефективні, ніж більш їх ефективність стає необхідною.

Виходячи з усього сказаного, можна зробити висновок, що чиста демократія, під якою я розумію суспільство, що складається з невеликого числа громадян, які збираються разом і здійснюють правління особисто, не має засобів проти лих, які чинить крамола. Загальне захоплення або інтерес майже у всіх випадках будуть володіти більшістю, а оскільки широкомовність і однодумність обумовлюються формою правління, то нема нічого, що завадило б розправитися зі слабкою стороною або якою-небудь неугодною особою. Ось чому демократії завжди являли собою видовище смут і чвар, завжди виявлялися неспроможними забезпечити особисту безпеку або права власності, існували дуже недовго і кінчали насильницькою смертю. Політики цієї теорії, які агітують за цю форму правління, помилково вважали, що, ощаслививши людство рівністю в політичних правах, вони тим самим повністю зрівняють і згладять всі розбіжності у ставленні до володіння власністю, а також усього, що стосується поглядів і захоплень.

Республіка, під якою я розумію уряд, створений згідно представницької системи, відкриває інші перспективи і обіцяє винайти цілющі засоби, які ми шукаємо. Розглянемо по пунктах, чим республіка відрізняється від чистої демократії, і тоді нам стане зрозуміло природа цих цілющих засобів і сила впливу, яку вони повинні отримати завдяки Союзу штатів.

Два головних пункти, що становлять відміну демократії від республіки, наступні: перший полягає в тому, що правління в республіці передається малій кількості громадян, яких інші обирають своїми повноважними представниками; другий - в більшій кількості громадян і більшому просторі, на які республіка простягає своє правління.

Наслідком першої відмінності є, з одного боку, те, що громадські погляди в республіці більш розвинені та ширші, бо вони відсіваються обраним органом, що складається з громадян, чия мудрість дозволяє найкращим чином визначити інтереси країни, а любов до вітчизни і справедливості з найбільшою ймовірністю не дозволить принести їх у жертву миттєвим і корисливим міркуванням. При республіканських порядках громадська думка, що виражається представниками народу, швидше виявиться відповідною суспільному благу, ніж при демократичних, де воно виражається самим народом, зібраним для цієї мети. З іншого боку, наслідки можуть бути і зворотними. В силу інтриг, підкупу та інших засобів представниками народу можуть виявитися особи, схильні до розколу, схильні до місцевих забобонів або такі, що мають злі наміри, і, перемігши на виборах, ці особи потім зрадять інтереси народу. Звідси постає питання: які республіки - малі або великі - краще пристосовані для обрання справжніх вболівальників за народне благо. Два очевидних аргументу дають відповідь на користь останніх.

Насамперед зазначимо, що, якою малою не була б республіка, число обраних представників має бути достатнім, щоб вони могли охороняти її від злочинних задумів купки змовників, і, якою б великою вона не була, число представників не повинно перевищувати кількості, яка дозволяє охороняти її від смутку, який вноситься натовпом. Отже, число представників в обох випадках не може бути прямо пропорційне числу виборців і є великим по відношенню до числа громадян в малій республіці. Звідси випливає, що, оскільки відношення числа гідних осіб до загальної кількості громадян у великій республіці не менше, ніж в малій, перша надає кращі можливості для відбору і велику ймовірність, що він буде зроблений правильно.

Далі, оскільки у великій республіці кожен представник обирається більшою кількістю голосів, ніж в малій, кандидату, що не заслуговує обрання, буде значно важче успішно вдаватися до підступних трюків, без яких дуже часто не обходяться вибори; волевиявлення громадян пройде більш вільно, і виборці з більшою ймовірністю нададуть перевагу особам, які мають найпривабливіші якості, які найбільш широко відомі і мають усталену репутацією.

Не будемо приховувати, що тут, як і в більшості інших випадків, існує золота середина, по обидва боки якої виявляються неминучі ускладнення. Надмірно збільшуючи число виборців на одного представника, ми прирікаємо його на недостатню поінформованість по частині місцевих обставин та інтересів, так само як, надмірно зменшуючи їх кількість, прирікаємо представника на надто тісну залежність від них і тим самим позбавляємо його можливості охоплювати і захищати важливі і всенародні інтереси. В цьому відношенні федеральна Конституція являє собою вдале рішення: важливі і загальні інтереси передаються у відання всенародних законодавців, а місцеві і приватні - законодавцям Штатів.

Інша відмінність полягає в тому, що повноваження представників в республіканському уряді втілюють волю більшої кількості громадян і поширюються на більший простір, ніж в уряді демократичному; і саме ця обставина робить хитросплетіння крамольних спільнот менш небезпечними при першому, ніж при останньому. Чим меншим є суспільство, тим менша в ньому кількість явних партій і інтересів, що його складають, тим частіше більшість громадян виявляються прихильниками однієї партії, а чим менше число осіб, що складають таку більшість, і чим меншою є територія, на якій вони розміщуються, тим легше їм домовитися між собою і здійснити свої пригнічувальні задуми. Збільшіть сферу дій, і у вас з'явиться більша різноманітність партій і інтересів; значно зменшиться ймовірність того, що у більшості виникне загальний привід робити замах на права інших громадян, а якщо такий є в наявності, всім, хто його визнає, буде важче об'єднати свої сили і діяти спільно.

Звідси з усією ясністю виникає, що в справі приборкання крамоли велика республіка має перед малою ти ж переваги, які республіка має перед демократією, і те ж саме слід сказати про союз штатів по відношенню до окремих штатах, що в нього входять. Чи перебуває ця перевага в можливості обирати представниками тих громадян, чиї освічені погляди і чесноти дозволяють їм піднятися над місцевими забобонами і несправедливими задумами? Не станемо заперечувати, що представництво Сполучених Штатів з більшою ймовірністю буде володіти цими необхідними перевагами. Чи перебуває ця перевага в більшій гарантії безпеки громадян як наслідок більшої різноманітності партій на противагу положенню, коли якась одна партія може в силу чисельної переваги гнобити інших? В рівному ступені чи зростає безпеку громадян завдяки збільшенню різноманітності партій в межах Союзу? Нарешті, чи є перевагою те, що більше перешкод постає на шляху змови у здійсненні таємних бажань несправедливої і зацікавленої більшості? І в цьому знову-таки самі по собі величезні простори, які займає Союзом, дають відчутні переваги.

Ватажки фракцій можуть запалити полум'я в межах того безпосереднього штату, де мають вплив, але навряд чи їм буде під силу поширити пожежу на інші штати; та чи інша релігійна секта може перерости в політичну кліку на якійсь частині федерації, але безліч різноманітних сект, які існують на величезних просторах Союзу, захистять наші загальнонаціональні збори від небезпек, що виходять з цього дурного джерела; люта пропаганда паперових грошей, крики про скасування боргів, про рівний розподіл власності та інші негідні і зловмисні проекти будуть куди менш здатні вразити весь склад Союзу, точно так само як подібні недуги швидше вразять окремі райони і округи, ніж цілий штат.

Таким чином, вже в значних розмірах території і належній структурі Союзу ми бачимо республіканський засіб від захворювань, до яких найчастіше схильні республіканські уряди. А тому так само як ми радіємо і пишаємося, що носимо звання республіканців, ми маємо плекати і підтримувати в собі дух і звання федералістів.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 11 ||

Користь Союзу щодо комерційних відносин і військово-морського флоту

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамільтон

До народу штату Нью-Йорк:

Важливість Союзу з точки зору комерції є одним з тих питань, яке має найменше розбіжностей і в чому спостерігається найбільша згода серед тих, хто в тій чи іншій мірі знайомий з предметом. Це стосується також наших стосунків як із зарубіжними країнами, так і між нами.

Є ознаки на користь припущення, що дух авантюризму, який відрізняє комерційне підприємництво Америки, вже викликав тривожні настрої у низці морських держав Європи. Вони побоюються нашого надмірного втручання у ведення торгівлі, яка є опорою їх навігації та основою їх морської могутності. Держави, які мають колонії в Америці, відчувають те, чим здатна стати наша країна, з болючим занепокоєнням. Вони передбачають небезпеки, які виникнуть для їх американських володінь від сусідства зі штатами, які мають всі можливості і володіють всіма засобами, необхідними для створення потужного флоту. Настрої такого роду, природно, підштовхнуть до проведення політики заохочення розбіжностей між нами і позбавлення нас, на скільки вдасться, можливості ведення АКТИВНОЇ КОМЕРЦІЇ на наших морських судах. Це буде відповідати потрійній цілі - недопущення нашого втручання в їх судноплавство, монополізації доходів нашої торгівлі і підрізання крил, на яких ми можемо злетіти до небезпечної величі. Якби обачність не спонукала б не вдаватися в деталі, не склало б ніяких труднощів простежити за фактами проведення цієї політики до кабінетів міністрів.

Якщо ми збережемо єдність, то отримаємо можливість низкою заходів протидіяти цій вкрай недружній нашому добробуту політиці. Заборонними заходами, що вводяться одночасно в усіх штатах, ми можемо змусити іноземні держави змагатися одне з одним у боротьбі за наш ринок. Це твердження аж ніяк не здасться химерним для тих, хто може оцінити важливість для будь-якої країни, що виробляє товари для трьохмільйонного ринку, а наше населення швидко зростає, ринку, кажу я, здебільшого сільськогосподарського і виходячи з місцевих умов, який таким і залишиться. Для торгівлі та навігації такої країни величезна різниця - пряме сполучення на власних судах або непряме перевезення її товарів і отриманих в обмін, в Америку та з неї, на судах іншої країни. Припустимо на мить, що у нас в Америці уряд здатний закрити для Великобританії (з якою у нас в даний час немає торгового договору) всі наші порти, який вплив це матиме на її політику? Хіба не дасть це нам можливість вести переговори з найкращими умовами для успіху, отримати найцінніші і великі комерційні переваги у володіннях цього королівства? Коли ці питання ставилися при інших обставинах, їм опонували схожі на правду, але аж ніяк не вичерпні або задовільні відповіді. Стверджувалося, що наша заборона не призведе ні до яких змін в політиці Британії, бо вона має змогу вести торгівлю з нами через посередництво голландців, які будуть її безпосередніми клієнтами, що оплачують товари, необхідні для нашого ринку. Однак хіба не понесе істотних збитків її судноплавство, втративши важливі переваги обслуговування власної торгівлі? Чи не перехоплять голландці основну частину її доходів в якості компенсації за свої послуги і ризик? Хіба просту обставину - необхідність фрахтувати човни - не призведе до різкого зниження прибутку? Чи не полегшить настільки ускладнений товарообмін суперництво для інших країн, збільшивши ціну на британські товари на наших ринках і передавши в інші руки відання цієї вигідної частини британської комерції?

Зрілі роздуми з приводу цих проблем призводять до висновку, що істотні невигоди для Британії, що виникають з такого становища, а також бажання торгувати з Америкою, яке є у великій частині цієї нації, і ще настирливість островів Вест-Індії призведуть до ослаблення її нинішньої політики, дадуть нам переваги на ринках цих островів і в інших місцях, що надасть нашій торгівлі перевагу та істотні вигоди. Так ми придбаємо у уряду Британії такі позиції, яких не можна отримати без еквівалентних звільнень і вилучень від обкладань і платежів на наших ринках. Це, швидше за все, надасть відповідний вплив на поведінку інших націй, які не будуть схильні допустити, щоб їх повністю витіснили з нашої торгівлі.

Іншим засобом здійснення впливу на поведінку європейських держав щодо нас буде створення федерального флоту. Немає ніякого сумніву в тому, що існування Союзу, який має ефективний уряд, дасть нам можливість не в дуже віддаленому майбутньому створити флот, який, хоча і не зможе змагатися з флотами великих морських держав, проте матиме гідну вагу на шальках терезів однієї з двох протиборчих сторін. Це особливо вірно стосовно операцій в Вест-Індії. Кількох лінійних кораблів, які були надіслані в належний момент для підкріплення кожної зі сторін, часто буде достатньо для вирішення долі кампанії, від якої залежать інтереси величезної значущості. Отже, наша позиція вирішальна. А якщо до викладеного додати міркування про потребу в запасах з нашої країни при веденні операцій в Вест-Індії, то легко побачити, що такі сприятливі обставини дають нам можливість виторгувати комерційні привілеї з найбільшою вигодою для себе. Так встановиться ціна не тільки на нашу дружбу, але і на наш нейтралітет. Твердо дотримуючись Союзу, ми можемо сподіватися на те, що незабаром станемо арбітром Європи в Америці і зможемо схиляти баланс європейського суперництва в цій частині світу в залежності від наших інтересів.

Якщо ми займемо положення, протилежне цій вигідній позиції, то виявимо - суперництво між різними частинами скує їх всіх і зруйнує спокусливі переваги, які природа щедро залишила в межах нашої досяжності. Якщо ми не будемо собою нічого являти, наша торгівля виявиться жертвою свавільного втручання з боку будь-яких країн, які воюють один з одним. Вони, не відчуваючи ніякого страху перед нами, без докорів сумління чи каяття займуться задоволенням своїх потреб за рахунок грабунку нашої власності, коли б вона не потрапляла їм під руку. Право на нейтралітет поважаються тільки в тому випадку, якщо вони захищені достатньою силою. Нація, зневажена в своїй слабкості, втрачає навіть привілей бути нейтральною.

При енергійному національному уряді природна сила і ресурси країни, спрямовані до забезпечення спільних інтересів, перекинуть будь-які комбінації, складені ревнощами Європи для обмеження нашого зростання. При цьому зникне навіть мотив для складання такого роду комбінацій, бо успіху не передбачається. Активна торгівля, інтенсивне судноплавство і процвітаючий флот - неминучий результат моральної і фізичної необхідності. Ми зможемо знехтувати дрібними хитрощами дрібних політиків і контролювати або коригувати неухильний і незмінний хід природи.

Але без єдності такі комбінації зможуть існувати і успішно діяти. Морські держави можуть отримати можливість, використавши нашу загальну слабкість, диктувати нам умови політичного існування, а оскільки вони всі зацікавлені в перевезеннях наших вантажів і ще більше в тому, щоб не допустити перевезення їх вантажів нами, ці держави, цілком ймовірно, об'єднаються чинити перешкоди нашому судноплавству таким чином, що, по суті, знищать його і ми будемо обмежені ПАСИВНОЮ КОМЕРЦІЄЮ. Таким чином, ми будемо змушені задовольнятися чистої ціною на наші товари і дивитися на те, як доходи від нашої торгівлі йдуть на збагачення наших ворогів і гонителів. Той незрівнянний дух підприємливості, який відрізняє геній американських купців і мореплавців і який сам по собі є невичерпним джерелом національного багатства, буде задушений і втрачений. Злидні і ганьба поширяться по країні, але ж, проявивши мудрість, вона може стати предметом захоплення і заздрості світу.

Права найбільшої значимості для Америки є правами Союзу. Я маю на увазі рибальські промисли, навігацію по Західним озерам і по Міссісіпі. Розпуск конфедерації відкриває дорогу для виникнення делікатних питань, що стосуються існування в майбутньому цих прав; ці питання більш сильні держави навряд чи вирішать їм на шкоду. Позиція Іспанії щодо Міссісіпі не потребує коментарів. Франція і Британія, як і ми, зацікавлені в рибних місцях і розглядають їх як такі, що мають велике значення для свого судноплавства. Вони, звичайно, не залишаться довго байдужими до того певного переважання, яке, як показав нам досвід, дає володіння цією цінною частиною торгівлі, і, використовуючи її, ми зуміли, продаючи дешевше, побити ці країни на їх власних ринках. Хіба не природно, що вони намагатимуться виключити настільки небезпечних конкурентів з реєстрів?

Цю галузь торгівлі не можна розглядати як таку, що дає вигоду комусь одному. Всі морехідні Штати можуть в різній мірі брати в ній вигідну участь і при множенні торгового капіталу, досить імовірно, зроблять це. Нині це вже школа моряків, а згодом, коли вони краще оволодіють навичками судноводіння в декількох штатах, вона перетвориться в загальне надбання. Це необхідно для створення флоту.

Досягненню великої національної мети - створення ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКОГО ФЛОТУ - Союз сприятиме різними засобами. Кожне підприємство процвітає прямо пропорційно кількості і якості засобів, що використовуються для його створення і підтримки. Військово-морський флот Сполучених Штатів, який об'єднує ресурси всіх, - предмет куди ближчий всім нам, ніж військово-морський флот будь-якого окремо взятого штату або конфедерації, яка охоплює лише частину нашої території, бо такий флот вимагає тільки частини ресурсів. Більше того, різні частини конфедерації Америки мають свою вигоду від цього найважливішого інституту. Штати, що лежать далі на південь, постачають у великих кількостях певні матеріали, потрібні для військово-морських сил, - смолу, вар, скипидар. Деревина для будівництва суден з цих штатів міцніше і довговічніше. Різниця в терміні служби кораблів, якщо в основному вони будуть побудовані з деревини з Півдня, матиме помітне значення для військово-морської могутності або національної економіки. Деякі з південних і середніх штатів виробляють багато заліза і кращої якості. Мореплавців повинні набирати з Півночі, де людей предостатньо. Чи вимагає особливих роз'яснень необхідність захисту військово-морським флотом зовнішньої або морської торгівлі, яка необхідна для процвітання того ж флоту. Вони знаходяться в свого роду взаємовигідній взаємодії.

Необмежені зв'язки між самими Штатами сприятимуть торгівлі кожного з них шляхом обміну продуктами не тільки в інтересах задоволення взаємних потреб, але також і для експорту на зовнішні ринки. Потоки торгівлі в усіх частинах країни посиляться, і в результаті вільного перевезення товарів звідусіль вони придбають додаткову мобільність і енергію. Комерційне підприємництво значно розшириться через різноманітність продукції, виробленої в різних Штатах. Якщо в результаті поганої погоди або неврожаю постраждає основне виробництво в даному штаті, завжди можна звернутися за допомогою до іншого. Різноманітність в не меншому ступені, ніж вартість експортної продукції, забезпечує активність зовнішньої торгівлі. Вона йде на куди кращих умовах при наявності більшої кількості матеріалів по даній ціні, ніж з їх малою кількістю по тій самій ціні, що є наслідком конкуренції і ринкових змін. Певні товари іноді користуються великим попитом, а іноді не продаються, але при різноманітності товарів навряд чи доведеться випробовувати ці труднощі, і тому операції торговця не зустрінуть значних перешкод і не опиниться в застої. Купець-спекулянт негайно побачить більшу вагомість цих міркувань і визнає, що сукупний баланс торгівлі Сполучених Штатів значно більш сприятливий, ніж у тринадцяти штатів поодинці або пов'язаних частковими союзами.

На це, можливо, скажуть: незалежно від того, чи перебувають штати в Союзі чи ні, між ними будуть близькі зв'язки, за допомогою яких можна буде досягнути ті ж цілі. Але ці зв'язки будуть мати труднощі, розриватися і звужуватися з безлічі причин, про які вже докладно йшлося в цих статтях. Єдність комерційних, так само як і політичних, інтересів забезпечує тільки єдине правління.

Понад те є й інші точки зору, з яких можна представити цей предмет дивним і піднесеним чином. Але це відведе нас занадто далеко в майбутнє, торкнувшись справи, недоречної для газетної дискусії. Скажу коротко: наше становище передбачає, а наші інтереси вимагають йти по висхідній в рамках Американської Системи. Політично і географічно світ можна розділити на чотири частини, кожна зі своїми особливими інтересами. На жаль для трьох з них, Європа своєю зброєю і дипломатією, силою і обманом в різному ступені встановила своє панування над усіма ними. Африка, Азія і Америка послідовно відчули це панування. Перевага, яким вона користується вже давно, спонукало її хизуватися собою як володаркою всього світу і вважати решту людства створеним для її вигоди. Мужі, яких вважають глибокими мислителями-філософами, прямо приписували її мешканцям фізичну перевагу і серйозно стверджували, що в Америці вироджуються всі тварини, а з ними і рід людський - навіть собаки перестають гавкати, подихавши деякий час нашою атмосферою [1]. Занадто довго ці зарозумілі претензії європейців підкріплювалися фактами. На нашу долю випадало захистити честь людського роду і навчити поміркованості цього зухвалого брату. Створення Союзу дасть нам можливість зробити це. Відсутність Союзу додасть ще жертву до його тріумфів. Нехай американці зневажають роль знарядь Європи! Нехай тринадцять штатів, пов'язаних міцним і нерозривним союзом, створять в злагоді єдину велику Американську Систему, що перевершує об'єднання всіх трансатлантичних сил або впливів і здатну продиктувати умови відносин між старим і новим світом!

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку


1. "Recherches philosophiques sur les Americains."




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 12 ||

Користь Союзу у контексті доходів

З видання “The New York Packet”
Автор: Александер Гамільтон
27 листопада 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Значення союзу для комерційного процвітання Штатів достатньо з'ясовано. Мета цієї статті - розглянути, як це буде сприяти зростанню державних доходів.

Процвітання комерції нині розглядається і визнається всіма освіченими державними мужами як найкорисніше і в той же час найпродуктивніше джерело національного багатства і тому стало головним предметом їх політичних турбот. Помноживши засоби задоволення потреб, заохочуючи введення та обіг цінних металів, цих найдорожчих предметів людської жадібності і підприємливості, комерція служить пожвавленню і зміцненню каналів індустрії, прискорює її діяльність і примножує її плоди. Старанний купець, старанний землероб, винахідливий механік і працюючий виробник - всі категорії людей з зацікавленим очікуванням і зростаючим завзяттям передбачають приємну винагороду за свою працю. Питання, з якого було так багато суперечок, про взаємовідносини сільського господарства і торгівлі на підставі незаперечного досвіду, було вирішено так, що припинилося колишнє суперництво між ними і, до задоволення доброзичливців, виявилося, що їх інтереси цілком гармоніюють і переплітаються. У різних країнах виявили, що пропорційно процвітанню торгівлі зростала ціна на землю. А як же по іншому? Чи може той, хто полегшує вихід продуктів землі, додатково заохочуючи оброблювальників найпотужнішим засобом для множення кількості грошей в державі, чи може він, в загальному відданий служитель праці і промисловості, хоч якось не збільшити ціну предмета, що є плідним виробником здебільшого частини інших предметів? Вражаюче, що така проста думка взагалі мала противника, і це один з безлічі доказів, які б свідчили про те, як дух темної заздрості, надмірної абстракції або витонченості далеко може відвести з світлого шляху розуму і переконань.

Здатність країни виплачувати податки повинна завжди перебувати в пропорції до кількості і швидкості грошей в обігу. Торгівля, яка сприяє досягненню обох цих цілей, повинна в разі потреби полегшити сплату податків і отримання казначейством потрібних сум. У спадкових володіннях імператора Німеччини багато родючих, оброблюваних і населених земель, більша частина яких знаходиться в м'якому, сприятливому для рослин кліматі. У деяких районах на цій території найкращі золоті і срібні рудники Європи. Незважаючи на все це, через нестачу в сприятливому впливі торгівлі цей монарх може похвалитися тільки дуже скромними доходами. Він кілька разів був змушений вдаватися до грошової допомоги інших країн для реалізації своїх важливих інтересів і не може, покладаючись на власні ресурси, вести тривалу або безперервну війну.

Однак не тільки в цьому відношенні союз сприятливий для забезпечення отримання державних доходів. Його вплив буде більш безпосереднім і вирішальним і в інших випадках. З огляду на стан країни, звичаї народу і досвід, набутий нами в цих справах, очевидно, що неможливо зібрати значні суми прямим оподаткуванням. Закони про податки марно множилися в спробах ввести нові методи збору, викликаючи загальне розчарування, а казначейства штатів опинилися порожніми. Народна система адміністрації, що корениться в характері народовладдя, в сукупності з крайньою нестачею грошей внаслідок млявої і збиткової торгівлі, до сих пір зривала будь-який експеримент із запровадження широкого оподаткування. Все це змусило нарешті різні легіслатури зрозуміти дурість спроб в цьому питанні.

Для того хто знає, що відбувається в інших країнах ця обставина не виявиться дивною. У настільки заможної країні, якою є Британія, де прямі податки на більше багатство повинні бути більш терпимі і, з огляду на енергію уряду, більш практичні, ніж в Америці, більшу частину державних доходів дають непрямі податки на імпорт і акцизи. В останніх більшу частину становить оподаткування імпортних товарів.

Очевидно, що в Америці ми повинні протягом тривалого часу покладатися головним чином на такі джерела доходів держави. У більшій частині країни застосування акцизів має бути дуже обмеженим. Дух народу навряд чи потерпить інквізиційний і безапеляційний характер законів про акцизи. Фермери, з іншого боку, неохоче витягнуть зі своїх кишень лише мізерні кошти при небажаній формі оподаткування їхніх будинків і полів. Нарешті, особиста власність - дуже нестійкий і невловимий фонд, щоб обкласти її будь-яким іншим чином, крім непомітного введення податків на споживання.

Якщо ці міркування в якійсь мірі обгрунтовані, тоді стан речей, при якому ми найкращим чином поглибимо і розширимо настільки важливе джерело, має бути пристосоване якомога точніше до нашого політичного благоденства. І не викликає серйозного сумніву, що описаний образ дії повинен спиратися на загальний Союз. У тій же мірі, в якій це буде сприяти інтересам торгівлі, це має сприяти збільшенню державних доходів з цього джерела. Зі зміною правил оподаткування в бік спрощення і підвищення їх ефективності оподаткування має стати при тому ж відсотку більш продуктивним і уряд зможе підвищувати його, не завдаючи шкоди торгівлі.

Положення наших штатів відносно один одного, число річок, які перетинають їх, і заток, що омивають їх берега, легкість пересувань у всіх напрямках, мовна спільність, схожість звичаїв спілкування - всі ці обставини вкрай полегшують незаконну торгівлю між ними і дають можливість без праці обходити взаємні торговельні правила. Ревнощі один до одного окремих штатів або конфедерацій призведе до того, що вони в разі потреби будуть уникати спокус такого роду торгівлі, зберігаючи низьке оподаткування. Умонастрій наших урядів довго не допустить введення суворих запобіжних заходів, за допомогою яких європейські нації охороняють шляхи як на суші, так і у морі в своїх країни, але навіть ці заходи виявляються недостатнім перешкодами для винахідливих прийомів завзятої ​​жадібності.

У Франції існує ціла армія патрулів (їх так називають), які постійно використовуються для захисту її фіскальних статутів проти замахів контрабандистів. Г-н Неккер підрахував, що кількість таких патрулів досягає двадцяти тисяч. Це показує, як важко запобігати торгівлі такого роду при наявності сухопутних повідомлень, і переконує в невигідності збору обкладань в нашій країні, якщо відсутність єдності поставить штати в положення відносно один одного, схоже з положенням Франції в колі її сусідів. Довільні і прикрі повноваження, якими в разі потреби наділені патрулі, нетерпимі у вільній країні.

Якщо, навпаки, у нас буде на всі штати один уряд, тоді для основного обсягу нашої торгівлі потрібно буде охороняти тільки одну сторону - Атлантичне узбережжя. Кораблі, що приходять прямо з іноземних держав з цінними вантажами, в рідкісних випадках віддадуть перевагу піддатися багатьом і серйозним небезпекам, супутнім спробам розвантаження до входу в порти. Їм довелося б боятися небезпек, що підстерігають як при підході до берега, так і після прибуття до місця свого призначення. Звичайного рівня пильності буде досить для запобігання істотній шкоді доходам держави. Лічені збройні кораблі, розумно розміщені біля входу в наші порти, можуть з невеликими витратами бути дієвими вартовими законів. А уряд, також зацікавлений ​​в повсюдному запобіганні порушень, погоджуючи свої заходи в кожному штаті, дасть могутній поштовх їх ефективному застосуванню. В цьому випадку Союз збереже нам переваги, даровані природою, які можуть зійти нанівець при поділі. Сполучені Штати знаходяться далеко від Європи і на значній відстані від усіх інших місць, з якими доведеться мати широкі зв'язки шляхом зовнішньої торгівлі. Перехід від них до нас протягом декількох годин або за ніч, як між узбережжями Франції та Англії, неможливий. Це забезпечує серйозну захищеність від прямої контрабанди з іноземних держав, проте легко і безпечно займатися контрабандою обхідним шляхом - через один штат в інший. Різниця між прямим імпортом з-за кордону і непрямим імпортом через сусідній штат невеликими тюками, з використанням часу, можливостей і додаткових переваг сухопутних шляхів сполучення є зрозумілим кожній думаючій людині.

Звідси очевидно, що єдиний національне уряд з найменшими витратами зможе розширювати оподаткування на імпорт незрівнянно більше, ніж це в змозі зробити окремі штати або конфедерація деяких з них. Можна з упевненістю стверджувати, що до сих пір у жодному з штатів це оподаткування не перевищувало трьох відсотків. У Франції воно оцінюється в п'ятнадцять відсотків, а в Британії ще вище [1]. Мабуть, ніщо в нашій країні не перешкоджає збільшенню його в три рази проти нинішнього оподаткування. Тільки один предмет ввезення - міцні напої - при федеральному регулюванні може забезпечити державі значні доходи. Розраховуючи по відсотку їх в загальному імпорті в нашу країну, можна встановити, що в Сполучені Штати ввозиться чотири мільйони галонів, отже, при оподаткуванні в розмірі одного шилінга на галон це складе двісті тисяч фунтів стерлінгів. Для цього продукту оподаткування терпиме, а якщо трапиться так, що споживання виявить тенденцію до зниження, це сприятливо позначиться на сільському господарстві, економіці, моралі і здоров'ї суспільства. Мабуть, немає нічого іншого, що було б таким надмірним для суспільства, як ці напої.

Які ж будуть наслідки, якщо ми не зуміємо скористатися повною мірою ресурсами, про які йде мова? Нація не зможе довго існувати без державних доходів. Не маючи цієї важливої ​​підтримки, вона повинна відмовитися від незалежності і впасти до положення деградуючої провінції. Ця крайність, на яку жоден уряд не піде за власним вибором. У будь-якому випадку потрібно забезпечувати отримання державних доходів. У нашій країні, якщо більша їх частина не буде вилучатись з торгівлі, доведеться покласти цей гнітючий вантаж на землеволодіння. Вже зазначалося, що акцизи за своєю суттю дуже мало відповідають настроям народу, щоб можна було широко використовувати цю форму оподаткування, більше того, в штатах, зайнятих майже цілком сільськогосподарським виробництвом, немає достатньої кількості предметів, придатних для акцизних зборів, щоб виручити дуже великі суми . Приватна власність (як уже зазначалося) через труднощі щодо встановлення її не принесе великих прибутків, крім як податками на споживання. У багатолюдних містах може виявитися достатнім, щоб на основі припущень гнобити податками індивідуумів, не отримуючи від цього в сукупності великих вигод для держави; а за межами таких міст ця власність в переважній більшості випадків буде вислизати від очей і рук податківців. Проте, оскільки державні потреби повинні так чи інакше задовольнятися, нестача інших ресурсів покладе основний суспільне тягар на землевласників. А оскільки, з іншого боку, уряд ніколи не може отримати достатніх коштів, якщо його потреби не задовольняються з усіх джерел державних доходів, фінанси суспільства в таких скрутних обставинах не можуть бути приведені в стан, що забезпечує йому повагу або безпеку. Таким чином, навіть повна казна не зможе компенсувати пригнічення найціннішого класу громадян, зайнятих обробкою землі. Громадські та приватні біди знайдуть похмуру єдність в печалях з приводу омани, що заволоділа тими, хто привів до підриву єдності.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку


1. Якщо моя пам'ять мене не підводить, воно становить двадцять відсотків.




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 13 ||

Переваги Союзу щодо економії на уряді

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамільтон

До народу штату Нью-Йорк:

У зв'язку з питанням про державні доходи ми можемо доречно розглянути проблему економії. Гроші, заощаджені за однією статтею, можуть бути з користю витрачені за іншою, і стільки ж їх не буде вилучено з кишень народу. У Штатах при єдиному уряді потрібно буде фінансувати тільки один національний цивільний лист, якщо ж вони розділені на кілька конфедерацій, то доведеться оплачувати стільки ж різних національних цивільних листів, і в кожному з них значиться стільки ж основних департаментів, скільки необхідно для уряду всієї країни. Повне розділення штатів на тринадцять окремих суверенних одиниць - вкрай екстравагантний план, який може призвести до багатьох небезпек і з цих міркувань має небагато захисників. Плани тих, хто робив ставку на розчленування імперії, передбачали створення трьох конфедерацій: одна з чотирьох північних, інша з чотирьох середніх і третя з п'яти південних штатів. Навряд таких конфедерацій буде більше. При описаному розподілі території кожна конфедерація по площі перевищувала б розміри королівства Великобританії. Жодна добре інформована людина не вважатиме, що справи такої конфедерації зможе вести уряд, що має менші повноваження і інститути, ніж запропоновані на Конвенті. Коли Штат досягає певних розмірів, йому потрібний такий самий дієвий уряд і такі ж форми адміністрації, які потрібні для значно більшого утворення. Це положення не можна виразити в точних цифрах, бо не існує правила, згідно з яким ми можемо виміряти потрібну силу цивільної влади для управління даною кількістю людей. Але якщо ми візьмемо до уваги, що острів Британія, за розмірами приблизно рівний кожної з конфедерацій, має вісім мільйонів населення, якщо ми поміркуємо щодо ступеня влади, потрібної для введення пристрастей настільки великого суспільства в русло загального блага, у нас не буде підстав для сумнівів, що аналогічної влади досить для виконання тих же завдань в куди більш чисельному суспільстві. Належним чином організована і застосована цивільна влада здатна поширюватися дуже сильно і може відтворювати себе в будь-якому місці великої імперії шляхом ретельного влаштування підлеглих інститутів.

Припущення про те, що кожна конфедерація, серед яких, мабуть, можуть бути розподілені штати, потребуватиме не меншого уряду, підкріплюється іншим припущенням, більш життєвим, ніж те, за яким нам пропонуються три конфедерації в якості альтернативи загальному Союзу. Варто нам ретельно зважити географічні та комерційні міркування у зв'язку зі звичаями і забобонами різних штатів, і ми укладемо: якщо не буде Союзу, вони, природно, об'єднаються під двома урядами. Чотири східних штатів через ті причини, за якими складаються узи національної симпатії і зв'язків, напевно можуть об'єднатися. Нью-Йорк при своєму становищі ніколи не буде настільки необачним, щоб підставити слабкий і незахищений фланг потужності конфедерації. Очевидні причини полегшать цьому Штату вступ в неї. Штат Нью-Джерсі занадто малий, щоб думати про роль кордону в опозиції до цієї куди більш могутньої комбінації, отже, немає перешкод для вступу в неї і цього штату. Навіть Пенсільванія має сильні спонукальні мотиви для приєднання до північної ліги. Активна зовнішня торгівля на основі власного судноплавства є її істинної політикою і збігається з поглядами і нахилами її громадян. Штати, що лежать далі на південь, з ряду обставин можуть не вважати себе дуже зацікавленими в розвитку судноплавства. Вони можуть віддати перевагу системі, яка надасть необмежені можливості всім країнам як перевозити, так і купувати їхні товари. Пенсільванія скоріше не піде на ускладнення своїх інтересів, настільки несприятливе для її політики. Тому як Штат Пенсільванія в будь-якому випадку повинен бути кордоном, то він може розсудити, що інтереси його безпеки вимагають, щоб його не захищена сторона була звернена до найслабшої південної конфедерації, а не до найсильнішої північної. Це дасть можливість Пенсільванії уникнути долі Фландрії. Яке б не було кінцеве рішення Пенсільванії, якщо північна конфедерація включить Нью-Джерсі, навряд чи на південь від цього штату виявиться більше однієї конфедерації.

Цілком очевидно, що тринадцять штатів краще забезпечують національну державу, ніж половина, третина або менша їхня кількість. Це міркування, без сумніву, дуже вагоме в усуненні того заперечення запропонованим планом, яке грунтується на обліку витрат. При ближчому погляді з'ясовується, що це заперечення з усіх точок зору виходить з помилкових посилок.

Якщо на додаток до безлічі цивільних листів ми врахуємо кількість людей, яких потрібно буде по необхідності використовувати для охорони комунікацій по суші, між різними конфедераціями, проти незаконної торгівлі, а їх число, безсумнівно, зросте з часом для забезпечення отримання державних доходів, і якщо ми також врахуємо військові установи, неминуче виникають, як показало життя, з ревнощів і конфліктів декількох держав, на які розпадуться ці штати, нам стане зрозумілим: сепаратизм не менш згубний для економії коштів, ніж для спокою, комерції, державних доходів і свободи всіх частин країни.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 14 ||

Заперечення проти того, що запропонована Конституція не підходить для великої території

З видання “The New York Packet”
Автор: Джеймс Медісон
30 листопада 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Ми вже переконалися в необхідності Союзу для відсічі іноземної загрози, як гарантію миру між нами самими, як помічника нашої торгівлі та інших спільних інтересів, як єдиної заміни тим військовим установам, котрі придушили свободи в Старому Світі, і як відповідної протиотрути від породжуваних крамолою хвороб, які виявилися фатальними для інших народних урядів і тривожні симптоми яких вже дають про себе знати і у нас. Тепер нам залишається - в межах проведеного дослідження - приділити увагу запереченню, яке можна отримати з того факту, що Союз охоплює величезну територію. Кілька думок з цього приводу будуть тим доречнішими, що, як не важко здогадатися, противники нової Конституції щосили використовують дуже поширене упередження щодо практичних можливостей республіканської форми правління, намагаючись уявними труднощами заповнити відсутність вагомих заперечень, які марно намагаються знайти.

Мені вже довелося - в попередніх статтях - детально розглянути і спростувати помилкову думку, ніби республіканське правління можливо тільки в межах невеликого округу. А тому згадаю лише, що ця омана, схоже, зобов'язана своїм походженням і поширенням найбільше невірним уявленням про республіку, яку плутають з демократією. І, кажучи про першу, наводять аргументи, що випливають з природи останньої. Про дійсне розходження між цими двома формами правління ми також вже говорили. Воно полягає в тому, що при демократії народ збирається на площах і здійснює правління особисто, тоді як в республіці з'їжджаються і керують країною його представники і уповноважені на те особи. Демократичне врядування, стало бути, обмежене невеликим клаптиком. Республіканське правління може поширюватися на значну територію.

До цієї викликаної не такими вже й істотними причинами помилки можна додати вправні хитросплетіння деяких прославлених авторів, чиї писання зіграли чималу роль в створенні нинішнього шаблону мислення. Будучи підданими абсолютній або конституційній монархії, вони не пошкодували сил, щоби перебільшити переваги або применшити вади цих форм правління, і, вдаючись до порівняння, посилаються на недоліки і похибки, нібито властиві республікам, за які видають безчинства демократії Стародавньої Греції та сучасної Італії. При такому змішуванні понять виявилося легкою справою перенести на республіку ствердження, характерні лише до демократії, і серед інших висновок про те, що її можна заснувати тільки для невеликого числа громадян, що мешкають на невеликій території.

Помилка ця тому, можливо, пройшла непоміченою, що більшість урядів в стародавньому світі були демократичними, і навіть в нинішній Європі, якій ми зобов'язані відкриттям чудового принципу представництва, навряд знайдеться приклад цілком народного правління, повністю заснованого на цьому принципі. Якщо Європі належить заслуга відкриття великого механізму правління, коли за допомогою простої передачі повноважень воля найбільшого політичного організму може бути зосереджена в одній установі, а його міць використана для будь-якої необхідної для суспільного блага мети, Америка може претендувати на честь відкриття основ для створення справжніх, охоплюючих велику території республік. Залишається лише шкодувати, що серед її громадян знаходяться такі, хто не проти позбавити свою вітчизну додаткової заслуги - показати в повному обсязі ефективність республіканського правління, заснувавши всеосяжну систему цієї запропонованої форми.

Природною територіальною межею демократії є відстань від центру, куди найвіддаленіші від нього громадяни здатні прийти щоразу, коли їх покличуть зібратися, і так часто, як того вимагають їх громадські обов'язки; отже, демократія включає число громадян, що не перевищує такої, яка може взяти участь у виконанні цих обов'язків. Так само природною межею республіки є така відстань від центру, яку можуть без зусиль подолати представники, щоб зустрічатися так часто, як це необхідно для вирішення громадських справ. Чи можна сказати, що розміри Сполучених Штатів не відповідають цій умові? Навряд чи так скаже той, хто пам'ятає, що найдовшим кордоном Сполучених Штатів є узбережжя Атлантичного океану, що за минулі тринадцять років члени конгресу збиралися майже постійно і що представників від найдальших штатів ніяк не можна звинуватити в тому, ніби вони влаштовували собі більш тривалі канікули, ніж ті що живуть в Штатах по сусідству з місцеперебуванням Конгресу.

Втім, можна скласти собі і більш точне уявлення про цей цікавий предмет. Звернемося до цифр - розмірами і протяжності нашого Союзу. Його кордону - як вони встановлені мирним договором - проходять на сході по узбережжі Атлантичного океану, на півдні - вздовж тридцять першої паралелі, на заході - по річці Міссісіпі і на півночі є нерівною лінією, яка в деяких місцях заходить за сорок п'яту паралель, а в інших опускається нижче сорок другої. Південний берег озера Ері лежить нижче цієї паралелі. Підрахувавши відстань між тридцять першою і сорок п'ятої паралелями, отримуємо дев'ятсот сімдесят три загальні милі; відстань між тридцять першою і сорок другою паралелями дорівнює семистам шістдесяти чотирьом з половиною милям. Вивівши для цих відстаней середнє число, отримаємо вісімсот шістдесят вісім і три чверті милі. Середня відстань від Атлантики до Міссісіпі не перевищує, мабуть, семисот шістдесяти миль. Порівняємо нашу територію з займаними деякими європейськими країнами, виправдавши тим самим доцільність приведення нашої системи вимірювань у відповідність з європейською. Виявляється, територія, яку займає наша країна, трохи більша території Німеччини, де законодавчі збори, що представляють всю імперію, засідають постійно, або Польщі до її розчленування, де таком самим загальнонародним зборам належала вища влада. Минаючи Францію і Іспанію і звертаючись до Великобританії, знаходимо, що, хоча вона і менше за розмірами, представникам від північних країв острову для участі в роботі парламенту доводиться здійснювати подорожі не менш тривалі, ніж народним обранцям від найбільш віддалених частин нашого Союзу.

Скільки б це зауваження не вказувало на користь обговорюваного нами предмету, є ще кілька інших, які представлять його навіть у більш позитивному світлі.

Перш за все, слід пам'ятати, що союзний уряд зовсім не наділений владою вводити і застосовувати всі закони. Його юрисдикція поширюється лише на відоме число положень, які стосуються всіх членів республіки і які не можуть бути введені жодним з них окремо. Уряди ж Штатів можуть взяти на себе піклування по всіх інших питаннях, які можна вирішувати окремо, і таким чином вони збережуть належну владу і належне поле діяльності. Якби запропонований конвентом проект скасував уряди окремих Штатів, противники Союзу і справді мали б підставу для заперечень, хоча неважко бачити, що, навіть якщо б уряди Штатів були скасовані, союзному уряду довелося б заради самозбереження негайно відновити їх з усією повнотою покладеної на них влади.

Друге, про що потрібно сказати: головне завдання, що стоїть перед федеральною Конституцією, - забезпечити міцний союз тринадцяти штатів-засновників, що, ми знаємо, цілком здійсненно, і приєднувати до них ті нові штати, які можуть виникнути в їх власному лоні або по сусідству, що також можливо. Відносно ж установчих заходів, які, можливо, будуть потрібні для окремих ділянок і клинів на нашому північно-західному кордоні, то тут треба передати їх тим, хто, завдяки своїм подальшим відкриттям і справам, зуміє з ними краще впоратися.

Зауважимо, по-третє, що завдяки новим удосконаленням сполучення між усіма частинами Союзу буде з кожним днем ​​спрощуватися і поліпшуватися. Дороги повсюдно стануть коротшими і будуть підтримуватися в кращому стані; подорожувати буде менш незручно і невигідно, а на сході країни судноплавство по внутрішніх водах відкриється на всьому або майже на всьому протязі тринадцяти штатів. Також і діставатися між західними округами і розташованими по Атлантичному узбережжі, так само як між окремими їх частинами, стане не в приклад легше завдяки численним водними шляхами, якими благословенна природа рясно порізала нашу країну і які мистецтву людини буде не так вже й важко поєднати і завершити.

Четверте і ще більш важливе міркування. Майже кожен Штат тією чи іншою своєю стороною межує з чужою територією, і, відповідно, турбота про власну безпеку спонукає його піти на деякі жертви заради спільної оборони. Так, Штати, розташовані в найбільшій віддаленості від центру, природно, отримують меншу частку в звичайному розподілі вигод, але, безпосередньо стикаючись з іншими народами і внаслідок цього живучи в особливих обставинах, вони вкрай потребують опори на силу і можливості Союзу. Штату Джорджія або Штатам, що створює наші західні і північні окраїни, обтяжливо посилати своїх представників в резиденцію уряду, проте їм буде ще складніше боротися самотужки проти вторгнення ворогу або поодинці нести витрати на оборону, необхідну при сусідстві з постійною небезпекою. Якщо, в порівнянні з не настільки віддаленими штатами, вони витягують з Союзу менше вигод в одному відношенні, то в інших - більше, і таким чином встановлюється рівновага.

Викладаючи вам, мої співгромадяни, ці міркування, я перебуваю в повній впевненості, що здоровий глузд, яким відзначені майже всі ваші починання, допоможе їм знайти належний вагу і вплив і що, наскільки загрозливим на перший погляд або, навпаки, легковажним ні здалося вам, можливо, думка, на якому вони засновані, ви легко можете уявити собі той похмурий і згубний світ, куди поборники розчленування нашої країни намагаються нас завести. Не вірте театральному голосу, що переконує вас, ніби американський народ, з'єднаний воєдино сотнями уз взаємної любові та прихильності, втратив здатність жити однією сім'єю, здатність піклуватися про благо всіх і кожного, бути братством співгромадян єдиної гідної поваги, процвітаючої великої держави. Не слухайте цей злісний голос, що переконує вас, ніби форма правління, яку пропонують вам взяти, - нововведення, не відоме політичному світові, ніби навіть самі останні утопісти не заїкався ні про що подібне, ніби мова йде про безвідповідальну спробу створити щось нездійсненне. Ні, ні і ні, мої співвітчизники! Заткніть вуха, щоб не проникло в них розтлінне слово. Заблокуйте серце, щоб не просочилася в нього отрута, яку вони виділяють. Братська кров, що тече в жилах громадян Америки, змішана кров, пролита ними на захист своїх священних прав, освятить їх Союз, змусивши здригнутися від думки, що вони зможуть стати чужими один одному, суперниками, ворогами. А якщо нововведень і треба остерігатися, то, повірте мені, самим страшним нововведенням, найбільшою утопією, самим необачним з усіх починань слід вважати дроблення країни на частини з тим, щоб нібито зберегти наші свободи і сприяти нашому щастю. І хіба - лише через те, що це справа нова, - треба відмовитися від спроби створити велику республіку? Хіба не тим славиться народ Америки, що, віддаючи належне поглядам колишніх часів і інших народів, він не впадав в сліпе благоговіння ні перед древнім світом, ні перед віковими звичаями, ні перед славними іменами, а керувався власним здоровим глуздом, знанням власних справ і уроками, витягнутими з власного досвіду? Цій стійкості і мужності прийдешні покоління будуть зобов'язані своїм надбанням, а світ - численними засвоєними на американській землі нововведеннями заради приватних прав і суспільного блага. Якби вожді революції звіряли кожен зроблений ними крок з наявністю прецеденту або шукали зразок в діях вже заснованих урядів, народ Сполучених Штатів значився б, мабуть, серед жертв заблукавшого народовладдя і існував би, треба думати, в кращому випадку під гнітом однієї з тих форм правління, які розтрощили свободи іншої частини роду людського. За щастя для Америки, по щастю, без сумніву, і для всього людства, американці обрали новий і більш благородний шлях. Вони зробили революцію, яка не має рівної в анналах людського суспільства. Вони заклали основу влади, яка не має зразка ні в одній точці земної кулі. Вони утворили велику Конфедерацію, завдання вдосконалити і увічнити яку ляже на плечі їхніх синів і онуків. Якщо в зведеній ними будівлі не обійшлося без недоліків, можна лише дивуватися, що їх дуже мало. Якщо більша частина помилок припала на структуру Союзу, то тому, що це була найважча частина в будівлі, збудовану ними. Це та частина, яку було по новій створено конвентом, і саме її вам тепер доведеться, обміркувавши, відкинути або прийняти.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 15 ||

Недостатність існуючої Конфедерації для збереження Союзу

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамілтон

До народу штату Нью-Йорк:

У попередніх статтях я спробував, мої співгромадяни, переконати вас у важливості Союзу для вашого політичного благополуччя і щастя. Я розкрив вам накопичення небезпек, на які ви наражаєтесь, якщо дійдете того, щоб ревнощі або збочення розрізали або розв'язали священний вузол, що зв'язує воєдино народ Америки. Я пропоную супроводжувати вас у подальшому дослідженні, в ході якого істини, що підлягають засвоєнню, отримають нові підтвердження до сих пір не поміченими фактами і аргументами. Якщо дорога, яку вам ще треба буде пройти, в деяких місцях здасться нудною або стомлюючою, пам'ятайте, що ви зайняті пошуком даних по найважливіше питання, яке тільки може привернути увагу вільного народу, а поле, через яке вам належить пройти, є широким, труднощі подорожі ще більше збільшують лабіринти софістики, які зустрічаються на вашому шляху. Моя мета полягає в тому, щоб усувати перешкоди найбільш раціональним чином, не жертвуючи доцільністю на догоду поспішності.

В рамках плану, складеного мною для розгляду цього питання, наступним пунктом значиться "недостатність існуючої Конфедерації для збереження Союзу". Ймовірно, можна запитати, навіщо потрібно обгрунтування або доказ для ілюстрації позиції, яка не заперечується і не ставиться під сумнів і яку розумом і серцем поділяють всі класи, а з сутністю її згодні як противники, так і друзі нової Конституції? Правду кажучи, слід визнати, що як би ці люди не розходилися з інших питань, вони принаймні єдині в тому, що наша національна система має істотні недоліки і потрібно щось зробити для порятунку від анархії, яка насувається. Факти, що підкріплюють цю думку, більше не предмет для дозвільних обговорень. Їх відчув народ в цілому, і під їх тиском проводили помилкову політику і несуть головну відповідальність за тяжке становище, в якому ми опинилися, нарешті неохоче визнали, що в системі нашого федерального уряду дійсно існують дефекти, на які давно вказували і жалкували про них освічені друзі Союзу.

Більше того, ми можемо обгрунтовано вказати, що дійшли майже до останньої стадії національного приниження. Чи є що-небудь ще, здатне поранити гордість або образити гідність незалежної нації, чого б ми не зазнали. Чи є зобов'язання, до виконання яких ми не прив'язані узами, які знаходили б шану серед людей? Але вони постійно і безсоромно порушуються. Чи не заборгували ми іноземцям та власним громадянам за часів безпосередньої небезпеки в прагненні зберегти наше політичне існування? Зобов'язання залишаються без належного або задовільного забезпечення виплати боргів. Чи маємо ми цінні території або важливі пости у володінні іноземної держави, які по категоричним умовам вже давно повинні були б повернуті? Їх все ще утримують на шкоду нашим інтересам в не меншому ступені, ніж нашим правам. Чи в змозі ми нагадувати або припинити агресію? У нас немає ні військ, ні грошей, ні уряду [1]. Чи здатні ми хоча б умовляти з гідністю? Перш за все слід усунути приводи для справедливих звинувачень, які плямують нашу честь у відношенні того ж договору. Чи передбачила природа і договір вільну участь в навігації по Міссісіпі? З неї нас виключила Іспанія. Хіба громадські кредити не є необхідними ресурсами в часи небезпеки для суспільства? Ми, мабуть, відмовилися від цього як від безнадійного і непоправного. Чи важлива комерція для створення національного багатства? Наша впала до нуля. Хіба респектабельність в очах іноземних держав не оберігає від замахів ззовні? Дурість нашого уряду навіть не дає їм можливості вести з нами справи. Наші посли за кордоном не більше ніж ряджені підробки під суверенітет. Хіба різке і неприродне падіння ціни на землю не симптом національного захворювання? Ціна оброблюваної землі в більшій частині країни значно нижче, ніж це можна пояснити кількістю необроблених земель, що пропонуються до продажу на ринку, і що може бути повністю пояснено браком приватної і суспільної впевненості у всіх класах, а це збуджує тривогу і прямо викликає знецінення всіх видів власності . Хіба приватний кредит не є другом підприємництва? Ця найкорисніша форма одержання та давання в борг неймовірно звужена в більшій мірі через відсутність почуття безпеки, ніж нестачі грошей. Щоб скоротити детальний перелік, що не принесе ні задоволення, ні повчання, слід задати загальне питання - чи є ще якісь ознаки національного занепаду, бідності і нікчемності, що випали на долю суспільства, так щедро наділеної природними перевагами, як наше, які не входять в похмурий каталог наших суспільних бід?

Нас загнала в це сумне становище прихильність саме тим принципам і порадам, які нині перешкоджають нам прийняти запропоновану Конституцію, їх достатньо, щоб не тільки підвести нас до краю прірви, але, мабуть, і скинути в небезпечну безодню. Тут, мої співвітчизники, спонуканні усіма мотивами, які повинні впливати на освічений народ, давайте твердо постоїмо за нашу безпеку, спокій, репутацію. Давайте, нарешті, розіб'ємо фатальні чари, які так довго уводили нас зі шляху щастя і добробуту.

Як уже зазначалося, факти занадто переконливі, щоб їм чинити опір, викликали в цілому згоду з абстрактним твердженням - в нашій національній системі існують серйозні дефекти, однак користь поступок з боку старих супротивників федеральних заходів знищує завзята протидія засобу, тільки і здатного дати шанс на успіх . Хоча вони і визнають, що уряд Сполучених Штатів позбавлений енергії, але заперечують проти надання йому повноважень, потрібних для отримання цієї самої енергії. Вони, мабуть, все ще намагаються зберегти огидне і нетерпиме становище - посилити федеральну владу, не применшуючи повноважень штату, зміцнити суверенітет Союзу при повній незалежності його членів. У підсумку вони, мабуть, все ще носяться зі сліпою прихильністю до політичного чудовиська imperium in imperio. Тому потрібно до кінця оголити головні дефекти Конфедерації, щоб показати: біди, пережиті нами, не результат скороминущої або часткової недосконалості, а результат корінних помилок, закладених в структуру будівлі, які не можна виправити, крім як внесенням змін до основоположних принципів і основних стовпів споруди.

Найбільшою вадою Конструкції існуючої Конфедерації є принцип ЗАКОНОДАВСТВА ШТАТІВ або УРЯДІВ в їх КОРПОРАТИВНІЙ або КОЛЕКТИВНІЙ ЯКОСТІ на противагу індивідуумам, з яких вони складаються. Хоча цей принцип і не пронизує всі повноваження, делеговані Союзу, проте він зумовлює і визначає саме ті, від яких залежить ефективність інших. За винятком правила пропорційного розподілу, Сполучені Штати мають необмежені права реквізувати як людей, так і гроші, але у них немає права на те й інше на основі законів, що поширюються на індивідуальних громадян Америки. В результаті всього цього, хоча теоретично рішення, що виносяться з цих питань, є законами, конституційно зобов'язують членів Союзу, на практиці вони не більше ніж рекомендації, які Штати дотримуються або ігнорують на свій розсуд.

Ось вам вражаючий приклад людського розуму - після всіх застережень, отриманих нами з досвіду на цей рахунок, все ще знаходяться люди, що заперечують проти нової Конституції за відхилення від принципу, що є прокляттям старого і очевидно несумісного з ідеєю УРЯДУ, принципом, який, коротко кажучи, якщо взагалі буде втілений в життя, замінить насильством і політикою меча м'який вплив магістрату.

Немає нічого абсурдного або непрактично в ідеї ліги або союзу між незалежними націями для чітко визначених цілей, викладених в договорі, що регулює всі умови - час, місце, обставини і кількість, що не залишають нічого на розсуд в майбутньому і виконуються в залежності від сумлінності сторін. Угоди такого роду полягають між усіма цивілізованими націями в самих різних обставинах, їх дотримання або недотримання диктується інтересами або пристрастями сторін-учасниць. На початку нинішнього століття Європу охопила епідемія повального захоплення такого роду договорами, від них політики того часу пристрасно очікували вигод, які ніколи не матеріалізувалися. З метою встановлення рівновагу сил і миру в тій частині світу виснажувалися всі ресурси ведення переговорів, укладалися троїсті і четверні договори. Та тільки-но вони підписувалися, як порушувалися, даючи повчальний, хоча і прикрий урок людству, що не варто особливо покладатися на договори, які не передбачають інших санкцій, крім зобов'язань доброї волі, що протиставляють генеральні міркування миру і справедливості імпульсам безпосередніх інтересів і пристрастей.

Якщо дані Штати в нашій країні налаштовані вступити в аналогічні відносини один з одним, відмовившись від проекту спільного ДИСКРЕТНОГО УПРАВЛІННЯ, то цей план по суті своїй є згубним і накличе на нас всі біди, перераховані вище, хоча принаймні буде володіти достоїнствами послідовності і практичності. Поховавши всі надії на конфедеративний правління, це призведе нас до простого оборонно-наступального союзу, поставивши в такий стан, коли ми будемо по черзі друзями і ворогами один одного, як накажуть наші взаємні ревнощі і суперництво, що живляться інтригами іноземних держав.

Але якщо ми не хочемо опинитися в цьому небезпечному становищі, якщо ми ще прихильні до задуму заснувати національний уряд, а воно тотожне повноваженням управління під керівництвом загального ради, ми повинні зважитися включити в наш план ті складові частини, які можна розглядати як такі що вводять характерну різницю між лігою і урядом, ми повинні поширити владу Союзу на особистість громадян, тобто тих, ким тільки і потрібно правити.

Під правлінням розуміється вироблення законів. Для ідеї закону важливо, щоб він супроводжувався санкціями або, кажучи іншими словами, щоб передбачалося покарання за непокору. Якщо непокора не тягне за собою покарання, резолюції або укази, які претендують на те, щоб бути законами, по суті будуть не більше ніж порадами або рекомендаціями. Покарання, яке б воно не було, може бути виконано тільки двома способами: або судами та світовими суддями, або військовою силою - або примусом магістратом або примусом зброєю. Перший вид може, очевидно, застосовуватися тільки до людей, останній - за необхідністю до політичних утворень, громадам або Штатам. Зрозуміло, що процедура суду не передбачає кінцевого забезпечення дотримання законів. Можуть виноситися вироки проти тих, хто порушує свої зобов'язання, але вироки виконуються тільки мечем. В асоціаціях, де влада в цілому вручена колективним органам громад, що їх становлять, кожне порушення законів повинно тягнути за собою стан війни, а військові заходи - бути єдиним засобом забезпечення цивільного покори. Такий стан речей, звичайно, не заслуговує назви правління, жодна розсудлива людина не зв'яже свого щастя з ним.

Бували часи, коли нам говорили, що не слід очікувати порушення Штатами розпоряджень федеральної влади, що дух загального інтересу буде панувати і породить дотримання до крапки всіх конституційних вимог Союзу. Нині ці міркування представляються настільки ж дикими, як те, що ми чуємо зараз, буде сприйматися в тих же колах, коли ми отримаємо нові уроки від кращого оракула мудрості - досвіду. У всі часи він оголював невігластво щодо істинних пружин поведінки людей і розкривав початкові спонукання до встановлення цивільної влади. Чому, власне, створюється уряд? Тому, що пристрасті людей не узгодити з велінням розуму і справедливості без примусу. Хіба встановлено, що "люди скопом діють чесніше і неупереджено, ніж індивідууми? Всі об'єктивні дослідники людської поведінки вказують на протилежне, і з очевидних причин. Турбота про репутацію має менше значення, коли відплата за погані вчинки поширюється на багатьох, а не падає на одного. Дух інтриги, схильний отруювати дебати групи людей, часто підстьобує їх здійснювати погані вчинки і ексцеси, на які вони посоромляться піти поодинці.

На додаток до усього цього в характері суверенної влади таїться пристрасть до контролю, що спонукає власників її вороже ставитися до будь-яких спроб ззовні обмежити або направити її використання. З усього цього випливає, що в кожній політичної асоціації, яка створена відповідно до принципу об'єднання на основі спільних інтересів ряду менших суверенних утворень, виявиться свого роду центробіжна тенденція в підлеглих сферах, яка викличе постійні зусилля всіх їх піти від загального центру. Пояснити появу цієї тенденції неважко. Її генезис - любов до влади. Влада, підконтрольна або обмежена, майже завжди суперниця і противник влади, яка контролює і обмежує її. Це просте положення вчить нас, що майже немає резонів очікувати від осіб, яким довірено ведення справ тих чи інших членів конфедерацій, постійної готовності з бездоганною доброю волею і неупередженістю щодо загального блага виконувати рішення або декрети вищої влади. Те, що станеться протилежне, пояснюється природою людини.

Якщо, отже, рішення Конфедерації не можуть виконуватися без втручання даної адміністрації, тоді майже немає ніяких надій на їх виконання взагалі. Правителі відповідних частин незалежно від того, чи мають вони на це конституційне право, будуть самі судити про доречність даних заходів. Вони почнуть займатися встановленням того, у якому ступені це відповідає їхнім безпосереднім інтересам або цілям, візьмуть до уваги супутні одномоментні зручності чи незручності. Все це буде робитися в дусі зацікавленого і сповненого підозр вивчення, без знання обставин з національної точки зору і державних міркувань, що важливе для прийняття правильного рішення, і з сильною пристрастю до місцевих справ, а це не може не звернути на хибний шлях. Такий самий процес буде повторюватися в кожній частині спільноти, і виконання планів, складених його порадами, буде завжди залежати від розсуду цих погано проінформованих і упереджених частин. Ті, хто має досвід в роботі народних зборів, які бачили, як часто важко, якщо, звичайно, немає тиску ззовні, домагатися прийняття ними узгоджених рішень з важливих питань, легко зрозуміють, що абсолютно неможливо спонукати ряд таких асамблей, які працюють на відстані одна від одної, в різний час і при різних настроях, довго співпрацювати в контексті спільних цілей і прагнень.

У нашому випадку потрібен збіг волі тринадцяти окремих суверенних частин Конфедерації для повного виконання будь-якого важливого ​​заходу, що виходить від Союзу. Сталося так, як слід було б передбачити. Заходи, що вживаються Союзом, не виконуються, неузгодженість Штатів крок за кроком дійшла до крайності, в результаті всі колеса національного уряду нарешті зупинилися і настав жахливий застій. Конгрес навряд чи буде мати засоби для забезпечення управління до тих пір, поки Штати не дійдуть згоди про докорінну зміну існуючого федерального уряду. Не одразу й не раптово склалося це вкрай скрутне становище. Вже зазначені причини спочатку привели до нерівного і непропорційного виконання потреб Союзу. Великий дефіцит в деяких штатах дає привід, приклад і спокушає більш сумлінні штати діяти таким самим чином. Чому пропорційно ми повинні робити більше, ніж інші, пов'язані з нами однією політичною долею? Чому ми повинні погоджуватися нести більше загального тягаря, ніж нам слід? Такі міркування, проти яких не встоїть егоїзм, і навіть підприємливі люди, здатні оцінити далекі наслідки, не можуть без коливань скинути їх з рахунків. Кожен Штат, який поступається тиску безпосередніх інтересів і міркувань зручності, і повністю відмовився підтримувати спільну справу, поки безсила і неміцна будівля не виявиться готовою впасти на наші голови і розчавити нас під своїми руїнами.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 16 ||

Недостатність існуючої Конфедерації для збереження Союзу (продовження)

З видання “The New York Packet”
Автор: Александер Гамілтон
4 грудня 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Тенденція принципу законодавства для Штатів або громад, які діють як політичні одиниці, продемонстрована проведеним нами експериментом, також засвідчена тим, що трапилося з усіма іншими відомими нам урядами конфедеративного типу пропорційно її переваги в цих системах. Підтвердження цього положення заслуговує окремого і конкретного розгляду. Тут я обмежуся зауваженням про те, що з усіх конфедерацій античних часів, про які історія донесла до нас відомості, Ліціанськя і Афінська ліги в тій мірі, в якій залишилися звістки про них, мабуть, були найбільш вільні від пут цього помилкового принципу і тому найкращим чином заслужили і щедро отримали схвалення політичних письменників.

Цей винятковий принцип може бути як по суті, так і підкреслено названий батьком анархії. Відповідно до нього проступки членів Союзу вважаються природними і необхідними похідними, і, коли вони трапляються, єдиним конституційним засобом лікування визнається сила, а безпосереднім результатом її використання - громадянська війна.

Залишається з'ясувати, як настільки огидний нам засіб правління здатен відповідати своїй меті. Якщо в розпорядженні національного уряду не буде постійної великої армії, він або зовсім не зможе застосувати силу, або, коли зможе, це буде означати війну між різними частинами конфедерації з приводу порушень в лізі, причому отримає перемогу найсильніша комбінація її членів незалежно від того, складається вона з тих, хто підтримував або пручався генеральній владі. Тільки в рідкісних випадках виявиться, що необхідність виправлення проступків обмежиться одним штатом, а якщо ігнорували свій борг більше одного, то схожість ситуації спонукає їх об'єднатися для спільної оборони. Незалежно від цього мотиву солідарності, якщо агресивним членом конфедерації виявиться великий і впливовий штат, він просто буде мати достатню вагу серед своїх сусідів для того, щоб роздобути деяких з них в якості соратників. Легко будуть висунуті слушні аргументи щодо небезпеки загальної свободи, винайдені виправдовування своїх дефектів в цілях збудження побоювань, збурення пристрастей і завоювання доброї волі навіть тих Штатів, що не звинувачуються в будь-яких порушеннях або невиконанні своїх обов'язків. Це, швидше за все, станеться, бо провини великих Штатів іноді є наслідком честолюбних задумів їх правителів, які бажають позбутися будь-якого контролю над їхніми планами особистого піднесення, для кращого здійснення яких вони заздалегідь таємно домовляться з провідними діячами сусідніх Штатів. Якщо спільників не вдасться знайти у власній країні, можна звернутися до іноземних держав, які рідко не стануть заохочувати ослаблення Конфедерації, бо міцний Союз вселяє їм страх. Варто оголити меч, як в своїх пристрастях люди не знають межі міри. Докори пораненої гордості, підбурювання роздратованого невдоволення штовхнуть Штати, проти яких Союз застосовує зброю, на крайні заходи, щоб помститися за образу або уникнути ганьби підпорядкування. Перша ж війна такого роду, ймовірно, закінчиться розпуском Союзу.

Це можна розглядати як насильницьку смерть Конфедерації. Якщо федеральну систему не вдасться швидко суттєво оновити, то вона помре. Немає підстав очікувати, з огляду на дух нашої країни, що покірні Штати підуть на підтримку авторитету Союзу у війні проти непокірних Штатів. Вони завжди з готовністю встануть на більш помірний шлях, поставивши себе в рівні умови з Штатами-правопорушниками, слідуючи їх прикладу. Провина усіх забезпечує безпеку для всіх. Наш минулий досвід - яскраве тому підтвердження. По суті, практично неможливо встановити, коли доречно застосувати силу. Що стосується грошових внесків, буденного джерела правопорушень, то часто важко з'ясувати, чи йдуть ці правопорушення від небажання або неспроможності. Посилання на останню завжди під рукою. І тільки в разі крайнього нахабства виявиться можливість встановити з достатньою впевненістю обман, що виправдає жорсткі засоби примусу. Легко побачити, що вже одна ця проблема, коли б вона не виникала, відкриває найширші можливості для прояву крамольних поглядів, упередженості і тиску з боку більшості, якій вдасться взяти гору в національній раді.

Мабуть, не важко буде довести, що Штатам не слід надавати перевагу національній Конституції, що діє тільки спираючись на велику армію в постійній готовності для виконання звичайних приписів або декретів уряду. І тим не менше це є ясною альтернативою, висунутої тими, хто хоче не допустити її поширення на індивідуумів. Такий план, якщо він взагалі здійснений, негайно перетвориться на військовий деспотизм і з цієї причини з усіх точок зору неможливий. Ресурсів Союзу виявиться недостатньо для утримання великої армії, яка змогла б змусити великі Штати триматися в межах свого боргу, і перш за все ніколи не будуть знайдені кошти для створення подібної армії. Хто б не оцінював число населення і силу ряду цих Штатів тільки станом на сьогоднішній день, варто йому заглянути вперед хоча б на півстоліття, чим вони тоді стануть, він негайно відкине як пустий і недалекоглядний будь-який план регулювання їх розвитку законами, що діють в колективних рамках і підтримуваними примусом, здійснюваним також колективно. План такого роду по фантастичності навряд чи поступається здатності приручати чудовиськ, яку приписували казковим героям і напів-богам античних часів.

Навіть в конфедераціях, що складаються з менших членів, ніж більшість з наших округів, принцип введення законодавства для суверенних штатів, що спирається на військове примус, ніколи не був ефективним. До нього вдавалися рідко і тільки в відношенні слабких штатів. У більшості випадків спроби примусити непокірних і неслухняних виявлялися сигналом до кривавих воєн, в ході яких одна половина конфедерації піднімала свої прапори проти іншої.

Наслідки цих спостережень для будь-якої освіченої людини очевидні. Якщо і можливо принаймні створити федеральний уряд, здатний регулювати загальні турботи і забезпечувати загальний спокій, для успіху ввірених йому справ його слід засновувати на принципах, протилежних тим, які відстоюють противники запропонованої Конституції. Уряд повинен доходити в своїй роботі до особистості громадян. Йому не потрібно приймати проміжного законодавства, він має бути сам уповноваженим через звичайний магістрат реалізовувати свої рішення. Велич національної влади проявляється через суди. Уряд Союзу, так само як і уряд кожного штату, має прямо апелювати до надій і страхів індивідуумів і мобілізувати на свою підтримку пристрасті, які мають найбільший вплив на серце людини. Коротко кажучи, він повинен мати у своєму розпорядженні всі засоби і право вдаватися до всіх методів виконання доручених йому повноважень, які мають і виконують уряди конкретних штатів.

Проти цієї аргументації можна заперечити, що, якщо даний Штат незадоволений владою Союзу, він в змозі в будь-який момент стати на заваді виконанню його законів і довести до застосування такої самої сили, за необхідність якої ратує в своєму плані опозиція.

Правдоподібність цього заперечення зникне в той самий момент, коли ми звернемося до корінної відмінності між ПРОСТИМ НЕДОТРИМАННЯМ і ПРЯМИМ ТА АКТИВНИМ ОПОРОМ. Якщо втручання законодавчих органів Штатів необхідне для втілення в життя заходів союзу, їм достатньо просто бути НЕЕФЕКТИВНИМ або ДІЯТИ УХИЛЬНО, і цей захід зазнає поразки. Це нехтування обов'язком може бути замасковано хвилюючими, але дрібними умовами з тим, щоб жодним чином не порушувати занепокоєння народу з приводу недоторканності Конституції. Лідери штату можуть навіть почитати своєю доблестю таємні порушення її з причин ймовірних вигід, винятків з правил або зручності.

Але якщо виконання законів національного уряду не вимагає втручання законодавчих органів штатів, якщо вони негайно вступають в силу відносно самих громадян, влади штатів не зможуть зупинити їх без відкритого і насильницького прояву неконституційної влади. Ніяке ігнорування і ніякі ухилення не досягнуть мети. Вони будуть змушені діяти, і так, що не залишать сумніви в замаху на національні права. Такого роду спроби завжди небезпечні при наявності конституції, що містить хоч якісь положення для свого захисту, і народу, досить освіченого, щоб усвідомлювати різницю між законним втіленням у життя влади і її незаконною узурпацією. Для успіху цього потрібно буде не тільки розкольницька більшість в законодавчих органах, але і єдність судів і народу. Якщо судді не вступлять у змову з легіслатурою, то вони оголосять резолюції такої більшості противними вищому закону країни, неконституційними і нечинними. Якщо народ не буде заражений духом представників свого штату, він як природний гарант Конституції кине свій голос на національні ваги і забезпечить вирішальне переважання в сутичці. Спроби описаного типу будуть не часто вживатися з легковажністю або необдумано, бо лише в рідкісних випадках вони не ставлять під загрозу їх призвідників, за винятком хіба тиранічного застосування федеральної влади.

Якщо виникне опозиція національному уряду через буйства норовливих або підривних індивідуумів, вона буде зламана тими ж засобами, які щодня використовуються проти того ж зла урядами Штатів. Магістрати, які є власниками законів країни, незалежно від їх генезису, поза сумнівом, готові захистити як національні, так і місцеві закони від замахів розпущених індивідуумів. Що стосується місцевих хвилювань і заколотів, які іноді турбують суспільство в результаті інтриг незначних клік або несподіваних, випадкових спалахів поганого настрою, які не зачіпають величезної більшості суспільства, то спільний уряд може використовувати великі ресурси для придушення таких заворушень, ніж це зможе здійснити окремий штат. А що до смертельної ворожнечі, яка за певних обставин запалює весь народ або його більшу частину або справедливим невдоволенням політикою уряду, або яким-небудь буйним популярним пароксизмом, то все це не підпадає під рубрику звичайних розрахунків. Якщо все це трапляється, то мова зазвичай йде про революції і розчленуванні імперій. Жодна форма правління не може назавжди уникнути або контролювати їх. Марно сподіватися на те, що можна уникнути подій, які неможливо передбачити або запобігти, і марна справа заперечувати проти уряду з тієї причини, що він не може зробити неможливе.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 17 ||

Недостатність існуючої Конфедерації для збереження Союзу (продовження)

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамілтон

До народу штату Нью-Йорк:

Заперечення, відмінне від розібраного і на яке відповідь в моїй останній статті, може бути висунуто проти принципу законодавства безпосередньо для громадян Америки. Можуть вказати, що при занадто сильному уряді Союзу виникає тенденція увібрати в себе залишкову владу, яку визнали розумним залишити Штатам для вирішення місцевих питань. При всій терпимості до властолюбству, яку можна вимагати від розумної людини, зізнаюся - я не можу зрозуміти, яку спокусу можуть відчувати ті, кому довірено вести справи загального уряду, щоб позбавити Штати подібної влади. Регулювання елементарного правопорядку в Штаті, на мій погляд, дріб'язкова приманка для честолюбства. Торгівля, фінанси, переговори, війна, мабуть, включають в себе все, що зачаровує уми, схильні до цієї пристрасті, а влада, потрібна для вирішення цих питань, - надбання національного сховища. Здійснення власного правосуддя між громадянами одного і того ж штату, нагляд за сільським господарством та інші подібні турботи - все це, коротко кажучи, належним чином дозволяється місцевим законодавством і ніколи не може бути бажаним об'єктом генеральної юрисдикції. Отже, неймовірно, щоб в федеральних радах існувало бажання узурпувати владу, з якою вони пов'язані, бо спроба використовувати її клопітка і марна тому володіння нею тому й нічого не дасть для гідності, значущості або блиску національного уряду.

Але давайте в інтересах аргументації допустимо, що простій безвідповідальності і пристрасті до панування виявиться достатньо, щоб народити такий настрій. Але й при цьому можна з упевненістю стверджувати, що конституційні збори національних представників, або, іншими словами, народ декількох штатів, поставить під контроль цей великий апетит. Урядам Штатів завжди легше робити замах на національні влади, ніж національному уряду зазіхати на владу Штатів. Доказ тому - більший вплив, який уряди Штатів, за умови ведення своїх справ чесно і обачно, зазвичай мають серед народу. Ця обставина в той же час вчить нас, що всім федеральним конституціям властива природжена і істотна слабкість і потрібно обов’язково при їх створенні надати їм усю силу, яку можна поєднати з принципами свободи.

Більший вплив місцевих урядів частково походить від розмитої структури національного уряду, але головним чином від характеру проблем, якими зайнята адміністрація Штату.

Відома риса людської природи полягає в тому, що її зв’язки слабшають пропорційно відстані або розмитості об'єкту. Відповідно до того ж принципу, за яким людина більше прив'язана до своєї сім'ї, ніж до сусідів, до сусідів - більше, ніж до громади в цілому, населення кожного Штату схильне відчувати куди більш сильну прихильність до місцевих урядів, ніж до уряду Союзу, якщо, звичайно, дієвість цього принципу не буде підірвана значно кращим функціонуванням останнього.

Ця сильна сердечне пристрасть людей отримає потужну підтримку регулюванням деталей, яким займеться Штат.

Безліч більш ніж хвилинних інтересів, які в разі потреби підпадають під юрисдикцію місцевих адміністрацій, створюючи можливості впливу у всіх частинах суспільства, не можна розділити, не входячи в такі тяжкі та непривабливі подробиці, які не компенсують повчальність уроку, який можна було б з цього витягти.

Є тільки одна перевага, що належить до сфери дії уряду Штатів, яка здатна ясно і задовільно висвітлити справу. Я розумію звичайне застосування норм кримінального та цивільного права. Серед всіх інших джерел, що забезпечують покору і прихильність народу, це найпотужніше, більш універсальне і привабливіше. Саме воно, будучи безпосереднім і видимим гарантом життя та власності, постійно демонструє суспільству як заохочення, так і покарання, що регулює всі ті особисті інтереси і відомі турботи, до яких так чутливі індивідууми, в більшій мірі, ніж всі інші обставини, сприяє появі любові, поваги і шани по відношенню до уряду. Цей великий цемент суспільства, який буде поширюватися майже цілком через канали місцевих урядів, незалежно від всіх інших причин впливу, забезпечить цим урядам положення імперії над відповідними громадянами, зробивши з них постійний противагу і нерідко небезпечних суперників влади Союзу.

Робота національного уряду, з іншого боку, не в такій мірі знаходиться безпосередньо під наглядом маси громадян, а його діяльність в основному оцінюють і використовують підприємливі люди. Що стосується загальних інтересів, то національний уряд в меншій мірі торкнеться і відповідно в меншій мірі буде викликати звичне почуття обов'язку і відчутну прихильність.

Викладені тут з цього питання аргументи багаторазово продемонстрував досвід усіх відомих нам федеральних конституцій і всіх інших, хоч в якійсь мірі їм аналогічних.

Хоча стародавні феодальні системи, строго кажучи, не були конфедераціями, проте вони запозичили особливості такого роду об'єднань. У них був загальний голова, ватажок або суверен, влада якого поширювалася на всю націю, ряд підлеглих васалів, яким виділялися великі ділянки землі, і численна юрба менших васалів, які тримали і обробляли кожен свій феод на умовах вірності феодалу або підпорядкування особам, які надали їм землею. Кожен великий васал був свого роду сувереном в межах свого домену. Результатом такого становища була постійна опозиція влади суверена і часті війни між великими баронами або самими головними феодалами. Влада глави нації зазвичай була занадто слабка для збереження суспільного миру або захисту людей від утисків з боку їх безпосередніх лордів. Історики підкреслюють, що цей період в Європі був часом феодальної анархії.

Енергійний і войовничий, наділений великими здібностями, суверен набував особистої ваги і впливу, що на якийсь час відповідало вимогам більш правильно влаштованої влади. Але в цілому міць баронів тріумфувала над силою князя, і в багатьох випадках його пануванню приходив кінець, а великі феоди перетворювалися в незалежні держави. Коли ж монархам вдавалося перемогти своїх васалів, то це траплялося головним чином через їх тиранії над своїми підданими. Баронів або знаті, в рівній мірі ворогів суверена і гнобителів простого люду, боялися і ненавиділи і ті і інші, поки загальна небезпека і взаємний інтерес не приводили їх до союзу, фатального для влади аристократії. Якби знать, проявляючи поблажливість і справедливість, забезпечила вірність і відданість своїх васалів і послідовників, сутички між нею і князем майже завжди закінчувалися б на її користь при скороченні або ослабленні королівської влади.

Це твердження аж ніяк не ґрунтується лише на припущеннях або здогадах. Серед інших ілюстрацій того, що воно відповідає дійсності, можна вказати на переконливий приклад - Шотландію. Клановий дух, дуже давно внесений в це королівство, об'єднавши знать і залежних від неї узами, еквівалентними кровної спорідненості, перетворив аристократію в постійну противагу монарху, і це тривало до включення країни до складу Англії, коли буйний і некерований шотландський дух був підпорядкований більш раціональній та дієвій системі цивільного управління, вже створеного в Англійському королівстві.

Сепаратні уряди в конфедерації доречно порівняти з феодальними баронами, з причин, вже поясненим, вони зазвичай отримують довіру і добру волю народу, а при цій важливій підтримці зуміють ефективно протистояти всім зазіханням національного уряду. Буде чудово, якщо вони не зможуть протистояти його законній і необхідній владі. Подібність полягає в суперництві за владу, що характерно для обох, і в зосередженні значної частини потужності суспільства в особливих сховищах, які перебувають в одному випадку в розпорядженні індивідуумів, а в іншому - в політичних спільнотах.

Стислий огляд подій, пов'язаних з конфедеративними урядами, краще висвітлює цю важливу доктрину, неувага до якої була серйозною причиною наших політичних помилок і направило наші підозри не в ту сторону. Такий огляд - предмет деяких з наступних статей.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 18 ||

Недостатність існуючої Конфедерації для збереження Союзу (продовження)

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамілтон та Джеймс Медісон

До народу штату Нью-Йорк:

Серед конфедерацій стародавнього світу найбільш значною було об'єднання грецьких республік під егідою Ради Амфіктіонії. Судячи з найкращих творів, присвяченим цьому відомому устрою, воно мало схожість - і дуже повчальну - з нинішньою Конфедерацією Сполучених Штатів.

Члени цього союзу зберігали характер незалежних і суверенних держав і мали рівні голоси у федеральній раді. До повноважень ради входило: ставити і вирішувати будь-які питання, які його члени вважали необхідними для блага всієї Греції; оголошувати і вести війну; виносити остаточне рішення у спорах між членами конфедерації; накладати штраф на порушника; застосовувати всю наявну силу конфедерації проти порушника; приймати нових членів. Рада Амфіктіонії була створена для захисту релігії і незліченних скарбів, що належать Храму Аполлона, де вона мала юрисдикцію з усіх спірних справах між місцевими жителями і прибулими туди за порадою оракула. З метою забезпечення дієвості федеральної влади члени Ради давали один одному присягу спільно захищати і стояти на сторожі інтересів об'єднаних союзом полісів, накладати покарання на порушників присяги і наругою над святинями храму.

Теоретично і на папері цей механізм влади повністю відповідав усім загальним цілям. В окремих випадках навіть перевищувались повноваження, перелічені в статтях Конфедерації. В руках громад Амфіктіонії був один з головних на той час важіль - забобони, за допомогою яких тоді здійснювалося правління. До того ж члени конфедерації мали право застосовувати фізичну силу проти непокірних міст і були пов'язані спільною присягою вдаватися до цього права в разі потреби.

Реальний стан речей, однак, вельми відрізнявся від задуманого в теорії. Як і в сьогоднішньому Конгресі, влада належала повноважним особам, які призначаються містами відповідно до їх політичних прав, і здійснювалася над ними так само згідно їх політичних прав. Звідси слабкість, хиткість і в підсумку розпад конфедерації. Замість того щоб тримати сильніші поліси в страху і покорі, їм дозволили по черзі панувати над іншими. Афіни, як ми знаємо від Демосфена, правили Грецією сімдесят три роки. Слідом за ними двадцять дев'ять років свою волю Греції диктували лакедемоняни, яких після битви у міста Левктри змінили Фіви.

Згідно Плутарху, стало майже звичайним, що посланці найсильніших міст залякували і підкуповували посланців слабших і рішення приймалися до вигоди найсильнішої сторони.

Навіть в розпал оборонних, що загрожували поразкою і розоренням, воїн з Персією і Македонією члени конфедерації діяли без узгодження і між ними завжди, коли в більшій, коли в меншій мірі, було не мало або обдурених, або підкуплених спільним ворогом. Проміжки між зовнішніми війнами заповнював внутрішній розбрат, смута і різанина.

Після закінчення війни з Ксерксом лакедемоняне, скоріш за все, зажадали виключити з союзу ряд міст, винних у зраді. Афіняни, вважаючи, що завдяки цьому заходу втратять більше прихильників, ніж лакедемоняни, які, таким чином, при будь-якому голосному обговоренні виявляться господарями становища, рішуче заперечували проти цього і взяли гору. Цей епізод в історії конфедерації якнайкраще показує неефективність союзу, в якому чесноти, суперництво і ворожнеча найсильніших його членів межують з залежним і приниженим становищем інших. Менші побратими, теоретично мали всі підстави з такою ж гордістю і величчю обертатися по своїх орбітах навколо загального центру, насправді ставали сателітами цих зірок першої величі.

Якби греки, як каже абат Міло, були настільки ж мудрі, як і хоробрі, вони вивчили б досвід, який застерігає про необхідність більш тісного союзу, і скористалися б миром, що прийшов за перемогою над перською зброєю, щоб перебудувати конфедерацію. Замість цієї очевидної політики Афіни і Спарта, натхнені здобутими перемогами і принесеної ними славою, стали спочатку суперниками, а потім ворогами, заподіявши один одному нескінченно більше шкоди, ніж завдав їм Ксеркс. І взаємна заздрість, страх, ненависть, нанесення шкоди один одному привели до відомої Пелопоннеської війні, яка для Афін, які її розпочали, скінчилася спустошенням і поневоленням.

Окрім того, що слабкий уряд за відсутності війни завжди сепаратувався внутрішніми негараздами, його завжди в достатній кількості супроводжували все нові і нові біди, які чинили ззовні. Коли фокійцям заманулося розорати священні поля, що належали Храму Аполлона - а це було святотатством в ті часи, - Рада Амфіктіонії наклала на них як опоганювачів святині відповідний штраф. Однак підбурювані Афінами і Спартою, вони відмовилися підкоритися з постановою Ради. Тоді Фіви разом з іншими містами вирішили вжити дану раді владу і помстилися за поруганого бога. А оскільки вони були слабкою стороною, то запросили на допомогу Філіпа Македонського, який таємно розпалював розбрат у сусідів. Філіп був тільки радий нагоді привести у виконання давно плеканий їм задум покінчити зі свободами Греції. Інтригами і підкупом він заручився підтримкою вождів з декількох міст, які користувалися народною любов'ю і, спираючись на їхній вплив і голоси в раді, був туди прийнятий і незабаром хитрістю і зброєю підпорядкував собі конфедерацію, ставши повним її паном.

Ось такими були наслідки хибного принципу, що лежав в основі цього визначного утворення. Якби Греція - каже вдумливий дослідник її долі - об'єдналася в більш тісну конфедерацію і трималася за свій союз, Греція ніколи не потрапила б під п'яту Македонії і, можливо, виявилася б каменем спотикання для широких задумів Риму.

Історія Ахейського союзу - ще одного відомо об'єднання грецьких республік, також надзвичайно повчальна.

Цей союз був скріплений значно більш тісними в’язями і будувався на більш мудрих засадах, ніж в попередньому випадку. І тому, хоча він і не уникнув такого ж кінця, навряд чи в рівній мірі його заслуговував.

Міста, що входили в Ахейский союз, зберігали за собою внутрішню автономію, призначали муніципальних посадових осіб і користувалися повною рівністю. Сенату, в якому всі вони були представлені, належало неподільне і виняткове право вирішувати питання війни і миру, посилати і приймати послів, укладати договори і союзи з іншими державами, призначати головну посадову особу, або претора, як його називали, який стояв на чолі союзної армій і не тільки виконував правління в проміжках між засіданнями сенату, спираючись на раду і згоду десяти сенаторів, а й грав дуже значну роль у всіх дебатах в сенаті, коли той збирався. З самого початку призначалися два претори, які правили спільно, проте, виходячи з досвіду, згодом віддали перевагу правлінню одного.

Об'єднані Ахейським союзом міста, вочевидь, мали єдині закони і звичаї, єдині міри ваги, лінійні та інші міри, єдину валюту. Важко, правда, сказати, чи було це результатом знаходження їх під егідою федеральної ради. Безсумнівно одне: міста ці були певним чином змушені прийняти єдині закони і дотримуватися єдиних звичаїв. Коли ж Філопомен включив до складу союзу Лакедемон, установи і закони, введені Лікургом, були скасовані і замінені установами і законами, прийнятими у ахейців. Амфіктіонія, куди входив і Ахейский союз, надала йому повну свободу правління і законодавства. Вже один цей факт свідчить про крайнє розходження у самому характері обох систем. Доводиться дуже шкодувати, що пам'ятники, що збереглися від цієї самобутньої політичної структури, украй мізерні і сильно зіпсовані. Аби ми мали більше достовірних даних про внутрішній устрій і повсякденну діяльність Ахейського союзу, вони, без сумніву, послужили б з більшою користю науці федерального правління, ніж будь-який з відомих нам експериментів.

Всі історики, які займаються Ахеєю і ахейцями, відзначають один важливий факт. Після того як Арат відновив Ахейский союз - як і до того, коли він розпався через підступи, які чинила Македонія, - в діях уряду було нескінченно більше терпимості і справедливості, а в народі менше насильства і бунтарства, ніж доводилося на будь-яке з міст, що не входили в Ахейский союз і користувалися своїми прерогативами суверенітету самостійно. Абат Маблі у своїх "Нотатках про Грецію" вказує, що народне правління, яке повсюдно супроводжується заворушеннями і бурями, ні в одному з міст - членів союзу не викликало ніяких заворушень, бо там воно зменшувалося загальною владою і законами конфедерації.

Чи не станемо, однак, робити поспішний висновок, ніби крамола зникла начисто і навіть в найменшій мірі не вражала окремі міста, тим паче ніби у всій системі панувало належне підпорядкування і гармонія. Навпаки, в мінливості і сумній долі цих республік проглядається щось зовсім протилежне.

Поки існувала Амфіктіонія, Ахейський союз, що об'єднував лише менш значні міста, не грав істотної ролі на політичній арені Греції. І коли Амфіктіонська конфедерація стала жертвою Македонії, Ахейську Філіп і Олександр пощадили. Однак їх наступники повелися інакше. Вони застосували до ахейців політику "розділяй і володарюй", спокушаючи кожен поліс якоюсь йому одному призначеної вигодою, і союз розпався. Одні міста потрапили під владу македонських гарнізонів, інші - того чи іншого, породженого їх власними заворушеннями, узурпатора. Ганьба і гніт швидко відродили в ахейців любов до свободи. Кілька міст знову уклали між собою союз. Їхній приклад - як тільки виявилася можливість змести тиранів - перейняли і інші. Незабаром союз охопив майже весь Пелопоннес. У Македонії знали, що союз набирає силу, але через внутрішній чвари не зуміли цьому перешкодити. Вся Греція піднеслася духом і, мабуть, була готова об'єднатися в єдину конфедерацію, але ревнощі і заздрість, яку Спарта і Афіни мали до зростаючої слави ахейців, завдали їхнім зусиллям фатального удару. Страх перед міццю Македонії спонукав конфедерацію шукати союзу з царями Єгипту і Сирії, які, отримавши владу в спадок від Олександра, змагалися з правителем Македонії. Підступи ахейців, однак, не мали успіху: цар Спарти Клеомен, шукав нагоди притиснути своїх сусідів-ахейців і, як ворог Македонії, сам зацікавлений в унії з єгипетським і сирійським правителями, зумів розірвати їх зв'язок з Ахейським союзом.

Ахейці тепер опинилися перед вибором: або підкоритися Клеомену, або благати про допомогу Македонію, свого недавнього кривдника. Вирішили на користь Македонії. Суперництво між греками завжди давало цьому потужному сусідові приємну можливість втрутитися в їхні справи. Македонська армія негайно виступила, Клеомен був розбитий. Ахейці незабаром, як це часто буває, відчули, що переможний і потужний союзник лише інша назва для володаря. Незважаючи на принизливі поступки, все, що вдалося у нього випросити, - це дозвіл зберегти діючі закони. Незабаром Філіп, тепер уже міцно сидівший на македонському троні, своїм деспотизмом спонукав греків до створення нових об'єднань. Хоча ахейці були ослаблені внутрішніми негараздами і повстанням в одному з членів союзу, массени, об'єднавшись з аетолійцями і афінянами, все ж підняли прапор протидії. Однак, незважаючи на підтримку, для перемоги сил у них не вистачило, і їм довелося знову вдатися до небезпечного засобу - закликати на допомогу іноземну зброю. Римляни, до яких вони звернулися, охоче їх задовольнили. Філіп зазнав поразки, Македонія була підкорена. До союзу приєдналися ще кілька міст. Але серед його членів пішли суперечки і чвари. А римляни їх всіляко розпалювали. Каликрат і інші підкуплені ними вожді перетворилися на зброю для спокушання своїх співгромадян. Прагнучи підкинути якомога більше дров у вогонь розбрату і чвар, римляни поспішили - на превеликий подив тих, хто вірив їх щирості, - оголосити повну свободу [1] всіх грецьких міст. З тією ж підступної метою вони налаштовували міста проти союзу, пропонуючи - в розрахунку на уражену гордість - переконатися, що порушується їхній суверенітет. За допомогою подібних хитрощів Ахейский союз, остання надія Греції, остання надія на збереження стародавніх свобод, розпався на частини; ахейців охопило таке безумство і такий розбрат, що солдатам Риму легко було завершити розпочату його інтригами руйнування. Ахейці були повністю роз'єднані, а на Ахею наділи ланцюга, під якими вона стогне аж до сьогоднішнього дня.

Я вважав не зайвим дати цей нарис важливого відрізку історії хоча б тому, що в ньому наведено більше ніж один урок, загалом в тому, що на додаток до нарису про устрій ахейского суспільства він наочно показує, що федеральний організм страждає не тільки від анархії, до якої схиляються його члени, але і від тиранії, до якої схиляється його голова.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку


1. Це було лише іншою назвою для незалежності членів союзу від федерального центру.




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 19 ||

Недостатність існуючої Конфедерації для збереження Союзу (продовження)

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамілтон та Джеймс Медісон

До народу штату Нью-Йорк:

Історією древніх конфедерацій, викладену в попередній моїй статті, не вичерпуються повчальні приклади в зв'язку з предметом, що нас цікавить. З суспільств, заснованих на подібному принципі, нашої уваги заслуговує насамперед німецьке.

У перші століття християнської ери Німеччину населяли сім різних племен, які мали загального ватажка. В їх число входили і франки, які, завоювавши галлів, утворили королівство, назване їх ім'ям. У дев'ятому столітті войовничий король франків Карл Великий вів переможні війни з сусідами у всіх напрямках, і Німеччина стала частиною його величезних володінь. Але при його синах імперія розпалася, і Німеччина стала самостійною і незалежною. Карл Великий і його наступники мали справжню владу, і володіли її символами і величчю. Але в Зборах земель, яке Карл залишив в недоторканності, засідали могутні васали, чиї феоди стали спадковими, і поступово вони скинули ярмо і знайшли суверенні права і незалежність. Вплив, яким користувався імператор, виявилося недостатнім, щоби приборкати таких потужних підлеглих і таким чином зберегти єдність і мир в імперії. Між окремими князями і державами спалахували жорстокі міжусобні війни, що супроводжувалися всілякими лихами. Імператорська влада, не здатна вже підтримувати в країні порядок, потроху втрачала силу, поки, зрештою, не переродилася в анархію, що лютувала довгий період між смертю останнього імператора з Швабській династії і вступом на престол першого імператора Австрійського будинку. Якщо в одинадцятому столітті імператори користувалися суверенною владою у всій її повноті, в п'ятнадцятому за ними залишалося скоріше її символи і регалії.

З цієї феодальної системи, яка вже несла в собі важливі риси конфедерації, зросла та федеральна система, якою була Германська імперія. Влада в ній була покладена на рейхстаг, який представляв членів, які входили в конфедерацію, а також на імператора, якому належали її виконавчі функції разом з правом вето на рішення рейхстагу, а також на Верховну палату і Імперську рада, два трибунали, які користувалися вищою юрисдикцією в питаннях розбіжностей, що зачіпають інтереси всієї імперії або виникали між її членами.

Рейхстагу належала вся повнота законодавчої влади в питаннях, що стосувалися всієї імперії: оголошення війни і миру, укладення союзів, визначення квот для армії і грошових коштів, зведення фортець, регулювання грошового обігу, прийом нових членів і вигнання з імперії непокірних, що супроводжувалося позбавленням суверенності і всіх володінь. Членам конфедерації рішуче заборонялося: укладати угоди, противні інтересам імперії; обкладати митом або податком взаємні угоди, якщо на те не було згоди імператора і рейхстагу; змінювати номінальну вартість грошей; обмежувати права один одного, а також сприяти або надавати притулок порушникам громадського спокою. Всі, хто порушував ці заборони, каралися вигнанням з конфедерації. У всіх випадках державних правопорушень члени рейхстагу підлягали суду імператора і рейхстагу; злочини ж, які стосувалися їх приватних справ, розглядалися Імперською радою та Верховною палатою.

Імператор користувався численними привілеями. Найважливіші з них такі: виняткові права пропонувати рейхстагу закони і постанови; відхиляти законопроекти, прийняті рейхстагом; призначати послів; надавати звання і титули; віддавати вакантні курфюрстскі землі; засновувати університети; дарувати привілеї за умови, що вони не обмежують інтересів членів конфедерації; отримувати і витрачати стягнуті державою податки, а також охороняти безпеку і спокій своїх підданих. В окремих випадках імператору надавався рада курфюрстів. Сан імператора не надавав в його розпорядження ніяких земель в межах імперії або доходів на утримання. Однак завдяки доходам і маєтків, якими він володів у силу інших своїх звань, німецький імператор був одним з наймогутніших правителів в Європі. З цього огляду наявних прав і обов'язків - як представників, так і глави конфедерації - природно припустити, що її державний устрій являє собою виняток із загального правила, яким підкоряються споріднені з нею системи. Однак це зовсім не так. Головний принцип, на якому ґрунтувалася це спільнота, полягав в тому, що імперія була об'єднанням суверенних правителів, що рейхстаг був представництвом суверенних правителів, що закони адресувалися суверенним правителям, і це перетворило імперію в недієздатний організм, який не має сил управляти власними членами, безпорадний перед небезпеками, що загрожують ззовні, і схильний до постійного бродіння у власному череві.

Історія Німеччини - це історія війн між імператором і князями і державами, війн між самими князями і державами; вседозволеності сильних і пригніченості слабких; іноземних вторгнень і іноземних інтриг; насильницьких захоплень людей і грошей, яким не надавали значення або частково підкорялися; спроб посилити їх, або невдалих, або які супроводжувалися биттям і пограбунками, що падали на голови як невинних і винних; загального біснування, смути і непереборних страждань. В шістнадцятому столітті імператор, підтриманий частиною імперії, виступив проти низки князів і держав. В одній з таких міжусобиць він був звернений до втечі і мало не став бранцем курфюрста Саксонського. Покійний король Пруссії не раз підіймався проти свого імперського суверена і здебільшого брав над ним гору. Розбрат і міжусобні війни між окремими членами імперії стали зовсім звичайною справою, а аннали тодішньої Німеччини заповнені кривавими сторінками їх описів. До укладення Вестфальського миру Німеччина тридцять років була ареною спустошливої ​​війни, в якій імператор і половина імперії билися на одній стороні, а Швеція з іншою половиною - на протилежній. Мир був в кінці кінців укладений і продиктований іноземними державами, а пункти, що в нього увійшли, які складалися за участю іноземних держав, лягли в основу німецького устрою.

Якщо перед лицем надзвичайних обставин такого народу необхідно об'єднатися для самооборони, його становище залишається плачевним. Військовим приготуванням повинна передувати така тьма наданих сперечань, викликаних ревнощами, пихою, розбіжностями і непримиренними домаганнями різних суверенних князів і уділів, що, перш ніж збори прийдуть до якогось рішення, вороже військо виявиться на полі бою і, перш ніж федеральні солдати будуть готові схопитися з ним, перейде на зимові квартири.

Невелике за чисельністю державне військо, яке вважають за необхідне мати в мирний час, забезпечене погано, бідно оплачується, заражене місцевими забобонами і утримується за рахунок нерегулярно і нерівномірно стягнених поборів на користь скарбниці.

Зберігати порядок і вершити правосуддя серед цих суверенних підданих було неможливо, а тому в порядку експерименту імперію розділили на дев'ять або десять земель, або округів, заснувавши в кожному свій лад і зобов'язавши кожен захищати військовою силою закони проти тих, хто їх порушив або відмовлявся їм підкорятися . Цей досвід лише наочно показав споконвічну порочність подібного пристрою. Кожен округ являв собою в мініатюрі картину каліцтв, породжених подібним політичним монстром. Округи або виявлялися нездатними виконати покладені на них обов'язки, або, виконуючи їх, учиняли спустошення і різанину, властиві громадянській війні. Нерідко вони ухилялися від виконання свого громадянського обов'язку і тим самим лише погіршували недуги, які були покликані зцілювати.

Ми можемо скласти собі судження про цю систему військового примусу на епізоді, описаному Туанусом. Коли населення вільного і імперського міста Донаверта (округ Швабія) піддав прилюдно нарузі абата де Сен-Круа, який користувався рядом привілеїв, місто було оголошено поза законом, а герцогу Баварському, хоча він і відав іншим округом, поставлено було його покарати. Герцог без зволікання з'явився з десятитисячним військом під міські стіни і, вважаючи дане йому доручення слушною нагодою відродити потай виплекані домагання на Донаверт під тим приводом [1], що колись його предків змусили поступитися цією частиною їх спадкових земель, заволодів їм вже від власного імені, роззброїв городян і справив над ними розправу, а потім приєднав Донаверт до своїх володінь.

Можуть запитати: чому ця розхлябана махина не розпалася на частини? Що її тримало? Відповідь очевидна. Слабкість більшості членів імперії, які боялися опинитися в залежності від милості іноземних держав; слабкість головних її членів в порівнянні з суровими сусідніми державами; величезну вагу і вплив, які надавали імператорові його особисті і спадкові володіння укупі з зацікавленістю у збереженні імперії, яка живила гордість роду і ставила самого носія імперського титулу на перше місце серед європейських правителів, - всі ці причини підтримували немічну і хитку унію, між тим як сили відторгнення, властиві природі суверенного організму і невпинно зростали в ході часу, перешкоджали будь-яким перетворенням на благо справжнього союзу. До того ж важко припустити, щоб, навіть якщо цю перешкоду вдалося б подолати, сусідні держави допустили будь-які суттєві перетворення, в результаті яких Німеччина знайшла б належну їй міць і перевагу. Вони давно вже вирішили, які зміни в її ладі їх влаштовують, і при різних обставинах неодноразово видавали свій таємний задум перешкодити їй впоратися зі слабкістю і анархією з тим, щоб залишити в такому стані на віки віків.

Якщо потрібні ще приклади, то тут доречно згадати Польщу, де правління країною здійснювалося місцевими суверенами. Важко знайти більш вагомий доказ того, які біди є наслідком такого державного устрою. В рівній мірі непридатна ані для самоврядування, ані для самозахисту, така система віддала Польщу на милість її могутніх сусідів, які нещодавно милостиво позбавили її третини населення і земель. Об'єднання швейцарських кантонів навряд чи можна вважати конфедерацією, хоча Швейцарію нерідко наводять як приклад, коли бажають показати міцність подібного роду союзів.

У швейцарських кантонів немає ні загальної скарбниці, ні загального війська - навіть на час війни, - ні загальних грошей, ні загального судочинства, ні взагалі будь-яких структур, властивих єдиній державі. Їх об'єднують особливості їх географічного положення; слабкість і незначність кожного кантону окремо; страх перед могутніми сусідами, одному з яких колись належали: відсутність джерел для чвар серед населення з вкрай простим і однорідним устроєм; спільна зацікавленість у збереженні власності; взаємна допомога, якої вони потребують у разі потреби придушення бунтів і повстань; взаємодопомога, заздалегідь обумовлена ​​і часто потрібна і яка надається; а також необхідність утворення, яке дозволяє регулярно і постійно вирішувати виникаючі між кантонами суперечки. Устрій цей зводиться до того, що кожна з протиставлених сторін вибирала чотирьох суддів з жителів нейтральних кантонів, які в разі неможливості дійти згоди вибирали третейського суддю. Цей суддя, принісши присягу в тому, що буде вести розгляд безсторонньо, виносить остаточний вирок, якого усі кантони зобов'язані дотримуватися. Наскільки така система себе виправдовує, видно по одній зі статей мирного договору 1683 року з Віктором Амадеусом Саксонським, які зобов'язалися бути посередником у суперечках між кантонами та в разі необхідності застосовувати силу проти непокірної сторони.

У тій мірі, в якій своєрідність цієї системи допускає порівняння зі Сполученими Штатами, вона слугує підтвердженням того принципу, який пропонують покласти в її основу. Хоч би яка була дієвість швейцарської унії в мирних обставинах, немає сумніву, що, як тільки виникає причина для суперечок, здатних випробувати її міцність, вона розпадається. Релігійні чвари, тричі приводили Швейцарію до лютих і кривавих сутичок, які по суті, розірвали співтовариство. Протестанти і католики створили окремі збори, до яких перейшло рішення всіх поточних питань, а Верховним зборам залишилося лише дбати про спільну охорону кордонів. Цей поділ мав ще один наслідок, що заслуговує на увагу. Він призвів до союзів з іноземними державами - Берну, який стоїть на чолі протестантських кантонів, зі Сполученими провінціями, а Люцерна, що стоїть на чолі католицьких, з Францією.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку


1. Пфефель , "Nouvel Abreg. Chronol. de l'Hist., etc., d'Allemagne,"стверджує, що приводом послужило відшкодування витрат, понесених герцогом на цей похід.




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 20 ||

Недостатність існуючої Конфедерації для збереження Союзу (продовження)

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамілтон та Джеймс Медісон
11 грудня 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Сполучені провінції Нідерландів є конфедерацією республік - або, вірніше, аристократії - вельми незвичайного складу. Проте і вони підтверджують урок, витягнутий з того, що ми вже оглянули.

Цей союз складається з семи рівноправних і суверенних штатів, або провінцій, а до складу кожного штату, або провінції, входять рівні і незалежні міста. У всіх важливих випадках не тільки провінції, а й міста повинні прийти до одностайного рішення.

Верховна влада в союзі представлена ​​Генеральними штатами, куди, як правило, входять приблизно п'ятдесят депутатів, які призначаються провінціями, які визначають термін їх повноважень. Одні призначаються довічно, інші на шість років, три роки і рік; депутати від двох провінцій представляють їх так довго, як забажають. Генеральні штати наділені правом укладати договори і союзи; вирішувати питання війни і миру; набирати армію і споряджати військовий флот; визначати квоти і стягувати контрибуції. Однак у всіх перерахованих випадках необхідна одностайність і санкція виборців. Генеральні штати мають повноваження призначати і приймати послів; здійснювати вже укладені договори і союзи; забезпечувати стягування мита з товарів, що ввозяться і вивозяться; регулювати карбування монет з урахуванням прав окремих штатів; керувати залежними територіями. Провінціям не дозволяється - хіба тільки з загальної згоди - укладати договори з іноземними державами; встановлювати податки, що притискають інтереси штатів, або обкладати сусідів більш високими податками, ніж власних громадян. Державна рада, фінансова палата з п'ятьма колегіями адміралтейства допомагають і підтримують федеральну адміністрацію.

Виконавча влада належить штатгальтеру, яким зараз є король. Його вага і вплив грунтуються головним чином на високому титулі, величезних родових володіннях, на сімейних зв'язках з низкою головних європейських монархів і, мабуть, найбільше на тому, що він є штатгальтером не тільки сполучених провінцій, а й кількох провінцій, в яких призначає міську владу, здійснює виконання указів, виданих в провінціях, головує, за бажанням, в верховних судах провінцій і володіє правом помилування на всій території Сполучених провінцій.

Як штатгальтера сполучених провінцій він користується багатьма прерогативами.

Як голові держави йому належить право вирішувати спори між провінціями, коли інші засоби вичерпані; вести дебати в Генеральних Штатах і на окремих їх засіданнях; давати аудієнції іноземним послам і тримати довірених осіб, які представляють його власні інтереси, при дворах іноземних государів.

Як голова сухопутних військ він командує федеральними військами, гарнізонами і взагалі всіма військовими справами, призначає всі військові звання від полковника до прапорщика і призначає на посади в управліннях та форпостах укріплених міст.

Як голова військово-морського флоту він є генерал-адміралом і розпоряджається всіма військово-морськими силами і справами, що стосуються військово-морського флоту, головує в адміралтействі особисто або через довірену особу, призначає віце-адміралів і всіх офіцерів флоту, засновує військові ради , чиї рішення мають силу дії лише після його схвалення.

Його доходи, за вирахуванням особистих надходжень, складають триста тисяч флоринів. Постійна армія під його початком налічує сорок тисяч воїнів. Таким є державний устрій знаменитої Бельгійської конфедерації, як вона виглядає на папері. Які ж ті межі, які наклала на нього дійсність? Недоумкуватість і безсилля в управлінні; розлад між провінціями; іноземний вплив і приниження; хиткий стан в дні миру і надзвичайні лиха в дні війни.

Як вже давно помітив Гроцій, від краху, обумовленого пороками їх громадянського устрою, його співвітчизників утримує лише загальна ненависть до Австрійського дому.

Утрехтська унія, міркує інший високоповажний письменник, наділяє Генеральні штати достатньою, по всій видимості, владою, щоби забезпечити мир і злагоду, але через заздрість, що має кожна провінція, дійсність вкрай відрізняється від теорії.

Згідно з тим же договором, пише третій, кожна провінція зобов'язана вносити в казну встановлені суми, але ця стаття ніколи не могла і навряд чи зможе коли-небудь втілитися в життя, оскільки внутрішні провінції, де майже немає доходів від торгівлі, не здатні виплатити рівну з іншими квоту.

В частині внесків провінції звичай обходити цю статтю договору. Щоб уникнути тяганини, кілька провінцій погодилися вносити свої квоти, не чекаючи інших, а потім домагаються відшкодування понесених витрат, або - найчастіше - надсилаючи до боржників уповноважених осіб, або якимось іншим прийнятним способом. Величезні багатства і вплив провінції Голландії дозволяють їй вдаватися до обох цих засобів.

Неодноразово вже траплялося, що нестачі в кінцевому рахунку доводилося стягувати насильно - спосіб прийнятний, але мерзенний в конфедерації, де один з членів має більшу силу, ніж інші, які занадто малі, щоб навіть помислити про опір, але абсолютно неприйнятний в конфедерації, що складається з членів, значна частина яких дорівнюють один одному по силі і можливостям, а також однаково здатні кожен надати потужний і стійкий опір.

Міністри закордонних справ, каже сер Вільям Темпл , що сам обіймав цю посаду, ухилялися від угод, прийнятих до попереднього розгляду. Таємно повідомляючи про них провінції і міста. Саме завдяки такій тактиці в 1726 році був відкладений на цілий рік Ганноверський пакт. І подібних прикладів було багато.

У надзвичайних обставинах Генеральні штати часто-густо бувають змушені виходити за межі своїх конституційних повноважень. У 1688 році вони самочинно, на свій страх і ризик, укладали договір. Вестфальський договір 1648 року за яким остаточно і по всій формі визнавалася незалежність Сполучених провінцій, був укладений без згоди Зеландії. Вже зовсім недавно, під час підписання останнього мирного договору з Великобританією, принцип одноголосності також був порушений. Слабкий державний організм завжди рано чи пізно розвалюється або через нестачу необхідних сил, або через те, що сили, необхідні для суспільного благополуччя, хтось узурпує. Чи зупиниться узурпація біля певної межі або докотиться до небезпечних крайнощів, залежить цілком від стану суспільства. Тиранія, мабуть, виникає частіше там, де поганий державний устрій хотіли, в надзвичайних обставинах, виправити силою, ніж там, де повністю і в найширшому сенсі підпорядковувалися законній владі.

Незважаючи на лиха, заподіяні інститутом штатгальтерства, вважалося, що без впливу цього верховного правителя в провінціях джерела анархії, раз у раз давали сплески в конфедерації, давно б її вже розвалили. "При такому управлінні, - каже абат Маблі, - союз навряд чи міг зберегтися, якби провінції самі не володіли важелем, здатним подолати їх повільність і змусити прийняти єдиний образ мислення. Важелем цим був штатгальтер". Як зауважує сер Вільям Темпл, "в проміжках, які відбулися між правліннями штатгальтера, Голландія, користуючись своїм багатством і впливом, в тій чи іншій мірі підкорила собі інші провінції і займала місце правителя". Але не тільки ці обставини стримували крен в сторону анархії і розпаду. Безперечна необхідність союзу в деякій мірі обумовлюється оточуючими державами, харчуючись їх інтригами і пороками їх державного устрою, в силу яких Нідерланди певною мірою залежать від їх милості.

Справжні патріоти вже давно журилися про те, до чого ведуть ці пороки, і неодноразово, не менше чотирьох разів, скликали надзвичайну асамблею з єдиною метою застосувати цілющий засіб всякий раз, коли завдяки їх прагненню виявляється неможливість об'єднати громадські ради для зцілення від широко відомих, усіма визнаних фатальних лих існуючого устрою. Замислимося на мить, дорогі співгромадяни, над цим сумним і повчальним уроком історії і, впустивши сльозу над лихами, в які розлад думок і самолюбні пристрасті увергають людство, подякуємо Небо за добру згоду, що відрізняє наші дебати, як влаштувати наше політичне щастя.

Розглядалося також проект про введення федеральною владою загального податку. Але і у цього заходу знайшлися противники, і вона так і не була прийнята.

Нині ж нещасний народ Нідерландів, мабуть, знову стрясають політичні хвилювання, розбрати між провінціями, вторгнення іноземних військ, розуміння існуючої катастрофи. І перше, що бажає йому все людство, - щоб це жорстоке випробування привело до таких перетворень, які зміцнили б Сполучені провінції і зробили їх союз джерелом миру, свободи і благоденства. Друге - щоб притулок, під дахом якого, немає сумніву, буде забезпечена можливість користуватися цими благами, прийняв необхідні викладення і втішило народ після катастрофи, що вибухнула.

Я не прошу вибачення за те, що так довго займав вашу увагу цими колись існуючими федераціями. Досвід породжує істину, а там, де відгуки на нього однозначні, істина ця непорушна і священна. Найважливіша істина, яка заявляє про себе в даному випадку, полягає в тому, що суверенітет над суверенітетами, уряд над урядами, закони для спільнот, а не для особистості рівнозначні солецизму в теорії. На практиці ж такий стан речей підриває порядок і руйнує державу, підміняючи закон насильством або - іншими словами - приборкання м'яке і благотворне, здійснюване судовими органами, приборканням жорстоким і руйнівним.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 21 ||

Інші дефекти існуючої Конфедерації

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамілтон

До народу штату Нью-Йорк:

ПІДВІВШИ в трьох останніх статтях загальний підсумок основних причин і подій, які характеризують дух і долю інших конфедеративних урядів, я тепер перейду до розгляду найголовніших дефектів, які досі обманювали наші надії щодо системи, нами створеної. Для того щоб скласти розсудливу і задовільний думку щодо належного лікування, абсолютно необхідно добре знати стадію і небезпеку хвороби.

Наступний за важливістю дефект існуючої конфедерації - повна відсутність санкцій, що забезпечують виконання її законів. Сполучені Штати, як вони нині існують, не мають влади добиватися покори або карати за непокору прийнятим ними рішенням, або грошовими штрафами, або призупиненням або позбавленням привілеїв, або будь-якими іншими конституційними способами. Немає чіткого делегування влади, щоб використовувати силу проти непокірних членів, і якщо таке право буде визнано за федеральним главою як випливає з угоди між штатами, то воно мається на увазі і виводиться з тієї частини другої статті, в якій зазначено: "Кожен штат збереже всю владу, юрисдикцію і права, які ясно не делеговані через Конгрес Сполученим Штатам ". Безсумнівно, було б крайнім абсурдом стверджувати, що таке право не існує, але вибір, що стоїть перед нами, звужений до дилеми - або погодитися з цим твердженням, яким би безглуздим воно не виглядало, або оскаржувати або виправдовувати положення, яке останнім часом було постійною темою вихвалянь тих, хто виступає проти нової Конституції, і відсутність якого в цьому плані було предметом здебільше справедливих претензій і суворої критики. Якщо ми не хочемо підірвати дієвість цього вихваленого положення, ми будемо змушені зробити висновок, що Сполучені Штати являють собою видатний приклад уряду, позбавленого навіть тіні конституційної влади для втілення в життя їх власних законів. З наведених прикладів випливає, що американська конфедерація в цьому відношенні дискримінована в порівнянні з будь-яким іншим інститутом аналогічного характеру і являє собою новий і нечуваний феномен в світі політики.

Відсутність взаємної гарантії урядів штатів - ще одна корінна недосконалість федеративного плану. У відповідних статтях немає і згадки про це, і виводити обіцяну гарантію з міркувань вигоди буде набагато більшим відступом від згаданої статті, ніж виводити обіцяну силу примусу з аналогічних міркувань. Відсутність гарантії, хоча в кінцевому рахунку це може піддати Союз небезпеці, не настільки безпосередньо підриває його існування, як відсутність конституційної санкції його законів. Без гарантії потрібно відмовитися від допомоги Союзу при відбитті тих внутрішніх небезпек, які іноді можуть поставити під загрозу існування конституцій штатів. У кожному штаті узурпатори можуть розперезатися і розтоптати свободи народу, в той час як національний уряд має право реагувати на ці безчинства лише обурених коментарів і жалю. Процвітаюча фракція зможе створити тиранію на руїнах закону і порядку, в той час як Союз конституційно не має можливості надати ніякої допомоги друзям і прихильникам уряду. Заворушення, через які тільки що пройшов Массачусетс, показують, що небезпеки такого роду аж ніяк не умоглядні. Хто може поручитися, який би результат вони мали, якби незадоволених очолював Цезар або Кромвель? Хто може передбачити наслідки встановлення деспотизму в Массачусетсі для свобод Нью-Гемпшира або Род-Айленда, Коннектикуту або Нью-Йорка?

Роздута гордість з приводу важливості штату самого по собі підказала деяким заперечення проти принципу гарантії при федеральному уряді - справа нібито в дозволі втручання у внутрішні справи членів Союзу. Такі сумніви позбавлять нас однієї з головних переваг, які ми можемо очікувати від Союзу, і можуть виникнути лише через нерозуміння суті самої умови. Воно не завадить більшості народу вносити зміни в конституції штатів законними і мирними способами. Право на це залишиться в недоторканності. Гарантії будуть діяти тільки проти змін, що проводяться силою. Можна знайти багато способів для запобігання лих такого роду. Мирний стан суспільства і стабільність уряду цілком і повністю залежать від ефективності прийнятих для цього пересторог. Там, де вся сила уряду залежить від народу, існує менше приводів для використання насильницьких засобів при особливих або непередбачених обставинах. Природне позбавлення від поганого правління при народної або представницької конституції - зміна людей. Гарантія національної влади буде в рівній мірі спрямована як проти узурпації влади урядом, так і проти заворушень, безчинств і підбурювання в народі.

Принцип регулювання вкладів штатів в загальну скарбницю шляхом квот - ще одна фундаментальна помилка конфедерації. На несумісність цього принципу з необхідним задоволенням національних потреб вже було вказано, і воно добре видно на практиці. Я порушую це питання зараз тільки заради з'ясування рівності штатів. Ті, хто звик розглядати обставини, при яких проводиться і складається національне багатство, повинні бути впевнені в тому, що не існує жодного загального стандарту або барометра, за допомогою якого можуть бути визначені його розміри. Ні цінність земель, ні кількість населення, що послідовно пропонувалося в якості критерію для визначення внесків штатів, жодним чином не свідчать про справедливість представництва. Якщо ми порівняємо багатство Нідерландів з багатством Росії, Німеччини або навіть Франції і якщо ми в той же час порівняємо загальну вартість земель і населення цього обмеженого за розмірами району із загальною вартістю земель і населенням величезних просторів будь-якої з цих трьох держав, ми одразу встановимо - немає пропорційного співвідношення між вартістю землі, кількістю населення і відносним багатством цих країн. Якщо ми проведемо паралель між кількома американськими штатами, ми отримаємо такий самий результат. Давайте порівняємо Віргінію з Північною Кароліною, Пенсільванію з Коннектикутом або Меріленд з Нью-Джерсі, і ми переконаємося, що відповідні можливості цих штатів щодо доходів дуже мало або зовсім не пов'язані з цінністю їхніх земель або кількістю населення. Так само це положення можна проілюструвати аналогічним співвідношенням між округами в одному штаті. Жодна людина, знайома зі штатом Нью-Йорк, не поставить під сумнів, що реалізоване багатство округу Кінга пропорційно становить більш значну частину багатства округу Монтгомері, ніж це уявлялося, якби ми взяли за критерій або цінність земель, або кількість населення!

Багатство держав залежить від нескінченно різноманітних причин. Географічне положення, грунту, клімату, характеру виробництва, особливості правління, здатності громадян, рівня їхньої освіти, стану торгівлі, ремесел, промисловості - всі ці обставини і ще багато більш заплутаних, дрібних або випадкових не допускають точної класифікації, по окремим особливостям навряд чи можна судити про відносний достаток або багатстві різних країн. Звідси випливають очевидні наслідки: немає загального критерію для визначення національного багатства і, звичайно, немає загального або незмінного правила, керуючись якими можна визначити здатність штату платити податки. Спроби, отже, регулювати будь-яким таким правилом внески членів конфедерації не можуть не привести до нерівності і крайнім утискам.

Цієї нерівності самої по собі виявиться достатньо в Америці, щоб привести до кінцевого руйнування Союзу, якщо можна буде створити будь-який спосіб нав'язувати виконання необхідних реквізицій. Штати, що терплять збитки не погодяться довго миритися з таким становищем, коли громадські тяготи розподіляє настільки несправедлива рука і розраховані на те, щоб привести їх громадян до бідності і безправ'я, в той час як населення інших штатів навряд чи усвідомлює, наскільки легка ноша покладена на них. В цьому і полягає зло, нероздільне з принципом квот і реквізицій.

Немає іншого способу уникнути цієї незручності, крім як уповноважити національний уряд власними засобами забезпечувати свої доходи. Мита на імпорт, акцизи і взагалі будь-які оподаткування споживчих товарів з часом вирівнюються в процесі їх сплати, подібно стабілізації рівня рідини в посудині. Розміри платежів кожен громадянин визначає в якійсь мірі сам, і вони можуть регулюватися з урахуванням його можливостей. Багатий може бути марнотратним, бідний - бережливим. А гноблення тієї чи іншої людини можна завжди уникнути ретельним добором предметів, що підлягають оподаткуванню. Якщо в деяких штатах виникне різниця через мита на конкретні товари, її, по всій ймовірності, збалансує пропорційна різниця в інших Штатах на інші товари. З плином часу і розвитком подій всюди настане рівновага, наскільки це можливо в такій складній галузі. Решта відмінності не будуть великими, на практиці будуть однаковими і цілком терпимими в порівнянні з тими, що неминуче виникають при введенні будь-яких квот, нехай розроблених самим ретельним чином.

Видатною перевагою податків на предмети споживання є те, що вони виключають ексцеси. Вони самі встановлюють власні кордони, які не можна порушити, щоб не підірвати переслідувану ними мету - збільшення доходів. Щодо цього питання приказка "в політичній арифметиці два помножити на два не завжди чотири" не тільки справедлива, але і дотепна. Якщо мита надмірно високі, споживання зменшується, оподаткування уникають, в результаті скарбниця не добирає стільки, скільки йде їй при збереженні мит в належних і скромних межах. Це створює міцний бар'єр проти будь-якого істотного пригнічення громадян податками такого типу і накладає природні обмеження на ініціативу влади в цій галузі.

Такого роду податки іменуються непрямими, і вони повинні завжди складати головну частину податків, що збираються в країні. Прямі податки, зазвичай стягуються з земель і будівель, можуть визначатися відповідно до принципу пропорційного оподаткування. За критерій приймається або вартість землі, або кількість населення. Стан сільського господарства і щільність населення вважалися тісно пов'язаними між собою. І як правило, при розрахунках слід віддавати перевагу цифрових даних через їхню простоту і надійність. У будь-якій країні визначення вартості земель - завдання по плечу хіба Геркулесу, а в країні, яка недостатньо заселена і знаходиться в процесі розвитку, ці труднощі стають нездоланними. Вартість проведення точної оцінки в будь-якому випадку стане величезною перешкодою. У сфері оподаткування, в якій уряду є де проявити розсудливість, встановлення твердого правила, несумісного з метою, створить менші незручності, ніж якщо покластися на волю випадку.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 22 ||

Інші дефекти існуючої Конфедерації (продовження)

З видання “The New York Packet”
Автор: Александер Гамілтон
14 грудня 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

На додаток до дефектів, вже перерахованих, в існуючій федеральній системі є інші не менш важливі, які в сукупності роблять її абсолютно непридатною для ведення справ Союзу.

До них, як згодні всі партії, входить відсутність влади для регулювання торгівлі. Доцільність такої влади посіла перше місце в нашому дослідженні, і з цієї причини, а також зважаючи на загальну згоду з цього предмету слід додати ще трохи. Навіть при самому першому погляді очевидно, що немає іншого предмету, що стосується інтересів торгівлі або фінансів, який вимагав би більше федерального регулювання. Відсутність його вже виявлялося перешкодою для укладення вигідних договорів з іноземними державами і викликало невдоволення між Штатами. Жодна держава, знайома з характером нашої політичної асоціації, не піде необачно на угоду зі Сполученими Штатами, давши хоч якісь привілеї їм, в той же час відомо, що зобов'язання з боку Союзу можуть бути порушені в будь-який момент його членами; а з власного досвіду іноземні держави знають, що вони можуть користуватися всіма бажаними перевагами на наших ринках, не даючи нам натомість нічого, за винятком того, що можуть підказати їм сьогочасні інтереси. Тому немає нічого дивного в тому, що м-р Дженкінс попередив внесення в палаті громад білля про регулювання тимчасових зносин між двома країнами декларацією про те, що аналогічні умови попередніх білей, як з'ясувалося, відповідають всім цілям торгівлі Великобританії і тому розумно слідувати цьому плану до з'ясування, збирається чи ні американський уряд проявити велику послідовність [1].

Кілька Штатів намагалися введенням у себе заборон, обмежень і винятків вплинути особливо на це королівство, але без згоди, що є результатом відсутності загальної влади; суперечки і різні думки в Штатах зірвали всі експерименти в цьому напрямку, що буде продовжуватися, поки існують ті ж перешкоди до єдності дій.

Заходи регулювання, введені деякими Штатами, які означають втручання в справи інших і не добросусідські, що суперечать істинному духу Союзу, в низці випадків дали справедливі приводи для образ і скарг, і слід побоюватися, що випадки такого роду, якщо їх не обмежити національним контролем, примножаться і розширяться, поки вони не стануть не менш серйозними джерелами ворожнечі і чвар, ніж несправедливі перешкоди для зносин між різними частинами Конфедерації. "Торгівля в Німецької імперії [2] постійно стримується незліченними податками, які різні князі і держави накладають на товари, що перевозяться через їх території, що зробило майже марними прекрасні і судноплавні річки, якими, на щастя, рясніє Німеччина". Хоча дух нашого народу ніколи не допустить, щоб довелося таким же чином говорити про ситуацію у нас, проте ми можемо, з огляду на наростаючі конфлікти з приводу заходів регулювання, що приймаються Штатами, з розумними підставами зробити висновок, що з громадянами кожного з них інші будуть поводитися не краще, ніж з іноземцями і чужинцями.

У статтях Конфедерації ясно сформульовано, що повноваження створювати армії зводяться до вимоги від Штатів забезпечити квоти на людей. Як з'ясувалося в ході останньої війни, ця практика рясніє перешкодами для дієвої та ощадливої системи оборони. Вона породила суперництво між Штатами, створивши в результаті подобу аукціону на людей. Для заповнення потрібних від них квот Штати в прагненні перевершити один одного довели премії під час вступу на військову службу до величезних сум, які неможливо виплатити. Надія на нові підвищення спонукала схильних до служби потягнути із зарахуванням і не вербувати на значний термін. Звідси повільне і убоге надходження рекрутів в самі напружені для нас періоди, вербування на короткі терміни і за нечувані суми, постійні коливання в чисельності військ, згубні для їх дисципліни, а громадська безпека часто переживала найнебезпечніші кризи, що наступали з розпуском армії. Тому час від часу йшли на репресивні термінові заходи при мобілізації, які народ терпів тільки через любов до свободи.

Цей метод комплектування військ в рівній мірі згубний для економіки і ефективності, як і для справедливого розподілу тягаря. Штати, що знаходилися ближче до театру військових дій, з інтересів самозбереження докладали зусилля для виконання покладених їм квот, що навіть перевищувало їх можливості, в той час як розташовані подалі від небезпечних місць здебільшого виявлялися настільки ж недбайливими, як інші старанними в своїх умовах. Безпосередній вплив нерівності в цьому випадку, не відноситься до грошових внесків, які не пом'якшується надіями на остаточний розрахунок. Штати, що не виплачували належні їм пропорційні суми, принаймні можна було звинуватити в невиконанні, але як притягнути до відповідальності за не доданих людей? Однак у нас немає особливих причин шкодувати з приводу відсутності надії на це, якщо ми приймемо до уваги, наскільки мізерні шанси, що більшість Штатів, які заборгували, коли-небудь зможуть покрити свої борги. Застосування системи квот і реквізицій, незалежно від того, чи стосується вона до людей або грошей, з усіх точок зору дурість в межах Союзу, що тягне нерівність і несправедливість для його членів.

Введення рівності між Штатами при голосуванні - ще одна примітна риса Конфедерації. Будь-яка ідея пропорційності і всі правила справедливого представництва в сукупності спрямовані проти принципу, що дає Род-Айленду рівну вагу на вагах влади з Массачусетсом, або Коннектикутом, або Нью-Йорком і Делавером, або Віргінією, або Північною Кароліною. Його застосування суперечить фундаментальній аксіомі республіканського правління, що вимагає верховенства більшості. Софісти можуть відповісти, що суверенні утворення рівні між собою і більшість голосів Штатів і буде більшістю в Конфедеративній Америці. Але такого роду логічне фокуснічество ніколи не пересилить очевидні міркування справедливості і здорового глузду. Так, може виявитися, що більшість Штатів становить невелика меншість народу Америки [3], виявиться неможливим штучними відмінностями і силогічними тонкощами надовго переконати дві третини народу Америки підпорядковувати свої інтереси управлінню та розпорядженням однієї третини. Великі Штати швидко повстануть проти ідеї отримання законів від менших. Поступитися і погодитися на таке зменшення зважування на політичній арені не тільки несумісне з прихильністю до влади, але навіть означає відмову від забезпечення рівності. Нераціонально очікувати ні першого, ні навіть вимагати останнього, бо менші Штати, враховуючи, наскільки їхня безпека і добробут залежать від Союзу, повинні з готовністю відмовитися від цієї претензії. Якщо не відмовитися від цього, воно стане фатальним для існування Союзу. Можуть виникнути не сім, а дев'ять Штатів, або дві третини їх загального числа повинні погодитися з найважливішими рішеннями, а це означає - в дев'яти Штатах проживає більшість населення Союзу. Однак це міркування не усуває недоречності рівності при голосуванні між Штатами самих різних розмірів і різних за чисельністю населення, так і це твердження фактично аж ніяк не точно, бо можна перерахувати дев'ять штатів, в яких в сукупності не проживає більшість населення [4], а з точки зору Конституції вони і дадуть потрібну більшість при голосуванні. Крім того, є справи значною важливості, які можуть вирішуватися простою більшістю, а щодо ряду інших якщо існуючі сумніви будуть дозволені на користь прийняття рішень по ним голосами семи штатів, то втілення цих рішень у життя торкнеться найважливіших інтересів. До того ж слід зауважити, що існує ймовірність збільшення числа штатів і немає ніяких положень про пропорційне збільшення кількості голосів. Але це ще не все. Що на перший погляд виглядає ліками, на ділі - отрута. В наданні меншості права вето щодо більшості (що трапляється завжди, коли для прийняття рішення потрібно більше половини голосів) криється тенденція підпорядковувати більше число людей меншою. Конгрес через те, що представники небагатьох Штатів не брали участь в засіданнях, часто опинявся в положенні польського сейму, в якому досить одного голосу, щоб зупинити всю його роботу. Шістдесята частина Союзу, приблизно рівна Делаверу і Род-Айленду, виявлялася в змозі створювати нездоланну перешкоду всій його роботі. Це одна з тих тонкощів, які на практиці мають наслідки, зворотні очікуваним від них в теорії. Необхідність єдності або чого-небудь, що наближається до нього в громадських утвореннях спочиває на припущенні, що це сприяє досягненню безпеки. Однак насправді прагнення цього заважає правлінню, знищує енергію уряду і замінює задоволеннями, капризами або вигадками нікчемною, буйною або розбещеною хунтою впорядковані роздуми і рішення шановної більшості. В такій збитій нашвидкоруч державі чеснота або ущербність, слабкість або сила його уряду мають найбільше значення і зазвичай існує необхідність дії. Так чи інакше, потрібно рухати вперед громадські справи. Якщо вперте меншість встановить контроль над більшістю щодо найкращого ведення цих справ, більшість заради того, щоб щось робилося, має діяти у відповідності з поглядами меншості. В результаті думки небагатьох запанують над поглядами багатьох і задають тон загальнонаціональній практиці. Звідси прикрі затримки - безперервні переговори і інтриги, ганебні компроміси в інтересах суспільного блага. І все одно в такій системі благословенні компроміси, бо в деяких випадках обстановка передбачає рішення, а отже, дії уряду доводиться несправедливо відкладати або вони терплять фатальний крах. Часто через неможливість забезпечити потрібну кількість голосів в той чи інший бік панує бездіяльність. Це призводить до слабкості, яка іноді межує з анархією.

Хоча передбачається протилежне, неважко побачити, що описаний принцип відкриє великі можливості для насадження корупції як з-за кордону, так і для чвар через внутрішні причини, ніж при вирішенні проблем більшістю. Ця помилка викликана тим, що не звертається належної уваги на зло, яке роблять перешкоди здійсненню правління в деякі критичні часи. Коли по Конституції потрібна згода багатьох для прийняття будь-якого національного акту, тоді ми схильні залишатися впевненими, що все в порядку, бо навряд чи може бути зроблено щось недоречне, проте ми забуваємо, як багато хорошого може бути втрачено і як багато поганого скоєно з -за перешкод для виконання необхідного і через те, що справи залишаються в тому ж розладі, в якому вони можуть перебувати в певні періоди.

Припустимо, наприклад, що ми ведемо війну в союзі з однією іноземним державою проти іншої. Припустимо, що наше становище вимагає миру, тим часом інтереси або честолюбство нашого союзника спонукають його до продовження війни, а у нас наростає переконання - сепаратний мир з нашого боку виправданий. За цих обставин наш союзник, очевидно, визнає, що легше хабарями і інтригами зв'язати руки уряду, який прагне до сепаратного миру, для чого потрібно дві третини всіх голосів, ніж домогтися того ж простою більшістю. У першому випадку йому буде потрібно корумпувати меншу кількість людей, у другому - більше. Аналогічним чином іноземній Державі, з якої ми знаходимося у війні, значно легше ускладнити ведення наших справ і утруднити нашу політику. Такі ж незручності ми зустрінемо і в області торгівлі. Державі, з якою у нас може бути договір про торгівлю, значно легше запобігти встановленню нами зв'язків з його торговим конкурентом, хоча такий зв'язок може бути вигідним для нас.

Описані біди аж ніяк не плід фантазії. Одне зі слабких місць республік при всіх їх численних перевагах - вони дуже вразливі перед обличчям корупції, що вноситься іноземними державами. Спадковий монарх, який часто схильний жертвувати своїми підданими на догоду власним амбіціям, особисто настільки зацікавлений у мирі свого правління і слави своєї держави в світі, що іноземній державі важко знайти для нього еквівалент того, чим він і пожертвував би, пішовши на державну зраду. Відповідно світ був свідком дуже небагатьох прикладів такого виду проституції серед монархів, хоча інших видів виявилося достатньо.

У республіках особи, підняті над масою населення голосами своїх співгромадян на високі посади, що дають владу, за винятком хіба що надіхнутих вищими чеснотами, можуть вважати компенсації за зраду наданої їм довіри такою, що перевищує зацікавленість у спільній справі і переважить обов'язки боргу. Саме з цієї причини історія дає нам безліч жахливих прикладів переважання корупції, внесеної іноземними державами в республіканські уряду. Наскільки це сприяло падінню древніх співтовариств, вже розказано. Добре відомо, що депутати Сполучених провінцій в ряді випадків підкуповувалися емісарами сусідніх королівств. Граф Честерфілдський (якщо пам'ять мені не зраджує) в листі до свого двору повідомив, що успіх у важливих справах переговорів залежить від отримання ним чину майора для одного з цих депутатів. У Швеції партії змінно підкуповувалися Францією і Англією так нахабно і низько, що це викликало огиду в країні. Тут таїться головна причина того, що самий обмежений в правах монарх в Європі в один день без хвилювань, насильства або опозиції перетворився в одного з найбільш абсолютних і безконтрольних.

Ще потрібно згадати обставину, що вінчає дефекти конфедерації, - брак судової влади. Закони мертві без судів, які тлумачать і визначають їх істинний зміст і дію. Договори, укладені Сполученими Штатами для набрання ними сили, повинні розглядатися як частина законів країни. Їх справжнє значення в частині, що стосується індивідуумів, має визначатися, як і в інших законах, судовими рішеннями. Для уніфікації вони в кінцевому рахунку повинні представлятися в один вищий суд. А цей суд повинен бути сформований тією ж владою, яка створює і договори. Необхідні обидві складові. Якщо кожен штат матиме свій вищий суд, може виявитися стільки ж різних кінцевих рішень з одного і того ж питання, скільки існує судів. Думки людей нескінченно різняться. Ми часто бачимо, як не тільки різні суди і судді одного суду дотримуються різних думок. Щоб уникнути смутку, який неминуче виникне через суперечать рішень ряду незалежних судів, всі країни визнали за необхідне заснувати один суд над іншими, що здійснює загальний нагляд і уповноважений вирішувати і оголошувати як кінцева інстанція єдині правила цивільної юстиції.

Це тим більш необхідно при установі складного правління, в якому закони цілого знаходяться під загрозою, що з ними йдуть у розріз закони частин. У такому випадку, якщо дані суди наділені правом виносити кінцеві судження, крім протиріч, очікуваних від розходження в думках, слід сильно побоюватися пристрастей і забобонів, породжених місцевими умовами, і втручання з боку місцевих встановлень. Кожен раз, коли таке втручання повинно мати місце, будуть підстави побоюватися, що віддадуть перевагу місцевим законам перед загальним законодавством, бо немає нічого більш природного для тих, хто знаходиться при владі, ніж шанобливо ставитися до інстанцій, які дали їм офіційне існування.

За нинішньої Конституції в договори, укладені Сполученими Штатами, можуть втручатися тринадцять різних законодавчих органів і стільки ж судів, підвладних їм і мають право виносити остаточні рішення. В результаті віра, репутація і мир всього Союзу будуть постійно залежати від забобонів, пристрастей і інтересів членів, з яких він складається. Хіба можуть іноземні держави поважати або довіряти такому уряду? Чи можливо, щоб народ Америки довго погодився б довіряти свою честь, щастя і безпеку настільки хиткому підприємству?

У цьому огляді Конфедерації я обмежився розглядом її найістотніших дефектів, проходячи повз окремих недосконалостей, а через них виявилася марною велика частина влади, яку мали намір їй дарувати. До цього часу всім думаючим людям, здатним звільнитися від пут упереджених думок, повинно бути ясно, що ця система порочна і нерозумно її виправляти окремими поліпшеннями, а потрібно повна зміна її основ і якостей.

Організація Конгресу сама по собі абсолютно недоречна для виконання тих повноважень, які в разі потреби довірені Союзу. Однієї асамблеї може бути достатньо для виконання слабких, скоріше навіть обмежених повноважень, які до сих пір делегувалися федеральному голові, але це несумісно з усіма принципами хорошого правління наділяти його тими додатковими повноваженнями, які навіть скромні і найбільш розумні супротивники пропонованої Конституції вважають потрібними Сполученим Штатам. Якщо цей план не буде прийнятий і якщо необхідність Союзу зможе протистояти честолюбним намірам тих, хто виношує грандіозні плани особистого піднесення в результаті його розпуску, то, цілком ймовірно, ми надамо додаткові повноваження Конгресу, яким він нині створений, і або цей механізм з- за іманентної слабкості його структури розпадеться на шматки всупереч всім нашим нерозумним зусиллям зміцнити його, або послідовним збільшенням його сили і енергії, як підкаже необхідність, ми в кінцевому підсумку акумулюємо в одному органі найважливіші прерогативи суверенітету і таким чином нав'яжемо потомству одну з найогидніших форм правління, яку могла створити лише сліпа уява. Так на ділі ми заснуємо ту саму тиранію, яку противники нової Конституції або намагаються не допустити справами, або говорять про це.

агато в чому немочі існуючої федеральної системи сприяло те, що вона ніколи не була ратифікована народом. Сперта тільки на згоду кількох законодавчих органів, законність її влади нерідко і гостро ставилася під сумнів, що в ряді випадків викликав до життя значну доктрину права законодавчого скасування, яка стверджує, що якщо своєю ратифікацією вона зобов'язана законом держави, то та ж сама влада може скасувати закон, за яким його ратифікували. Як би безглуздо не виглядало твердження про те, що учасник договору вправі сам скасувати договір, ця доктрина має шановних прихильників. Можливість постановки питання таким чином доводить необхідність підведення більш глибокого фундаменту під наш національне уряд, ніж просте санкціонування делегованої влади. Структура Американської Імперії повинна покоїтися на міцній основі згоди народу. Потоки національної могутності повинні випливати безпосередньо з цього найчистішого джерела всієї законної влади.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку


1. Мабуть, до цього зводився, наскільки я пам'ятаю, сенс його промови при внесенні останнього білля.
2. Стаття "Імперія" в "Енциклопедії".
3. Нью-Гемпшир, Род-Айленд, Нью-Джерсі, Делавер, Джорджія, Південна Кароліна і Меріленд складають більшість штатів, але в них не проживає і третини населення.
4. Додамо Нью-Йорк і Коннектикут до перерахованих семи, і вони в сукупності все одно не складуть більшості.




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 23 ||

Про необхідність мати енергійний уряд для збереження Союзу

З видання “The New York Packet”
Автор: Александер Гамілтон
18 грудня 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Тепер ми підійшли до розгляду необхідності Конституції для збереження Союзу, принаймні настільки ж ефективної, як і запропонована.

Наше дослідження, природно, поділяється на три частини: цілі діяльності федерального уряду; розміри влади, необхідної для їх досягнення; особи, які підпадають під дію цієї влади. Її розподіл і організацію зручніше розглядати в наступному порядку.

Основні цілі, що досягаються за допомогою Союзу: спільна оборона його членів; забезпечення громадського спокою як проти внутрішніх хвилювань, так і нападів ззовні; регулювання торгівлі з іншими країнами та між Штатами; нагляд над нашими стосунками, політичними і торговельними, з іноземними державами.

Владні повноваження, необхідні для забезпечення спільної оборони зводяться до наступного: створення армій; будівництво і оснащення флоту; введення правил для управління ними; керівництво їхніми операціями; забезпечення їх усім необхідним. Ці функції не можна обмежувати, БО НЕМОЖЛИВО ПЕРЕДБАЧИТИ АБО ВИЗНАЧИТИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ РОЗМАХ І РІЗНОМАНІТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПОТРЕБ АБО ВІДПОВІДНО РОЗМАХ І РІЗНОМАНІТНІСТЬ ЗАСОБІВ, ПОТРІБНИХ ДЛЯ ЇХ ЗАДОВОЛЕННЯ. Обставин, що ставлять під загрозу безпеку націй, безліч, і з цієї причини нерозумно обмежувати конституційними кайданами силу, якій довірено турбота про саму безпеку. Ця сила повинна бути співмірна будь-якій комбінації таких обставин і повинна перебувати під керівництвом тих же рад, які призначені здійснювати спільної обороною.

Це і є одна з тих істин, яка для ясного і неупередженого розуму самоочевидна, на неї можна накинути тінь, але не можна зробити більш очевидною аргументами або міркуваннями. Вона спирається на аксіоми настільки ж прості, які носять універсальний характер. Кошти мають відповідати цілям, особи, від яких очікують досягнення будь-якої мети, повинні мати засоби для її досягнення.

Чи потрібно федеральному урядові ввіряти турбота про спільну оборону - це питання відкрите для обговорення, але після отримання позитивної відповіді уряду слід надати всі повноваження, необхідні для того, щоб він виправдав надану йому довіру. І якщо не буде доведено, що можна заздалегідь обмежити визначеними рамками обставини, що зачіпають суспільну безпеку, і якщо протилежне може бути справедливо і розумно оскаржене, не може існувати обмежень влади, що забезпечує оборону і захист народу в будь-яких справах, істотних для її прояви, тобто, в будь-якому питанні, важливому для СТВОРЕННЯ, УПРАВЛІННЯ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЗБРОЙНОЇ СИЛИ.

Хоча нинішня Конфедерація, як показав досвід, сповнена недоліків, саме цей принцип, очевидно, був визнаний її творцями, які не прийняли проте належних або достатніх заходів для його втілення в життя. Конгрес має необмежену владу набирати людей і реквізувати гроші, керувати армією і флотом, направляти їхні операції. Коли вже ці реквізиції конституційно обов'язкові для Штатів, які найурочистішим чином зобов'язалися надавати необхідне від них, очевидно, малося на увазі, щоб Сполучені Штати отримували будь-які ресурси, які вони вважатимуть необхідними "для спільної оборони і загального добробуту". При цьому передбачалося, що усвідомлення їхніх істинних інтересів і повагу до проявів доброї волі є достатніми гарантіями для пунктуального виконання членського боргу перед федеральним головою.

Експеримент, проте, продемонстрував: надії погано обгрунтовані і ілюзорні, а міркувань в попередньому розділі, на мій погляд, досить, щоб переконати неупереджених і проникливих - абсолютно необхідно внести докорінні зміни в найголовніші принципи системи, а саме: якщо ми справді хочемо надати дієвість Союзу і забезпечити його існування, ми повинні відмовитися від порожнього плану прийняття законів щодо Штатів в їх колективній якості; ми повинні поширювати закони федерального уряду на кожного громадянина Америки; ми повинні відкинути помилкові прожекти квот і реквізицій як в рівній мірі непрактичні і несправедливі. Висновок з усього сказаного: Союз повинен бути наділений усіма повноваженнями проводити набір солдат; будувати і оснащувати флот, стягувати податки, які будуть потрібні для створення і утримання армії і флоту, що буде робитися звичними і звичайними методами, використовуваними іншими урядами.

Якщо обставини нашої країни виявляться такими, що зажадають складного, а не простого, конфедеративного, а не єдиного уряду, все одно доведеться врегулювати найважливіше питання - провести відмінність, наскільки це можливо, між ЗАВДАННЯМИ, які належить виконувати в різних сферах або різними власниками влади, надавши кожному з них максимальні можливості для виконання доручених їм завдань. Чи буде Союз створений як гарант загальної безпеки? Чи потрібні флоти, армії і податки для досягнення цієї мети? Уряд Союзу повинен мати владу для прийняття всіх законів і введення всіх правил, що мають стосунок до всього цього. Те саме повинно стосуватися торгівлі і в будь-який інший сфері, на яку дозволено розповсюджувати його юрисдикцію. Чи є відправлення правосуддя між громадянами одного Штату справою виключно місцевих урядів? Ці уряди повинні мати всю владу для виконання згаданого завдання і для будь-якого іншого, ввіреній їх компетенції і керівництву. Не надавати в кожному випадку частину влади, відповідну до завдань, означало би порушити очевидні правила обачності і доречності і бездумно довіряти корінні інтереси нації людям, які не вміють енергійно і успішно задовольняти їх.

Хто ж інший зможе належним чином розпорядитися захистом народу, як не орган, якому довірено бути гарантом суспільної безпеки; і, будучи центром, куди стікається вся інформація, зможе найкращим чином оцінити розміри загрози, що насувається; і, будучи представником всього, бути найглибшим чином зацікавленим у збереженні всіх частин; і, виходячи з відповідальності, пов'язаної з дорученою йому обов’язком, зможе найбільш розумно зрозуміти необхідність належних заходів; і, поширюючи свою владу на всі Штати, зможе ввести уніфікацію і координувати плани і заходи, якими забезпечується загальна безпека? Хіба не проявляється кричуща непослідовність в тому, щоб покладати на федеральний уряд турботу про спільну безпеки, а ЕФЕКТИВНІ засоби її забезпечення залишати в руках урядів Штатів? Хіба неминучим результатом такої системи не стане відсутність співпраці? І хіба природними і неминучими супутниками цього не стануть слабкість, заворушення, несправедливий розподіл тягот і жертв війни, непотрібне і нетерпиме збільшення витрат? Хіба в ході революції, яку ми тільки що зробили, у нас не було подібного досвіду?

З якої б точки зору ми не розглядали це питання в щирих пошуках істини, ми не можемо не переконатися, що в рівній мірі нерозумно і небезпечно відмовляти федеральному уряду в необмежених повноважень при вирішенні таких завдань, які довірені його піклуванню. Більше того, заслуговує самої пильної уваги народу забезпечення такого устрою уряду, який давав би можливість безпечно наділити його відповідними повноваженнями. Якщо будь-який план, вже запропонований нам або який буде запропонований в подальшому, при неупередженому розгляді не буде відповідати цим вимогам, його слід відкинути. Уряд, непридатний за конституцією до того, щоб йому довірили всі повноваження, які вільний народ ПОВИНЕН ДЕЛЕГУВАТИ БУДЬ-ЯКОМУ УРЯДУ, Є НЕНАДІЙНИМ І НЕДОРЕЧНИМ ГАРАНТОМ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ, бо їм потрібно довіряти при можливості безперешкодно здійснювати відповідні повноваження. Такий приватний вердикт всіх справедливих міркувань з цього приводу. Противники плану, висунутого конвентом, повинні були б обмежитися тим, щоб продемонструвати - внутрішня структура запропонованого уряду така, що він не гідний довіри народу. Їм не слід було б займатися підступними декламаціями і безглуздими причіпками до розмірів повноважень. Ніякі ПОВНОВАЖЕННЯ не є надто широкими для здійснення ЗАВДАНЬ федеральної адміністрації, або, іншими словами, для забезпечення наших НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ; і не можна висунути задовільних аргументів, які показали б, що потрібно звинувачувати в цьому розширення повноважень. Якщо було б правильним, як випливає з інсинуації деяких наших супротивників, що труднощі виникають вже з самого стану речей, що розміри нашої країни не дозволять створити уряд, якому можна безпечно довірити таку величезну владу, це лише доведе, що нам потрібно бути скромнішим і вдатися в якості виходу з положення до створення окремих конфедерацій, що діють в більш прийнятних межах. Ми завжди будемо стояти лицем до лиця з абсурдом: довіряти уряду здійснення найбільш нагальних національних інтересів, не наважуючись довірити йому владу, необхідну для їх належного і ефективного здійснення. Не потрібно намагатися примиряти протиріччя, а рішуче займемося здійсненням раціональної альтернативи.

Я впевнений, однак, що не можна довести непрактичність однієї загальної системи. Я сильно помилюся, якщо що-небудь вагоме було висунуто на користь цієї тенденції, і тішуся, вважаючи, що сказаного в цих статтях досить, щоб висвітлити протилежну позицію настільки ясно, як можна пояснити будь-яку справу, що не перевірене досвідом, для вирішення якого ще потрібен час. У будь-якому випадку повинно бути зрозуміло - самі труднощі, породжені розмірами країни, є найсильнішим аргументом на користь енергійного уряду, бо будь-який інший не зможе зберегти Союз такої величезної імперії. Якщо ми станемо на позицію тих, хто виступає проти прийняття цієї Конституції в якості зразка нашого політичного кредо, ми тим самим підтвердимо похмурі доктрини, що передрікають нездійсненність національної системи, що поширюється на всі кордони нинішньої Конфедерації.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 24 ||

Повноваження, необхідні для спільної оборони

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамілтон

До народу штату Нью-Йорк:

Відносно повноважень, які пропонується надати федеральному уряду для створення і керівництва національними збройними силами, я знайшов тільки одне конкретне заперечення, яке, якщо я правильно зрозумів, зводиться до наступного: немає належних положень проти існування постійної армії в мирний час. Я постараюся показати, що це заперечення спочиває на слабкій основі і є несуттєвим.

Більше того, воно висувалося в самій невизначеній і загальній формі, яка має лише крайні твердження, навіть без спроби аргументувати, несанкціоноване теоретичними висновками в розбіжностях з практикою інших вільних країн і загальним розумовим настроєм Америки, вираженим в більшості існуючих конституцій. Доречність цього зауваження негайно проясниться, якщо пригадати, що дані заперечення стосується передбачуваної необхідності обмежити законодавчу владу в країні по відношенню до військових установ, принцип нечуваний, за винятком конституцій одного або двох наших штатів, і знехтуваний всіма іншими.

Той, хто необізнаний в нашій політиці, і взявся в цей час читати газети, не вивчивши попередньо план, оголошений конвентом, природно, прийшов би до одного з двох висновків: або в ньому міститься позитивний наказ - в мирний час потрібно тримати постійні армії, - або голові виконавчої влади надані всі повноваження для набору солдатів без подання його рішення в будь-якій формі контролю законодавчої влади.

Якщо ж він потім став вивчати сам план, то з подивом виявив би - невірно і перше і друге, всі повноваження по створенню армій вручені ЗАКОНОДАВЧІЙ, а не ВИКОНАВЧІЙ владі; ця законодавча влада повинна бути народним зборами, що складаються з його представників, що періодично обираються, і замість положень на користь постійних армій, які він очікував знайти, по цій проблемі є важливе обмеження навіть компетенції законодавців, що міститься в статті, яка забороняє асигнування коштів на армію на період, що перевищує два роки, що при найближчому розгляді є серйозним і дієвим заходом безпеки проти утримання військ без очевидної необхідності.

Розчарована з приводу своїх початкових припущень, ця людина буде схильна піти далі у своїх припущеннях. Вона, природно, скаже собі: абсолютно неможливо, щоб усі ці шалені і несамовиті сентенції не мали якогось колоритного приводу. Мабуть, ці люди, настільки ревно ставляться до своєї свободи, в усі попередні моделі своїх конституцій внесли найточніші і жорсткі запобіжні заходи, пропуск яких в новому плані і породив всі ці побоювання і шум.

Якщо ж, виходячи з цього враження, вона приступить до вивчення ряду конституцій Штатів, його спіткає найбільше розчарування, бо ТІЛЬКИ В ДВОХ з них [1] діє заборона на утримання постійних армій в мирний час, а в інших одинадцяти або глухе мовчання з цього приводу, або в підкреслених виразах зізнається право законодавчої влади схвалювати їх існування.

Проте вона все ще буде думати, що існує якесь правдоподібне пояснення криків з цього приводу. Вона так і не зможе уявити собі, хоча без уваги не залишиться жодне джерело інформації, що мова йде лише про експеримент з довірливістю народу, продиктованому або умисним прагненням обдурити, або поривом занадто нестриманим, щоб бути нехитрим. Ймовірно, їй може прийти в голову, що легко виявити запобіжні заходи, які вона шукає, в простих угодах між Штатами. Тут вона знайде нарешті рішення загадки. Немає ніякого сумніву в тому, що вона помітить собі: у існуючої Конфедерації є чіткі застереження проти військових формувань у мирний час; і відступ від цієї моделі в належний момент викликало невдоволення, яке, мабуть, впливає на цих політиків.

Якщо тепер він звернеться до ретельного і критичного розгляду Статей Конфедерації, його здивування не тільки зросте, але до нього додастся і обурення, викликане несподіваним відкриттям - в цих статтях замість шуканих заборон і при крайній настороженості, з якою обмежуються прерогативи законодавчих органів Штатів в цьому питанні , немає ні найменших обмежень прерогатив Сполучених Штатів. Якщо ця людина наділена здатністю гостро переживати і бурхливим темпераментом, вона в цьому випадку не зможе стримати себе і буде ставитися до цих скарг як до безчесних прийомів зловісної і безпринципної опозиції плану, який повинен бути принаймні справедливо і щиро розглянутий усіма, хто від усього серця любить свою країну! Як же інакше, скаже він, могли їх автори спокуситися виступити з такими гучними осудами плану, який, мабуть, відповідає панівному настрою в Америці, що виявляється в її різних формах правління, де рясніють нові і потужні засоби обережності, невідомі нікому з них ? Якщо вона, навпаки, людина спокійна і неупереджена, вона зітхне з приводу слабкості людської натури і висловить співчуття, що в справі, що зачіпає щастя мільйонів, щире достоїнство питання змащується і заплутується засобами, які абсолютно не підходять для неупередженого і справедливого рішення. Але навіть людина такого складу навряд чи упустить помітити, що ця поведінка дуже схожа на намір швидше ввести в оману народ, волаючи до його пристрастей, ніж діяти переконанням, аргументами, зверненими до розуму.

Але якою б слабкою не була підтримка цього заперечення, навіть з використанням прецедентів в наших відносинах, досить ближче оцінити його внутрішні гідності. При детальному розгляді з'ясується, що недоречно вводити обмеження на компетенцію законодавчого органу щодо військового формування в мирний час, а якщо вони все ж введені, потреби суспільства навряд чи дадуть можливість їх реалізувати.

Хоча Сполучені Штати відокремлюють від Європи простори океану, ряд міркувань застерігає нас проти зайвої впевненості в нашій безпеці. З одного нашого боку і далеко заходячи в наш тил, розширюються поселення, що підлягають панування Британії. З іншого боку і поширюючись так, що відбувається змикання з англійськими поселеннями, знаходяться колонії і установи, що підлягають панування Іспанії. Це положення і близькість островів Вест-Індії, що належать цим двом державам, створюють щодо їх американських володінь і нас спільний інтерес. Дикі племена на нашому ЗАХІДНОМУ кордоні слід вважати нашими природними ворогами і їх природними союзниками, бо вони повинні найбільше боятися нас і найбільше сподіватися на них. Успіхи в мистецтві мореплавання полегшили зв'язки віддалених країн, перетворивши їх в значній мірі у сусідів. Британія та Іспанія належать до головних морським державам Європи. Збіг їх поглядів в майбутньому не слід вважати неймовірним. Спорідненість, що стає все більш далеким, кожен день зменшує міцність сімейних союзів між Францією та Іспанією. А політики завжди мали вагомі підстави вважати узи крові слабкими і неміцними ланками політичних зв'язків. Описані обставини в сукупності спонукають нас не бути надмірно впевненими в тому, що ми повністю поза небезпекою.

До революції і навіть з досягненням миру постійно існувала необхідність тримати невеликі гарнізони на нашому західному кордоні. Ніхто не може поставити під сумнів, що вони і надалі необхідні, хоча б проти спустошень і грабежів індіанців. Ці гарнізони повинні або складатися з випадкових загонів ополчення, або комплектуватися з постійного корпусу, оплачуваного урядом. Перше непрактично і, якщо буде втілено в життя, згубно. Ополченці не змиряться надовго, якщо взагалі це станеться, з тим, щоб їх відривали від роботи і сімей для виконання самого неприємного боргу за часів тривалого миру. А якщо їх все ж вдасться вмовити або змусити зробити це, то підвищення вартості частого переміщення і втрати робочої сили, перерва в продуктивній праці окремих осіб будуть переконливо свідчити проти цього плану, обтяжливого і шкідливого для суспільства, руйнівного для приватних громадян. Що стосується створення оплачуваного урядом корпусу, то це означає введення постійної армії в мирний час, невеликої, зрозуміло, але від цього не менш реальної. Простий погляд на предмет негайно покаже нам недоречність конституційної заборони таких формувань і необхідність залишити справу на розсуд та милість перед законодавчою владою.

Пропорційно зростанню нашої могутності, ймовірно і навіть можна сказати безумовно, Британія та Іспанія посилять свої військові можливості по сусідству з нами. Якщо ми не хочемо опинитися голими і беззахисними перед лицем їхніх образ і намірів, ми будемо вважати своєчасним збільшити наші прикордонні гарнізони пропорційно силам, які можуть чинити неприємності нашим західним поселенням. Є нині і будуть надалі деякі пости, володіння якими надасть контроль над великими ділянками території і полегшує вторгнення в ті, що залишилися. Можна додати, що деякі з цих постів мають ключове значення для торгівлі з індійськими племенами. Хто в здоровому глузді вважатиме розумним кинути ці пости, в той час як сусідні і могутні держави можуть в будь-який момент їх захопити? Діяти таким чином означало б розлучитися з основними принципами розсудливості і успішної політики.

Якщо ми збираємося бути країною, яка веде торгівлю, і перебувати в безпеці на нашому березі Атлантики, ми повинні намагатися якнайшвидше створити військово-морський флот. Для цього нам потрібні верфі і арсенали, а для їх захисту фортеці і, ймовірно, гарнізони. Коли країна стає настільки могутньою на морі, що здатна захистити свої верфі власним флотом, то необхідність утримання гарнізонів для цих цілей відпадає, але, коли створення морської могутності тільки-тільки починається, скромні гарнізони, цілком ймовірно, виявляться необхідним засобом забезпечення безпеки проти зазіхань на арсенали і верфі, а іноді і на сам флот.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку


1. Заява з цього приводу ґрунтується на опублікованому збірнику конституцій Штатів. У двох - конституціях Пенсільванії і Північної Кароліни - заборона міститься в наступних словах: “ Наявність постійних армій в мирний час небезпечно для свободи, їх не слід утримувати ". По суті, це скоріше запобіжний захід, а не заборона. У Біллі про права Нью-Гемпшира, Массачусетса, Делавера і Меріленда міститься подібна стаття: "Постійні армії небезпечні для свободи, і їх не слід створювати або містити без згоди законодавчих зборів", що є формальним визнанням його влади. Нью-Йорк не має білля про права, і його конституція не містить ні слова з цього питання. За винятком згаданих, до конституцій інших штатів не додано біллі про права, і ці конституції зберігають мовчання з цього питання. Мене, однак, інформували, що в одному або двох штатах є біллі про права, які не були опубліковані в цьому збірнику, і в них визнаються такі повноваження законодавчого органу.




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 25 ||

Повноваження, необхідні для спільної оборони (продовження)

З видання “The New York Packet”
Автор: Александер Гамілтон
21 грудня 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

ЙМОВІРНО, можуть наполягати, що питання, розглянуті в попередній статті, підлягають до відому урядів Штатів і не стосуються Союзу. В такому випадку все ставиться з ніг на голову в основному принципі нашої політичної асоціації та на практиці призведе до передачі турботи про спільну оборону від голови федерації до окремих членів. План тяжкий для деяких штатів, небезпечний для всіх і згубний для Конфедерації.

З нами межують території Британії, Іспанії та індіанських племен, вони не межують з певними штатами, а оточують Союз від Штату Мен до Штату Джорджія. Небезпека, хоча і в різному ступені, отже, загальна. І отже, засоби захисту проти неї повинні бути предметом загальної турботи і спільно фінансуватися. Деякі Штати в силу свого положення прямо уразливі. До них належить Нью-Йорк. Якщо прийняти план дій порізно, то Нью-Йорк повинен буде нести весь тягар заходів, необхідних для забезпечення його безпосередньої безпеки, а також сприяти в кінцевому рахунку безпеки своїх сусідів. Це несправедливо в тому, що стосується Нью-Йорка, і не забезпечить безпеки іншим Штатам. Така система має різні незручності. Штати, на частку яких може випасти в рівній мірі підтримання необхідних заходів, не зможуть багато зробити і не захочуть протягом тривалого часу нести тягар всіх витрат. Безпека всіх буде, таким чином, залежати від скупості, марнотратства або нездатності деяких з них. Якщо у цих деяких ресурси стануть більш рясними і значними і пропорційно збільшаться їх можливості, то інші Штати без зволікання занепокояться, побачивши, що вся військова міць Союзу знаходиться в руках двох або трьох його членів, по всій ймовірності найсильніших. Це спонукає кожного обзавестися протиотрутою, відмовки знайдуться без праці. Військові установи, що живляться взаємною підозрілістю, розростуться за межі їх природних або належних розмірів, а будучи в окремому розпорядженні членів, стануть засобом обмеження або знищення національної влади.

Уже вказувалося на причини, за якими уряди Штатів цілком природно схильні змагатися з урядом Союзу, в основі цього суперництва лежить жага влади, а в будь-який сутичці між федеральною владою і одним з членів Союзу народ буде більш схильний об'єднатися зі своїм місцевим урядом. Якщо, до всього іншого, честолюбство членів Союзу підігріє окреме і незалежне володіння військовою міццю, виникне сильна спокуса і виявиться дуже легкою справою відректися від своїх зобов'язань і в кінцевому рахунку підірвати конституційний авторитет Союзу. З іншого боку, свобода народу знаходиться в більшій небезпеці в цьому випадку, ніж коли національна збройна міць перебуває в руках національного уряду. У тій мірі, в якій армію можна вважати небезпечним знаряддям влади, краще, щоб вона перебувала в руках тих, до кого народ схильний ставитися з найбільшою підозрою, ніж у тих, кого він найменше підозрює.

Віковий історичний досвід свідчить про те, що народ піддається більшій небезпеці, якщо кошти нехтування його прав у тих, хто найменше знаходиться під підозрою.

Творці нинішньої Конфедерації, повністю усвідомлюючи небезпеку Союзу при окремому володінні військовими силами кожним Штатом, в недвозначних формулюваннях заборонили їм мати військові кораблі або війська, якщо на це немає згоди Конгресу. Існування прерогатив федерального уряду і військових установ в межах компетенції Штату не менш суперечать один одному, ніж належне поповнення федеральної скарбниці - системі квот і реквізицій.

Є інші ознаки, крім уже зазначених, в яких в рівній мірі проявляється недоречність введення обмежень на компетенцію національної законодавчої влади. Мета викладеного заперечення - не допустити постійних армій в мирний час, хоча нас і не інформували, наскільки хочуть розширити заборону: на створення армій або на ЗБЕРЕЖЕННЯ їх в мирний період. Якщо мова йде про останнє, то формулювання позбавлене ​​точного сенсу і не відповідає поставленій меті. Варто створити армії, і тоді що таке "збереження їх" всупереч змісту Конституції? Скільки часу буде потрібно для встановлення порушення? Тиждень, місяць або рік? Або ми можемо сказати, що вони будуть існувати стільки, скільки існує загроза, яка призвела до їх створення? Звідси випливає припущення - їх можуть зберігати В МИРНИЙ ЧАС проти існуючої або потенційної загрози, а це означає негайне відхилення від букви заборони і дає велику свободу для тлумачень. Кому ж судити про те, що загроза продовжує існувати? Це, безсумнівно, справа національного уряду і зводиться до наступного: національний уряд з метою відбиття виявленої загрози може перш за все зібрати війська і потім тримати їх в готовності, поки він вважає, що мир і безпеку суспільства наражаються на небезпеку. Легко побачити, що таке вільне тлумачення відкриває найширші можливості нейтралізувати це положення.

Очікувана корисність такого формулювання повинна ґрунтуватися на передбачуваній ймовірності або принаймні можливості співпраці виконавчої та законодавчої влади в будь-якому задумі узурпації. Якщо це колись станеться, чи легко буде сфабрикувати дані про навислу загрозу? Збройні напади індіанців, інспіровані Британією або Іспанією, завжди під рукою. Будь-якій іноземної державі може бути навіть надана можливість здійснити провокації, за якими знову піде умиротворення своєчасними поступками. Якщо з розумними підставами ми можемо припустити, що така співпраця налагоджена і справа це виправдовується належними шансами на успіх, тоді армія, незалежно від причин її створення, може бути використана для виконання цього задуму.

Якщо ж для уникнення таких наслідків вирішать розширити заборону на саме СТВОРЕННЯ армій в мирний час, тоді Сполучені Штати являтимуть собою досить дивне видовище, яке коли-небудь бачив світ, - країна, позбавлена ​​за своєю Конституцією можливості готуватися до оборони до початку нападу. Тому як церемонія офіційного оголошення війни останнім часом виходить з моди, доводиться чекати появи ворога на нашій території, що стане легальним виправданням для уряду почати набір людей для захисту держави. Ми приречені отримати удар перед тим, як почати підготовку до відповіді на нього. Від політики, згідно з якою держави передбачають віддалену загрозу і зустрічають шторм, що насувається, нам кажуть, потрібно утриматися, що суперечить аксіомам вільного правління. Ми-де повинні віддати нашу власність і свободу на милість іноземних загарбників і, за нашою слабкості, запросити їх захопити голу і беззахисну жертву, бо боїмося, що правителі, яких ми самі обрали і які залежать від нашого волевиявлення, можуть поставити під загрозу свободу, зловживаючи засобами, необхідними для її збереження.

У зв'язку з цим я очікую, що мені заявлять про ополчення країни як її природного форпосту, що завжди може забезпечити національну оборону. Цій доктрині ми, по суті, зобов'язані тим, що ледь не втратили свою незалежність. Вона обійшлася Сполученим Штатам в мільйони доларів, які могли бути збережені. Факти з нашого власного минулого свідчать про те, що не можна покладатися на таку опору, і вони настільки свіжі в нашій пам'яті, що нас не введуть в оману такі балачки. Правильні операції у війні проти регулярної і дисциплінованої армії успішні лише при застосуванні такої ж сили - міркування економіки, не менше ніж стабільності та успішного ведення справ, підтверджують це положення. Американське ополчення під час минулої війни своєю доблестю у багатьох випадках спорудило вічні пам'ятники своєї слави, проте найхоробріші бійці відчувають і знають: одними їхніми зусиллями, якими б вони не були великими і цінними, не можна було здобути свободу для їхньої країни. Війна, як і багато іншого, є наукою, яку можна осягнути і вдосконалити старанністю, завзятістю, часом і практикою.

Будь-яка насильницька політика, яка суперечить природному і перевіреному плину справ людських, зазнає поразки. В цьому випадку Пенсільванія дає тому підтвердження. У біллі про права цього Штату заявлено, що постійні армії небезпечні для свободи і їх не можна утримувати в мирний час. Штат Пенсільванія проте під час глибокого миру на досвіді місцевих заворушень в одному або двох округах зважився створити військову частину і, цілком ймовірно, буде тримати її, поки в суспільстві існує видимість небезпеки миру. Поведінка штату Массачусетс дає урок з того самого предмету, хоча в іншій сфері. Цей штат (без вичікування санкції Конгресу, як того вимагають Статті Конфедерації) був змушений зібрати війська для придушення внутрішнього повстання. І все ще оплачує корпус, щоб не допустити відродження бунтівного духу. У конституції Массачусетса не міститься ніяких перешкод прийняттю такого заходу, але цей випадок повчальний для нас в тому відношенні, що аналогічні події можуть відбуватися як при наших урядах, так і при урядах інших країн, що іноді робить істотно важливим утримання військових сил у мирний час для забезпечення безпеки суспільства, і тому недоречно контролювати в цьому відношенні компетенцію законодавців. Це також вчить нас, стосовно до Сполучених Штатів, як мало схильні поважати права слабкого уряду навіть його виборці. І ще це вчить на додаток до всього іншого: паперові умови недостатні, коли йде боротьба за громадські потреби.

Основною аксіомою конфедерації Спарти була вимога, щоб посаду адмірала не займав двічі один і той же чоловік. Учасники Пелопоннеської конфедерації, які отримали нищівної поразки на морі від афінян, зажадали, щоб Лисандр, який з відзнакою служив на цій посаді, очолив об'єднаний флот. Спартанці, щоб задовольнити союзників і зберегти видимість вірності своїм давнім принципам, вдалися до тонкого виверту, наділивши Лисандра всією владою адмірала, але з номінальним титулом віце-адмірала. Цей приклад вибраний з безлічі подібних, які можна привести в підтримку вже зазначеної істини, проілюстровано випадками і з нашої історії: нації практично не звертають уваги на правила і аксіоми, які по суті своїй суперечать потребам суспільства. Мудрі політики проявлять обережність, щоб не пов'язати уряд нездійсненними обмеженнями, бо розуміють: кожне порушення основних законів, хоча і продиктоване необхідністю, завдає шкоди священному шануванню, з яким правителі повинні ставитися до конституції країни, і створює прецедент для інших порушень, в яких взагалі немає необхідності як менш наполегливих і відчутних.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 26 ||

Розгляд ідеї обмеження законодавчої влади стосовно спільної оборони

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамілтон

До народу штату Нью-Йорк:

Чи варто було очікувати, що в народній революції уми зупиняться на тій золотій середині, яка визначає бажаний кордон між ВЛАДОЮ і ПРИВІЛЕЯМИ і об'єднує енергію уряду із забезпеченням безпеки приватних прав. Невдача в цій делікатній і важливій справі - серйозна причина наших труднощів, і, якщо ми не проявимо обачності, щоб уникнути повторення цієї помилки в наших майбутніх спробах виправити і поліпшити нашу систему, ми будемо блукати від одного до іншого химерного проекту, намагатися проводити зміни після змін, але навряд чи коли-небудь істотно доб'ємося змін на краще.

Сама ідея обмеження законодавчої влади в справі забезпечення національної оборони належить до однієї з тих тонкощів, прямуючих швидше до жадоби свободи скоріш пристрасної, ніж усвідомленої. Ми, однак, переконалися, що поки вона не отримала значного поширення. Навіть в нашій країні, де вона вперше була висловлена, тільки в двох штатах - Пенсільванії і Північній Кароліні - її в якійсь мірі схвалили, а всі інші відмовилися хоч найменшою мірою висловити їй співчуття, мудро розсудивши, що потрібно все ж мати довіру, і це мається на увазі в самому акті делегування влади; краще ризикувати зловживанням цієї довіри, ніж ставити перешкоди уряду і створювати загрозу громадській безпеці недоречними обмеженнями законодавчої влади. Противники пропонованої Конституції в цьому відношенні борються із загальною рішучістю Америки, і замість того, щоб витягти уроки з досвіду - не допускати крайнощів, в які ми так чи інакше можемо впасти, - вони, мабуть, розташовані до того, щоб ввести нас в інші, ще більш небезпечні, які виходять за рамки розумного. Посилаючись на те, що тон, узятий урядом, начебто занадто високий або жорстокий, вони стали проповідувати доктрини, розраховані на те, щоб спонукати нас знизити або пом'якшити його засобами, які в інших випадках засуджувалися або виключалися. Можна стверджувати, не впадаючи в викривальний тон, що, якщо принципи, які вони вселяють з різних приводів, перетворяться в народне кредо, все одно ці принципи абсолютно не підійдуть народу в здійсненні правління. Але небезпеку такого роду не можна не передбачити. Громадяни Америки занадто проникливі, щоб їх можна було переконати впасти в анархію. І я серйозно помилюся, якщо буду переконувати, що життя не виробило глибоке переконання в суспільній свідомості - для добробуту і процвітання суспільства абсолютно необхідна ще більша дієвість уряду.

Ймовірно, тут доречно коротко торкнутися генезису і еволюції ідеї про виключення існування військового формування в мирний час. Хоча у людей, схильних до роздумів, вона може виникнути з розгляду характеру і тенденції таких структур, підкріплених подіями, що трапилися в інші часи і в інших країнах, проте як національний феномен вона веде до тих особливостей мислення, які властиві нації і від яких в цілому і відбувається населення цих Штатів.

В Англії влада монарха ще довго після норманського завоювання була майже необмеженою. Поступово, однак, в сферу повноважень корони почалися вторгнення бажаючих свободи спочатку баронів, а потім і народу, поки більша частина цих неймовірних претензій не була втрачена. Але тільки з революцією 1688, що принесла принца Оранського на трон Великобританії, свобода в Англії остаточно укріпилася. Про відсутність обмежень в праві вести війну, визнаному приналежністю корони, свідчило те, що Карл II мав в мирний час регулярну армію в 5000 солдатів. Яків II збільшив цю кількість до 30000, яких оплачували з його цивільного листа. За часів революції з метою ліквідації такого небезпечного права в підготовлений тоді білль про права була внесена стаття, в якій говорилося, що "СТВОРЕННЯ АБО УТРИМАННЯ ПОСТІЙНОЇ АРМІЇ В МЕЖАХ КОРОЛІВСТВА У МИРНИЙ ЧАС БЕЗ ЗГОДИ ПАРЛАМЕНТУ ПРОТИЗАКОННО".

У цьому королівстві, коли пульс свободи бився з максимальною швидкістю, не вважали за необхідне вживати запобіжних заходів проти небезпеки постійних армій, крім заборони створення і утримання їх тільки владою виконавчої посадової особи. Патріоти, які вчинили ту пам'ятну революцію, були дуже помірні і добре поінформовані, щоб думати про введення будь-яких обмежень на прерогативи законодавців. Вони розуміли, що потрібна певна кількість солдатів для охорони і гарнізонів; що не можна заздалегідь встановити точні межі національних потреб; що на всякий надзвичайний випадок десь в системі правління повинні бути достатні прерогативи, і, коли вони представляли на судження законодавчого органу питання про застосування цих прерогатив, вони досягали найвищої точки запобіжних заходів, сумісної з громадською безпекою.

З цього джерела, можна сказати, народ Америки отримав спадкову чуйність до загрози свободі з боку постійних армій в мирний час. Обставини революції ще більше загострили суспільну сприйнятливість за всіма пунктами, пов'язаним із забезпеченням безпеки прав народу, і в деяких випадках розігріли наше завзяття вище позначки, що відповідає належній температурі політичної діяльності. Спроби двох Штатів обмежити повноваження законодавчої влади щодо військових структур належать до числа таких випадків. Принципи, які навчили нас ставитися з підозрою до влади спадкового монарха, необдуманим ексцесів, були поширені на представників народу в їх асамблеях. Навіть в деяких з Штатів, де не здійснена ця помилка, ми знаходимо непотрібні декларації про неприпустимість в мирний час містити постійні армії БЕЗ ЗГОДИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ. Я називаю їх непотрібними, бо причина, по якій аналогічну умову внесено в англійський білль про права, не застосовується до будь-якої з конституцій штатів. Повноваження взагалі створювати армії за цими конституціями ні при якому тлумаченні не можуть належати тільки самим законодавчим органом, і було б зайвим, якщо не сказати абсурдно, оголошувати, що це повинно бути зроблено без згоди органу, який тільки один має на це повноваження. Відповідно в деяких з цих конституцій, серед інших в конституції штату Нью-Йорк, яку справедливо вихваляли в Європі і Америці як одну з найкращих встановлених форм правління в нашій країні, зберігається глухе мовчання з цього питання.

Примітно, що навіть в тих двох Штатах, які, мабуть, розсудили на користь заборони військових формувань у мирний час, про це оголошується в виразах швидше застережних, ніж заборонних. Чи не йдеться про те, що постійні армії НЕ БУДУТЬ МІСТИТИСЯ, а сказано, що їх НЕ СЛІД ТРИМАТИ в мирний час. Ця двозначність термінології, мабуть, результат конфлікту між підозрілістю і переконанням, між бажанням усунути такі формування у всіх випадках і думкою, що абсолютна усунення нерозумне і небезпечне.

Хіба можна сумніватися в тому, що така умова, в разі якщо стан громадських справ потребуватиме відходу від нього, буде інтерпретоване законодавчою владою як просте умовляння і буде зроблена поступка на користь необхідності або передбачуваної необхідності держави? Доказом служить факт, вже згаданий у зв'язку з Пенсільванією. Який зиск тоді (можна запитати) використовувати таку умову, яка перестає діяти в момент, коли з'являється схильність її ігнорувати?

Давайте проаналізуємо, чи є якесь порівняння з точки зору ефективності між розглянутою умовою і обмеженнями асигнування на військові цілі строком на два роки, що містяться в новій Конституції. Перше, що має на увазі дуже багато, на ділі нічого не дасть, останнє, не впадає в крайнощі і повністю сумісне з належною умовою, що забезпечує потреби нації, надасть здоровий і сильний вплив.

За цією умовою законодавча влада Сполучених Штатів ЗОБОВ'ЯЗАНА принаймні раз в кожні два роки обговорювати доречність існування в стані готовності військової сили, приймати нове рішення з цього приводу і оголошувати своє розуміння цього питання формальним голосуванням перед обличчям своїх виборців. Законодавці аж ніяк НЕ ВІЛЬНІ надавати виконавчому департаменту постійні фонди для утримання армії, навіть якби вони необачно захотіли надати йому неналежну довіру. Як швидко слід очікувати, що дух партій в різному ступені заразить всі політичні структури, немає ніякого сумніву в тому, що в національному законодавчому органі знайдуться люди, сповнені бажання чіплятися до цих заходів і виносити звинувачення щодо поглядів більшості. Умови про фінансування військових сил будуть завжди улюбленою темою для обговорень. У кожному разі, як тільки це питання спливе, на ньому зосередиться суспільна увага зусиллями партії, що знаходиться в опозиції, і, якщо більшість дійсно буде схильна вийти за належні кордони, суспільство попередять про небезпеку і воно буде мати можливість вжити заходів проти нього. Незалежно від партій в самій національній законодавчій структурі в кожному випадку, коли прийде час для обговорення, законодавчі органи Штатів, які завжди залишаться не тільки пильними, а й сповненими підозр ревними охоронцями прав громадян проти намірів з боку федерального уряду, ніколи не упустять з уваги дії національних правителів і будуть готові в разі, якщо станеться щось недобре, пробити тривогу народу і стати не тільки ГОЛОСОМ, але при необхідності і РУКОЮ його невдоволення.

Для визрівання планів підриву свобод у великому співтоваристві ПОТРІБЕН ЧАС. Велику армію, здатну серйозно загрожувати цим свободам, можна створити тільки послідовним збільшенням її розмірів, що передбачає не тільки тимчасову змову законодавчої і виконавчої влади, а й змову, існуючу без перерви протягом певного часу. Чи можливий взагалі такий заколот? Чи ймовірно, щоб він зберігався і існував при всіх послідовних змінах в представницьких органах, які будуть природним результатом дворічних виборів? Чи можна припустити, що кожен з моменту заняття місця в національному Сенаті або палаті Представників стає зрадником своїх виборців і своєї країни? Чи не знайдеться достатньо проникливої ​​людини, яка розгляне існування огидної змови, або сміливої, або чесної, здатної повідомити своїх виборців про небезпеку? Якщо подібного роду припущення в основі розумні, тоді потрібно негайно покласти край взагалі делегування влади. Народ має вирішитися відкликати всю владу, яку випустив з рук, і розділитися на Штати по числу округів з тим, щоб можна було особисто вести справи.

Навіть якщо б це визнали розумним і здійснили, все одно приховування змови на тривалий час нездійсненно. Про нього буде свідчити вже розширення армії до великих розмірів під час глибокого миру. Які різноманітні аргументи можуть бути наведені на користь величезного збільшення армії при такому географічному положенні країни? Народ довго не можна обманювати, крах підприємства і тих хто його затіяли швидко настане після виявлення істини.

Вже говорилося, що обмеження асигнувань на армію терміном на два роки неефективно, бо Президент, маючи в розпорядженні військову силу таких розмірів, які здатні вселити народу побожний страх і підпорядкувати його, в самій цій армії набуде достатніх ресурсів і зможе обходитися без поставок за рішеннями законодавчої влади. Але постає все те ж питання: в якому разі він може мати в своєму розпорядженні настільки великі військові сили в мирний час? Якщо припустити, що вони створені в результаті якогось повстання всередині країни або війни з іноземною державою, тоді принципових заперечень проти них немає, бо вони не підпадають під категорії військ, що містяться в мирний час. Тільки лічені фантазери серйозно стверджують, що немає потреби створювати військові сили для придушення заколоту або чинення опору вторгненню, і якщо при цьому захист спільноти потребує створення армії настільки численної, що під загрозою опиняться її воля, то це нещастя належить до числа тих, які не можна ні запобігти, ні зцілити. Жодна з можливих форм правління не застрахована від нього, навіть наступально-оборонна ліга, якщо конфедератам або союзникам потрібно створити армію для спільної оборони.

Але зло для нас незрівнянно менше в об'єднаному, ніж в роз'єднанній державі, більше того, можна навіть з впевненістю стверджувати - воно навряд чи спіткає нас в цій кращій ситуації. Важко уявити собі, щоб весь Союз зазнав настільки величезної загрози, що буде потрібно формування збройної сили розмірів, достатніх для створення нехай найменшої загрози нашим свободам, особливо якщо ми приймемо до уваги допомогу з боку ополчення, на яке завжди можна спиратися як на коштовну і потужну допоміжну силу. Але при відсутності єдності (як детально було показано в іншому місці), протилежне сказаному стане не тільки можливим, але майже неминучим.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 27 ||

Розгляд ідеї обмеження законодавчої влади стосовно спільної оборони

З видання “The New York Packet”
Автор: Александер Гамілтон
25 грудня 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

СТВЕРДЖУВАЛОСЯ з різних боків, що запропонована конвентом Конституція не може діяти без допомоги військової сили для виконання її постанов. Ці твердження, як більшість інших, що виходять з того боку, грунтується просто на загальних міркуваннях, не спирається ні на які точні або розумні вказівки. Наскільки мені вдалося вникнути в те, що мають на увазі ті хто заперечує, у внутрішній політиці люди налаштовані проти застосування федеральної влади. Залишимо осторонь виняток - недбалість чи плутанину при проведенні розмежування між внутрішніми і зовнішніми справами - і спробуємо з'ясувати підстави припущень про наявність таких настроїв. Якщо не брати до уваги припущення, що влада союзного уряду гірше здійснюється, ніж урядів штатів, мабуть, немає підстав очікувати недоброзичливості, невдоволення або опозиції з боку народу. Я вважаю за можливе прийняти як загальне правило - довіру і підпорядкування уряду зазвичай прямо пропорційно досконалості або недосконалості правління. Потрібно, звичайно, визнати виключення з цього правила, але вони настільки залежать від випадкових причин, що їх не можна розглядати як пов'язані з внутрішніми достоїнствами або недоліками Конституції. Про них можна судити лише виходячи із загальних принципів і аксіом.

У цих статтях були наведені різні доводи, що схиляються до того, що союзний уряд краще працює, ніж місцеві. Головне полягає в тому, що розширення сфери виборів відкриває великі можливості, або широту вибору перед народом за посередництвом законодавчих органів Штатів, які є відбірними зборами чоловіків, яким належить призначати членів національного Сенату, - тому є підстави вважати, що таку структуру складуть з особливою турботою і розважливістю. До того ж слід очікувати, що в національних органах будуть краще інформовані і володіти різноманітною інформацією. Вони будуть менш схильні до фракційного духу і відповідно будуть далі від випадкових нападів поганого настрою або заразних забобонів і пристрастей, які в менших громадах часто отруюють громадські структури, породжують несправедливість, пригнічення частини суспільства і дають життя планам, які, хоча і задовольняють нагальні схильності або бажання , закінчуються загальним нещастям, незадоволеністю і відразою. Ряд додаткових, дуже вагомих причин посилять описану ймовірність, варто критично оглянути внутрішність будівлі, яке ми запрошені побудувати. У зв'язку з цим досить помітити, що, якщо не будуть приведені переконливі доводи для виправдання думки, що федеральний уряд швидше буде працювати так, що стане огидним і ганебним для народу, немає розумних підстав припускати, що закони Союзу зустрінуть більший опір народу або зажадають інших методів втілення в життя, ніж місцеві закони.

Сподівання на безкарність - сильне спонукання до підривної діяльності, в той час як загроза покарання в тій же мірі відвертає від неї. Хіба уряд Союзу, що має належної владою і здатне викликати на допомогу колективні ресурси всієї конфедерації, не зможе краще придушити перші настрою і надихнути останні, ніж штат, поодинці володіє тільки своїми ресурсами? Бунтівна фракція в якомусь штаті може легко уявити, що здатна конкурувати з друзями його уряду, але навряд чи можна очікувати, що вона настільки роздує своє значення, що уявить себе рівною за силою об'єднаним зусиллям Союзу. Якщо ці міркування справедливі, опір іррегулярних зборищ менш небезпечно для авторитету конфедерації, ніж для одного її члена.

Наважуся в зв'язку з цим виступити із зауваженням, не менше справедливим через те, що здасться деяким новим, а саме: чим сильніше дії носія національного авторитету переплітаються в звичайному процесі правління, тим більше громадяни звикають стикатися з ними в повсякденному політичному житті, тим більше до них звикають їх погляд і відчуття, тим глибше вони проникають в те, що зачіпає найчутливіші струни і пускає в хід найактивніші пружини людського серця, тим більша ймовірність, що це заслужить повагу і прихильність суспільства. Людина - в значній мірі створення звички. Те, що мало впливає на його почуття, зазвичай надає незначний вплив на розум. Чи можна очікувати, що уряд, що постійно знаходиться далеко і поза полем зору, впливає на почуття народу. Звідси висновок: авторитет Союзу і любов громадян до нього будуть посилені, а не ослаблені поширенням на те, що вважається внутрішньою справою, і буде менше приводів вдаватися до сили у міру того, як його посередницькі функції стануть все більш знайомими і всеосяжними. Чим більше авторитет вводиться в канали і течії, за якими нормально поширюються пристрасті людства, тим менше потреба спиратися на насильницькі і небезпечні засоби примусу.

У будь-якому випадку очевидне одне: уряд, подібний до запропонованого, куди менш схильний до необхідності застосовувати силу, ніж різні ліги, які обстоюють його противники, авторитет яких діє в штатах в їх політичній або колективній якості. Як вже показано, в такій конфедерації не може бути санкцій в законах, крім сили, часті проступки її членів є природним наслідком влаштування уряду, і всі ці проступки якщо і можна виправити, то тільки вдавшись до війни і насильства.

План, запропонований конвентом, який поширив владу федерального глави на окремих громадян кількох Штатів, дасть можливість уряду використовувати звичайних посадових осіб для виконання законів. Звідси легко угледіти, що це веде до знищення в повсякденному розумінні всіх відмінностей між джерелами влади і дасть федеральному уряду ті ж переваги в забезпеченні належної покори його авторитету, якими користуються уряди кожного Штату на додаток до впливу на громадську думку; і ще найважливіше міркування - володіння владою дасть можливість закликати собі на допомогу ресурси і допомогу всього Союзу. В цьому місці слід особливо зазначити, що закони Конфедерації, що стосуються ПЕРЕРАХОВАНИХ і ЗАКОННИХ об'єктів її юрисдикції, стануть ВИЩИМ ЗАКОНОМ країни, для виконання якого всі посадові особи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні бути пов'язані святістю присяги. Таким чином, законодавчі органи, суди і магістрати відповідних Штатів будуть включені в діяльність національного уряду в тій мірі, в якій його справедливі і конституційні прерогативи поширюються, і стануть допоміжною силою при виконанні законів [1]. Будь-яка людина, яка візьметься поміркувати про наслідки цього положення, побачить, що є хороші підстави розраховувати на чітке і мирне виконання законів Союзу, якщо його повноваження втілюються усіма обачно. Якщо ж ми довільно припустимо протилежне, ми можемо зробити будь-які висновки з цього припущення, бо цілком можливо нерозсудливим виконанням влади найкращим урядом, що коли-небудь існував в минулому або майбутньому, спровокувати і підштовхнути народ до самих диких ексцесів. І, хоча противники запропонованої Конституції будуть виходити з того, що національні правителі нечутливі до міркувань суспільного блага або зобов'язаннями боргу, я все ж запитаю їх: як інтереси честолюбства або пристрасть до захоплень заохочують таку поведінку?

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку


1. Софістика, до якої вдалися для того, щоб показати, що це веде до руйнування федерального уряду, буде розглянута в належному місці.




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 28 ||

Розгляд ідеї обмеження законодавчої влади стосовно спільної оборони (продовження)

Для видання “The Independent Journal”
Автор: Александер Гамілтон

До народу штату Нью-Йорк:

НЕ можна заперечувати, що бувають випадки, коли національний уряд змушений застосовувати силу. Наш власний досвід підтвердив уроки, отримані на прикладі інших націй; надзвичайні обставини іноді виникають у всіх суспільствах, незалежно від їх конституцій, підбурювання і заколоти є прикрими хворобами, які так само не можна відокремити від політичних структур, як пухлини і висип від живого організму. Думка про правління за допомогою простої сили закону (що, кажуть нам, є єдиним допустимим принципом республіканського уряду) може знайти місце тільки в мріях тих політичних цілителів, мудрість яких зводиться до ігнорування застережень вчених.

Якщо така надзвичайна обстановка коли-небудь виникне при національному уряді, немає іншого способу лікування, крім застосування сили. Використовувані засоби повинні відповідати серйозності безчинств. Якщо мова йде про слабкі заворушеннях в невеликій частини Штату, місцевого ополчення досить для їх придушення і, природно, воно буде готове виконати свій обов'язок. Повстання, незалежно від його безпосередньої причини, в кінцевому підсумку ставить під загрозу весь уряд. Повага до суспільного миру, якщо не до прав Союзу, охопить не заражених бунтівним духом громадян, і вони виступлять проти заколотників. І якщо союзний уряд дійсно прагне до добробуту і щастя народу, ірраціональною є сама думка, що він не надасть допомоги.

Навпаки, якщо повстання охопить цілий Штат або головну його частину, виявиться неминучим використання іншого виду сили. Вийшло так, що Массачусетс визнав за необхідне набрати війська для придушення внутрішніх заворушень, а Пенсільванія через просте побоювання заворушень серед частини своїх громадян визнала доречним вдатися до тієї ж мірі. Припустимо, що Штат Нью-Йорк схилився б до того, щоб відновити свою втрачену юрисдикцію над жителями Вермонту. Чи міг він сподіватися на досягнення успіху в цьому питанні силами одного ополчення? Хіба Штат не був би змушений набрати і містити в більшій мірі регулярні війська для виконання своїх намірів? Якщо таким чином визнається необхідність звернення урядів Штатів до сили відмінної, ніж сила ополчення в надзвичайних випадках, то чому можливість використання національним урядом в аналогічних крайніх обставин таких же необхідних заходів виставляється як заперечення проти його існування? Хіба не дивно, що люди, які абстрактно проголосили прихильність до Союзу, наполягають в якості заперечення проти запропонованої Конституції в тому, що вдесятеро справедливо стосовно до плану, за який вони самі виступають, і що є неминучим наслідком існування громадянського суспільства в великих масштабах? Хто не віддасть перевагу цій можливості безперервної агітації і частим революціям, що є незмінними лихами крихітних республік?

Продовжимо наш аналіз в іншому світлі. Припустимо, що замість однієї загальної системи сформовано дві, три або чотири конфедерації, але хіба не ті ж труднощі зустрінуть вони в своїй діяльності? Хіба не понесе кожна з них ті ж втрати і, коли це станеться, не звернеться до тих же методів підтримки своєї влади, в яких відмовляють уряду для всіх Штатів? Хіба при цьому допущенні ополчення краще підготовлене або більш здатне підтримати федеральний авторитет, ніж при наявності федерального союзу? Всі щирі і розумні люди після належних пояснень повинні визнати, що принцип заперечення в рівній мірі застосовний до будь-якого з двох випадків; незалежно від того, чи маємо ми один уряд для всіх Штатів або різні уряди для їх різних комбінацій або навіть якщо станеться повне відділення Штатів, часом виникне необхідність застосування сили, складеної по-іншому, ніж ополчення, для забезпечення миру спільноти і підтримки справедливого авторитету законів проти насильницького їх нехтування в повстаннях і заколотах.

Незалежно від міркувань з цього питання, вичерпну відповідь всім потребуючим більш категоричної умови проти військових формувань у мирний час полягає в тому, що вся військова міць передбачуваного уряду повинна знаходитися в руках представників народу. Це важливо і в кінцевому випадку є єдиним способом забезпечення прав і привілеїв народу в громадянському суспільстві [1].

Якщо представники народу зрадять своїх виборців, тоді не залишиться ніяких засобів, крім здійснення початкового права самозахисту, яке має першорядне значення у всіх позитивних формах правління і може застосовуватися куди з більшими шансами на успіх проти національних правителів-узурпаторів, ніж правителів окремого Штату. Припустимо, ті, кому довірено вищу владу в Штаті, перетворяться в узурпаторів, але ж в різних ділянках, підокругах або округах, а з них і складається штат, немає окремих урядів, які могли б організувати оборону. Громадянам доведеться кинутися натовпом до зброї, неорганізовано, безсистемно, без ресурсів, за винятком їх власного мужності і відчаю. А узурпатори, спираючись на формальну законність, швидше за все, зможуть знищити опозицію у зародку. Чим менша територія, тим важче народу скласти регулярний або систематичний план опору і тим легше придушити початкові спроби виступу. Можна швидше зібрати розвідувальні дані про їх приготування і пересування, а військові сили узурпаторів можуть швидше бути спрямовані до джерела опозиції. У цих умовах має бути надзвичайний збіг обставин, щоб забезпечити успіх народного опору.

Труднощі для узурпації зростають, а легкість опору збільшується, чим більше держава, за умови усвідомлення громадянами своїх прав і бажання захищати їх. Природна міць народу великої спільноти порівняно зі штучною силою уряду вище, ніж в малій, і такий народ має кращі навички в боротьбі зі спробами уряду встановити тиранію. Але в конфедерації народ, можна без перебільшення сказати, господар своєї долі. Влада майже завжди змагається з владою. Союзний уряд завжди готовий покласти край узурпації урядів Штатів, а вони в свою чергу також поставляться до союзного уряду. Народ, кидаючи себе на ту чи іншу шальку вагів, безпомилково забезпечить їй перевагу. Якщо права народу порушуються на одній з них, він може використовувати іншу в якості противаги. Як мудро надходять прихильники Союзу, щоб забезпечити собі воістину безцінну перевага!

Можна спокійно прийняти за аксіому нашої політичної системи, що уряди штатів у всіх можливих непередбачених обставинах забезпечать повну безпеку проти зазіхань на суспільну свободу з боку державної влади. Плани узурпації НЕ замаскувати вивертами, що не розкусять як окремі групи людей, так і народ в цілому. Законодавчі органи мають у своєму розпорядженні кращими засобами інформації. Вони зможуть розглянути небезпеку на відстані і, володіючи всіма важелями цивільної влади і довірою народу, в стані прийняти чіткий план опозиції, об'єднавши в ньому всі ресурси суспільства. Вони зможуть безперешкодно зноситися один з одним в різних Штатах і об'єднати свої сили для захисту загальної волі.

Великі розміри країни забезпечують більшу безпеку. Ми вже мали можливість відчути це благо під час нападу іноземної держави. І це буде мати точно такі ж наслідки при спробах честолюбних правителів в національних радах. Якщо федеральній армії вдасться придушити опір одного Штату, віддалені зможуть досягти успіху зі свіжими силами. З вигодами, отриманими в одному місці, доведеться розлучитися заради придушення опозиції в інших, і в той самий момент в частині країни, наведеної до покори і наданій самій собі, опір відродиться.

Ми повинні врахувати, що розміри військових сил у всіх випадках будуть регулюватися ресурсами країни. Ще довго можна буде утримувати велику армію, і в міру накопичення коштів для цього населення і природна міць суспільства будуть пропорційно зростати. Згодом федеральний уряд зможе створити і утримувати армію, здатну встановити деспотизм над великими масами людей великої імперії. Кому ж під силу за посередництвом урядів своїх Штатів вжити заходів для власного захисту з швидкістю і чіткістю системи незалежних націй? Побоювання можна вважати хворобою, для якої немає зцілення ні в силі аргументів, ні в зверненні до здорового глузду.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку


1. Повну її ефективність буде розглянуто пізніше.




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 29 ||

Розгляд ідеї обмеження законодавчої влади стосовно спільної оборони (продовження)

З видання “The Daily Advertiser”
Автор: Александер Гамілтон
10 січня 1788 р

До народу штату Нью-Йорк:

ПОВНОВАЖЕННЯ організовувати ополчення і командування його сполуками під час повстання і вторгнення є природними побічними функціями нагляду над спільною обороною і внутрішнім миром Конфедерації.

Ні в якому разі не потрібно бути посвяченим у військову науку, щоб зрозуміти - єдність в організації і дисципліни ополчення дає найсприятливіші результати, коли його закликають на службу для громадської оборони. Бойові дії ведуться з належною узгодженістю, що надзвичайно важливо в операціях армії. Це також буде сприяти якнайшвидшому набуттю досвіду у військовій справі, що істотно для ефективності ополчення. Бажаної єдності можна досягти, довіривши пристрій ополчення державній владі. У плані конвенту досить доречно пропонується наділити Союз повноваженнями "по організації, озброєнню і дисциплінованісті ополчення і з управління тією його частиною, яка використовується на службі Сполучених Штатів, ЗБЕРІГАЮЧИ ЗА ВІДПОВІДНИМИ ШТАТАМИ ПРИЗНАЧЕННЯ ОФІЦЕРІВ І НАВЧАННЯ ОПОЛЧЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО СТАТУТНИХ ПРАВИЛ, ЗАТВЕРДЖЕНИХ КОНГРЕСОМ ..."

Серед різних позицій, зайнятих противниками плану конвенту, найнесподіванішою і слабкою була та, з якої зазнало нападкам саме це положення. Якщо добре влаштоване ополчення є найбільш природним захистом вільної країни, воно, звичайно, повинно перебувати під наглядом і в розпорядженні органу, що є власником національної безпеки. Якщо постійні армії небезпечні для свободи, ефективна влада над військом з боку органу, якому довірена безпека держави, повинна в максимальному ступені усунути спонукальні причини і приводи для виникнення цих недружніх структур. Якщо федеральний уряд може скористатися допомогою ополчення в надзвичайних випадках, що вимагають військової підтримки громадянського магістрату, того краще досягти, використавши збройну силу іншого типу. Якщо він не доб'ється цього за допомогою першої, то буде змушене звернутися до другої. Зробити армію непотрібною - куди більш надійний спосіб позбутися від неї, ніж тисяча заборон на папері.

Щоби викликати огиду до повноважень використання ополчення для виконання законів Союзу, вказують: у пропонованій Конституції ніде не міститься умови, що передбачає POSSE COMITATUS [вживання сили (лат.)] В допомогу магістрату для виконання його обов'язку, в той час як вказується, що військова сила призначена бути його єдиним допоміжним засобом. Висунуті заперечення дивно туманні, іноді вони навіть виходять з одного джерела, що аж ніяк не свідчить про щирість і чесність намірів їх авторів. Ті ж люди, які єдиним диханням твердять нам, що повноваження федерального уряду деспотичні і необмежені, далі інформують нас же, що він не має достатньої сили навіть на POSSE COMITATUS. Останнє судження, на щастя, так само не досягає істини, як перше виходить за її межі. Так само абсурдно сумніватися в тому, що право приймати всі закони, необхідні і доречні для виконання декларованих повноважень, включає вимогу допомоги з боку громадян до посадових осіб, яким довірено їх виконання, - як і вважати, що право виконання законів, НЕОБХІДНИХ І ДОРЕЧНИХ для введення і збору податків, спричинить за собою зміну правил спадкування та відчуження земельної власності або ліквідації суду присяжних у справах, що належать до його юрисдикції. Звідси випливає, що припущення про брак влади, для чого потрібна допомога POSSE COMITATUS, цілком позбавлене сенсу, і, отже, висновок, зроблений з цього стосовно влади федерального уряду над військом, нещирий і нелогічний. З яких причин можна робити висновок про те, що силу мали намір зробити єдиним інструментом влади тільки тому, що можна використати її в разі потреби? Що нам думати про мотиви, які можуть спонукати розумних людей міркувати таким чином? Як нам запобігти конфлікту між милосердям і розумом?

Забавним рафинуванням духу республіканської пильності нас навіть вчать вбачати небезпеку з боку ополчення, що знаходиться в руках федерального уряду. Вказують, що можна створити добірний корпус з палаючих завзяттям молодих людей, який підкорятиметься довільним бажанням влади. Який саме план влаштування ополчення буде виконувати національний уряд, передбачити неможливо. Аж ніяк не розглядаючи справу в тому ж дусі, як ставляться до нього ті, хто заперечує проти корпусу як небезпечної справи, якби Конституція була ратифікована і якби на мою долю випало висловити свої почуття члену федеральних законодавчих зборів від штату Нью-Йорк з приводу військового устрою, я б адресував йому промову наступного змісту:

"План дисциплінування усього війська Сполучених Штатів в рівній мірі марний і шкідливий, якщо б його привели у виконання. Для досягнення добрих знань у військовій справі потрібні час і практика. Для цього не вистачить дня і навіть тижня. Зобов'язати велику масу дрібних землевласників і громадян інших класів бути під рушницею в інтересах проведення військових вправ і маневрів так часто, як потрібно, з тим щоб вони досягли рівня досконалості, що дозволяє їм набути характеру добре навченого ополчення, означало б реально викликати невдоволення народу, серйозні суспільні незручності і збитки. Щорічні втрати в продуктивній праці країни складуть, якщо виходити при розрахунках з нинішнього народонаселення, суму, що майже досягає витрат на утримання цивільних структур у всіх Штатах. Спроба провести заходи, які настільки значно скоротять зайнятість і обсяг промислового виробництва, була б нерозумною. Цей експеримент не увінчається успіхом, бо його довго не терпітимуть. Немає розумних підстав домогтися більшого від народу в цілому, ніж належним чином озброїти і спорядити його, а для цього достатньо проводити один-два збори в рік. Хоча план дисциплінування всієї нації повинен бути відкинутий як шкідливий або непрактичний, проте надзвичайно важливо прийняти якомога скоріше добре розроблений план для належного пристрою ополчення. Увага уряду має бути особливо зосереджено на формуванні добірного корпусу скромних розмірів, що знаходиться в стані готовності до служби в разі потреби. Обмеживши цими рамками план, ми отримаємо відмінне з'єднання добре підготовленого ополчення, готового до бою, як тільки захист держави вимагає цього. Це не тільки послабить заклики на користь військових формувань, але, якщо обставини коли-небудь зобов'яжуть уряд сформувати значну армію, вона ніколи не зможе стати сильним противником свобод народу, бо поряд з нею існує значне об'єднання громадян, що дуже мало, якщо взагалі поступається їй за дисципліною, вмінню поводитися зі зброєю, що стоїть на сторожі прав своїх і співгромадян. Мені видається, що це найкраща заміна постійної армії, найкраще забезпечення безпеки проти неї, якщо така має існувати ".

Так, на відміну від супротивників запропонованої Конституції, я міркував про той самий предмет, черпаючи аргументи на користь безпеки з того самого джерела, який вони представляють як джерело небезпеки і смерті. Але як національна законодавча влада може міркувати з цього питання, ні вони, ні я не в змозі передбачити.

У самій ідеї про те, що небезпека виходить з боку ополчення, дещо так притягнуте за вуха і настільки виходить з ряду геть, що людина губиться - чи варто ставитися до неї серйозно або жартома, чи розглядати її як просту вправу, подібну парадоксам риторів, як хитру штуку впровадити будь-якою ціною забобони або як серйозний результат політичного фанатизму. Де ж в ім'я здорового глузду закінчаться наші страхи, якщо ми не довіряємо нашим синам, братам, сусідам і співгромадянам? Яка тінь небезпеки може виходити від людей, що повсякденно спілкуються з іншими співвітчизниками, від тих, хто розділяє ті ж почуття, звичаї і інтереси? Яку розумну причину побоювань можна витягти з влади Союзу наказувати правила для ополчення і здійснювати командування над ним в разі необхідності, в той час як самі Штати повинні мати ЄДИНЕ І ВИНЯТКОВЕ ПРАВО ПРИЗНАЧЕННЯ ОФІЦЕРІВ? Якби навіть вдалося посіяти серйозну підозру щодо ополчення в будь-якій структурі, яка перебуває під владою федерального уряду, той факт, що Штати призначають офіцерів, негайно знищив би його. Немає ніякого сумніву в тому, що це положення завжди буде забезпечувати їм верховенство над військом.

Читаючи багато публікацій, спрямованих проти Конституції, не можна не позбутися враження, що перед тобою погано написаний неймовірний роман, в якому замість природних і приємних образів малюються страшні і потворні фігури - гідри Горгони, страхітливі химери, знебарвлюється і перекручується все, про що йде мова , будь-який образ перетворюється в монстра.

Приклад тому дають перебільшені і неймовірні припущення про застосування влади при скликанні ополчення. Наче ополчення Нью-Гемпшира повинно марширувати в Джорджію, а ополченці Джорджії - в Нью-Гемпшир, Нью-Йорк, Кентуккі, ополчення Кентуккі - до озера Шамплейн. Більш того, борги французам і голландцям виплачуватимуться ополченцями, а не луїдорами і дукатами. То велика армія скидає свободи народу, то ополченців Віргінії тягнуть від своїх будинків за п'ятсот або шістсот миль, щоб провчити республіканців Массачусетса, що не підкоряються рішенням судів, а ополченці Массачусетса повинні бути відправлені в таку ж далечінь на придушення блискучої зарозумілості аристократичних віргінцев. Чи вірять ті, хто вдається цим фантазіям, що махінації або красномовство допоможуть їм видати американцям химерні образи або абсурд за непогрішні істини?

Якщо армію використовують в якості двигуна деспотизму, яка потреба в ополченні? Якщо не буде армії, чи візьметься ополчення, роздратоване наказом відправитися в далеку і безнадійну експедицію з метою надіти ланцюги рабства на частину своїх співвітчизників замість того, щоб рушити на гніздо тиранів, що вигадали настільки дурний і мерзотний проект заради розтрощення їх в уявних бастіонах влади і демонстрації прикладу справедливої помсти з боку народу, жертви зловживань і утисків? Що, це і є той спосіб, яким узурпатори збираються панувати над численною і освіченою нацією? Що, вони почнуть з виклику відрази у тих, хто є знаряддям запланованої ними узурпації? Хіба вони зазвичай починають свою діяльність з непотрібних і огидних дій влади, не розрахованих на досягнення якоїсь мети, крім однієї - накликати на самих себе загальну ненависть і прокляття? Що, припущення такого роду - тверезі вмовляння проникливих патріотів проникливого народу? Або це підбурювальні марення розчарованих підбурювачів чи несамовитих фанатиків? Навіть якщо припустити, що національними лідерами оволоділи самі некеровані честолюбні плани, немислимо, щоб вони вдалися до таких безглуздих засобів здійснення своїх задумів.

Під час повстання або вторгнення природно і розумно вступ ополчення сусіднього Штату в інший для чинення опору ворогові або захисту республіки від крамоли або підривних дій. В останню війну перше траплялося часто, взаємна допомога - по суті, головна мета нашої політичної асоціації. Якщо повноваження надавати її в руках Союзу, тоді немає небезпеки байдужості і апатії до загрози сусідові, поки її наближення не додасть інстинкту самозбереження до слабких імпульсів боргу і симпатії.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 30 ||

Розгляд ідеї обмеження законодавчої влади стосовно спільної оборони (продовження)

З видання “The New York Packet”
Автор: Александер Гамілтон
28 грудня 1787 р

До народу штату Нью-Йорк:

Вже зазначалося, що федеральний уряд повинен мати повноваження для асигнувань на потреби національних збройних сил, до яких пропонується включити витрати на набір військ, на будівництво і утримання флотів і всі інші витрати, пов'язані з військовими справами і операціями. Слід поширити юрисдикцію Союзу щодо доходів на покриття не тільки цих витрат, але і на пошук додаткових коштів для оплати цивільного листа; наявних і майбутніх боргів; в цілому на все, що вимагає оплати з національної скарбниці. Висновок - в пристрої уряду передбачити загальні повноваження оподаткування в тій чи іншій формі.

Гроші абсолютно справедливо вважають основою політичних структур, які забезпечують їхнє існування і діяльність, виконання найважливіших функцій. Повновладдя щодо регулярного і належного їх отримання, наскільки дозволяють ресурси країни, можна розглядати як невід'ємну частину всіх конституцій. За браком коштів слідує одне з двох зол: систематичний грабіж народу замість прийнятних методів задоволення суспільних потреб чи повна атрофія уряду, вже неіснуючого в найкоротший термін.

У Оттоманської імперії, або султанської Туреччині, в інших відносинах необмежений володар життя і стану своїх підданих не має права вводити нові податки. В результаті він дозволяє пашам або губернаторам провінцій безжально грабувати народ і в свою чергу вичавлює з них кошти для власних і державних потреб. З аналогічних причин в Америці уряд Союзу поступово занепав, підійшовши впритул до знищення. Хто поставить під сумнів, що щастя людей в обох країнах буде сприяти здійснення розумних повноважень належними людьми для спрямування доходів на громадські потреби?

Нинішня Конфедерація при всій її слабкості мала намір надати уряду Сполучених Штатів необмежену владу для задоволення грошових потреб Союзу. Але, прийнявши за основу помилковий принцип, звернулася до такого способу дії, який цілком зірвав цей намір. Конгрес статтями, в яких укладено цей задум (про що вже говорилося), уповноважений встановити і за законом вимагати необхідні суми грошей для потреб Сполучених Штатів, а виплати їх у пропорційному розподілі, в повній відповідності з конституцією, є обов'язковими для всіх Штатів. У них немає права ставити під сумнів справедливість вимог, ніяких повноважень, крім вишукування шляхів і засобів для виплати необхідних сум. Все це має місце і, не дивлячись на те що присвоєння такого права порушує Статті Конфедерації Союзу, хоча його рідко або ніколи відкрито не визнавали, проте на практиці воно постійно застосовувалося і буде застосовуватися, поки доходи Конфедерації залежать від посередництва її членів. Наслідки цієї системи відомі кожному, навіть поверхово знайомого зі станом наших громадських справ, і про них докладно говорилося в різних місцях в цих дослідних статтях. Саме такий порядок в основному сприяв нашому приниженню, тому, що дає серйозний привід нам сумувати, а нашим недругам радіти.

Хіба є інший спосіб виправлення цього стану речей, за винятком зміни системи, яка створила його? Зміни помилкової і ілюзорної системи квот і реквізицйї? Яку іншу заміну можна підшукати цьому ignis fatuus [блукаючий вогник (лат.)] в області фінансів, крім дозволу федерального уряду забезпечувати свої доходи звичайними методами оподаткування, затвердженими в добре розробленої конституції громадянського правління? Слизькі люди вміють з пафосом, зовні переконливо міркувати по будь-якому питанню, але ніяка спритність не може вказати іншого способу порятунку від незручностей і труднощів, що, природно, має наслідком порожню громадську казну.

Думаючі противники нової Конституції визнають силу цих договорів, але обмежують своє визнання розмежуванням ВНУТРІШНІМ і ЗОВНІШНІМ оподаткуванням. Перше вони зберігають за урядами штатів, останнє, за їхньою термінологією, податки з торгівлі або, скоріше, збори з імпортних товарів, вони добровільно поступаються федеральному голові. Ця різниця, однак, порушує фундаментальний принцип здорового глузду і здорової політики, яка диктує - кожна ВЛАДА пропорційна МЕТІ, а прагнення залишити союзну державу під опікою урядів Штатів несумісне з самим поданням про дієздатність чи ефективність. Хто стане стверджувати, що одні податки на торгівлю є або будуть достатніми для покриття нинішніх або майбутніх потреб Союзу? При будь-якому плані погашення нинішніх зовнішніх і внутрішніх боргів, який схвалить будь-хто розуміє важливість суспільної справедливості та громадського кредиту на додаток до витрат на структури, необхідність яких визнана всіма партіями, ми не маємо розумних підстав пестити себе надією, що одного цього джерела, нехай максимально поліпшеного , досить для покриття навіть нинішніх потреб Союзу. Майбутні його потреби заздалегідь не визначити і не обмежити, а по багато разів перевіреному принципу не можна обмежувати повноваження для задоволення виникаючих потреб. На мій погляд, таке положення необхідно прийняти як виправдане історією людства: ПРИ НОРМАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ПОДІЙ ПОТРЕБИ НАЦІЇ НА ВСІХ ЕТАПАХ ЇЇ ІСНУВАННЯ ПРИНАЙМНІ РІВНІ ЇЇ РЕСУРСАМ.

Стверджувати, що брак можуть покривати реквізиції в Штатах, - значить, з одного боку, визнати, що на цю систему не можна покладатися, а з іншого - залежати від неї в усьому понад певного ліміту. Тим, кому довелося близько познайомитися з її пороками і деформаціями, виявленими досвідом або обмальованими в цих статтях, повинні відчувати непереборну відразу до того, щоб хоч в якійсь мірі довірити їй національні інтереси. Неминучою тенденцією при введенні в дію цієї системи є ослаблення Союзу, внесення розбрату і чвар між федеральним головою і членами і між ними. Чи можна очікувати, що дефіцит буде краще покриватися при цьому образі дії, ніж в минулому аналогічним чином забезпечувалися загальні потреби Союзу? Варто нагадати, що, якщо від Штатів вимагають менше, у них пропорційно виявляється менше коштів для задоволення запитів. Якби думки тих, хто наполягає на згаданій відмінності приймалися в якості доказу істини, тоді слід було б зробити висновок, що в економіці національних справ існує якийсь пункт, на якому розсудливо зупинитися і оголосити - на цьому забезпеченні потреб уряду закінчується пристрій суспільного щастя, а все що понад негідно наших турбот і тривог. Яким же чином уряд, який отримує лише половину потрібного і завжди в потребі, виконає мету, заради якої його засновано, - забезпечувати безпеку, сприяти добробуту і підтримувати репутацію спільноти? На яку ж він може розраховувати енергію або стабільність, гідність чи кредит, довіру всередині країни і повагу за кордоном? Чи не буде ведення ним справ низкою надзвичайних заходів - заспокійливих, безсилих, ганебних? Як він обійдеться без частих жертв у вигляді зобов'язань по невідкладних потребах? Як він зробить або виконає будь-які ліберальні або великі плани заради суспільного блага?

Давайте звернемося до наслідків описаного положення, як вони позначаться вже при першій війні. Припустимо, в інтересах аргументації, що доходи від податків йдуть на покриття державного боргу і фінансування мирних структур Союзу. І ось починається війна. Якою буде ймовірна політика уряду в надзвичайних обставинах? Навчений досвідом, що не можна покладатися на успіх реквізицій, нездатний власним авторитетом забезпечити надходження зі свіжих ресурсів, підштовхуваний міркуваннями загрози нації, щоб більш не вдаватися до крайнього заходу, перекинувши вже асигновані цільові фонди на оборону держави? Важко сказати, як уникнути цього заходу, а його проведення, очевидно, зруйнує громадський кредит в той самий момент, коли він життєво необхідний для громадської безпеки. Вкрай нерозважливо вважати, що під час кризи можна обійтися без кредиту. У сучасних війнах найбагатші нації змушені вдаватися до великих позик. Небагата країна, як наша, матиме в них набагато більшу потребу. Але хто позичить гроші уряду, який передує прохання про позику актом, що показує, що він аж ніяк не виявиться надійним боржником? Він зможе отримати обмежені позики на обтяжливих умовах. Їх нададуть в борг під заставу як неспроможним і нечесним боржникам: бідно і з величезними вигодами для себе.

При вбогості ресурсів країни можна уявити необхідність переказу на інші цілі виділених фондів, як в описаному випадку, хоча національний уряд має необмежене право оподаткування. Але два міркування усунуть всі побоювання з цього приводу. Перше - ми впевнені, що всі ресурси країни у всьому обсязі підуть на благо Союзу, а інше - які б не були дефіцити, їх легко покриють позиками.

Право створювати нові фонди з нових предметів оподаткування дасть можливість національному уряду займати стільки, скільки буде потрібно. Як іноземці, так і громадяни Америки тоді з розумними підставами довіряться його зобов'язанням. Але залежати від уряду, який при укладанні угод в свою чергу залежить від тринадцяти інших урядів, варто тільки відчути ситуацію, - такий ступінь легковір'я, яке рідко зустрічається в грошових справах і навряд чи відповідає гостроті зору, властивої жадібності.

Ці міркування представляються дрібницею для тих, хто сподівається побачити в Америці здійснення гарячкового марення поетів або казкарів, але ті, хто вірить, що на нашу долю випаде звичайна порція злиднів і лих, як і безлічі інших країн, вони, мабуть, заслуговують серйозної уваги. Такі люди повинні стежити за справжнім станом своєї країни з найбільшою турботою і виступати проти зла, яке їй можуть дуже легко заподіяти честолюбство або помста.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 31 ||

Стосовно загальної податкової системи (продовження)

З видання “The New York Packet”
Автор: Александер Гамілтон
01 січня 1788 р

До народу штату Нью-Йорк:

У БУДЬ-ЯКОМУ дослідженні є певні істини або принципи першорядного значення, на яких покоїться вся подальша аргументація. У них міститься внутрішнє свідоцтво, яке, випереджаючи всі роздуми або комбінації, визначає виваженість мислення. Якщо воно не приведе до цих результатів, то причини кореняться або в якомусь дефекті або непорядок в органах сприйняття, або позначається вплив глибокого інтересу, пристрасті або забобонів. До цієї категорії належать аксіоми геометрії, де зазначено: "Ціле більше частини, рівні чому-небудь рівні між собою, дві паралельні прямі не перетнуться в просторі, всі прямі кути рівні". До тієї ж категорії відносяться аксіоми в етиці і політиці: немає наслідку без причини, засоби повинні відповідати меті, будь-яка сила повинна бути співрозмірна з метою, немає обмежень для сили, спрямованої до мети, також безмежною. У зазначених двох науках є інші істини, які, хоча і не піднімаються до висот аксіом, проте прямо випливають з них, очевидні самі по собі і настільки узгоджуються з природними і простими постулатами здорового глузду, що кидають виклик зваженому і неупередженому мисленню з майже чарівною силою і переконанням.

Цілі дослідження в геометрії настільки далекі від занять, що хвилюють і розбурхують буйні пристрасті сердець, що людство без вагань приймає не тільки найпростіші теореми науки, але навіть глибокодумні, зовні нічим не сяючі парадокси, які суперечать природним концепціям, які розум здатний розробити з цікавого предмету без допомоги філософії. Нескінченний поділ матерії, або, кажучи іншими словами, НЕСКІНЧЕННИЙ ПОДІЛ кінцевого предмету, що доходить до крихітного атома, - принцип, за яким згодні геометри, хоча він з точки зору здорового глузду так само незрозумілий, як будь-які таємниці релігії, проти яких старанно висувають батареї атеїзму.

Але в науках моралі і політики люди виявляються значно менш поступливими. До певної міри добре і корисно, що справа йде саме так. Обережність і дослідження - необхідна броня, щоб не помилитися і не бути обдуреними. Але ця твердість може зайти далеко і виродитися в упертість, перекручення або нещирість. Хоча ніхто не стверджує, що моральні і політичні принципи в науці в цілому мають ту ж ступінь точності, що і в математиці, проте в цьому відношенні вони все ж претендують на більше, ніж судження про поведінку людей в даних ситуаціях. Невизначеність набагато частіше зустрічається в пристрастях і забобонах резонера, ніж в самому вчинку. Люди рідко виявляють розуміння чесної гри, а поступаючись якомусь норовливому забобону, заплутуються в словах і ставлять себе в глухий кут, занурившись в тонкощі.

Якими іншими причинами можна пояснити (якщо допустити, що ті, хто заперечує, щирі у своїй опозиції), що настільки ясні свідчення про необхідність уряду Союзу мати загальну владу для оподаткування зустріли противні думки проникливих людей? Хоча ці свідоцтва до кінця розглянуті в іншому місці, мабуть, варто ще раз звернутися до них в якості введення до розбору того, що пропонується в запереченнях проти них. Суть в наступному:

Уряд повинен мати у своєму розпорядженні всю повноту влади для вирішення завдань, доручених його турботам, і виконання до кінця довірених йому функцій, за що він несе відповідальність. Він повинен бути повністю вільним від будь-якого іншого контролю, за винятком поваги громадського блага і думки народу.

Коль скоро обов'язки нагляду за національною обороною і забезпечення громадського миру проти зовнішніх або внутрішніх безчинств включають в себе асигнування в зв'язку з втратами і небезпеками, розміри яких не можна заздалегідь визначити, права на ці асигнування не повинні знати інших кордонів, крім невідкладних потреб нації і розмірів ресурсів країни.

Доходи є основним двигуном, за допомогою якого забезпечуються кошти для задоволення національних потреб, право на отримання потрібних коштів повністю має в разі потреби входити в повноваження асигнувань на ці потреби.

Оскільки теорія і практика довели, що повноваження для отримання доходів не приносять користі при застосуванні щодо Штатів в їх колективній якості, федеральний уряд повинен бути по необхідності наділений необмеженою владою оподаткування звичайними методами.

Якщо досвід не покаже протилежне, природно зробити висновок, що правильність передачі всієї влади в сфері оподаткування національному уряду може бути обгрунтована викладеними міркуваннями, в додаткових аргументах і ілюстраціях потреби немає. На ділі противники запропонованої Конституції, аж ніяк не на шкоду справедливості або істині в їх розумінні, мабуть, звертають свій основний запал проти цієї частини плану. Тому корисно проаналізувати аргументи, за допомогою яких вони борються проти нього.

Ті, хто найбільше попрацював на славу цієї аргументації, по суті, заявляють наступне: "Не можна через неможливість ввести в рамки потреби Союзу залишити необмежене право оподаткування. Доходи потрібні як для цілей місцевої адміністрації, так і Союзу, і ті і інші принаймні рівноцінні для щастя народу. Отже, необхідно, щоб уряди Штатів володіли засобами для забезпечення своїх потреб, як і національне уряд мав би аналогічні можливості щодо потреб Союзу. Але необмежене право оподаткування останнього може і з плином часу позбавить перших засобів забезпечення їх потреб і віддасть їх повністю на милість національних законодавчих зборів. У міру того як закони Союзу стануть вищими законами країни, а він повинен мати право приймати всі закони, які виявляться необхідними для втілення в життя владою, наділеними для цього повноваженнями, національний уряд зможе в будь-який момент скасувати податки, що стягуються на користь Штатів, під приводом того, що вони суперечать його власним інтересам. Він може стверджувати, що це робиться заради додання ефективності національним доходам. В результаті всі ресурси оподаткування крок за кроком перетворяться в федеральну монополію з повним виключенням і руйнуванням урядів Штатів ".

При цьому способі мислення, мабуть, іноді порушується проблема узурпації в національному уряді, в інших випадках мова йде тільки про висновки з конституційного застосування намічених прав. Тільки в останньому випадку є претензії на справедливість. Варто нам почати гадати про узурпацію федерального уряду, як ми опинимося в бездонній прірві і поза межами розуму. Мріяти можна, поки вони не заведуть в лабіринти зачарованого замку, де не знаєш, куди повернути, щоб вибратися з глухого кута, в якому необачно опинився. Хоч би якими були обмеження або зміни прав Союзу, легко побачити нескінченний ряд можливих небезпек, а при надлишку підозрілості і страху ми впадаємо в стан абсолютного скептицизму і нерішучості. Повторюю тут те, що я вже, по суті, сказав в іншому місці розмірковуючи про небезпеку узурпації, повинно мати на увазі склад і структуру уряду, але не характер і розміри його влади. Уряди Штатів в силу їх початкових конституцій наділені повним суверенітетом. У чому ж полягає для нас гарантія безпеки від узурпації з цього боку? Безсумнівно, в характері їх створення та належної опори на тих, кому керувати ними в національному масштабі. Якщо запропонована структура федерального уряду при неупередженому розгляді виявиться такою, що в ньому будуть досить представлені ці ж елементи безпеки, тоді слід відкинути всі страхи з приводу узурпації.

Не слід забувати, що уряди Штатів схильні зневажати права Союзу з тією ж імовірністю, з якою Союз схильний зневажати права урядів Штатів. Якій стороні взяти гору в цьому конфлікті, залежить від коштів, які вони зможуть використовувати заради досягнення успіху. У республіках сила завжди на стороні народу, і є вагомі причини вважати, що уряду Штатів зазвичай мають великий вплив на нього, звідси природний висновок: такі сутички швидше закінчаться до невигоди Союзу і більш імовірні зазіхання його членів на федерального голову, а не навпаки. Але очевидно, що всц здогадки такого роду надзвичайно туманні і схильні до погрішностей, і куди більш безпечно залишити їх, зосередивши повністю нашу увагу на характер та обсяг прав, як вони викладені в Конституції. Все що понад цього слід залишити на частку розсудливості і твердості народу, який з вагами в руках, треба сподіватися, завжди турбуватиметься зберегти конституційну рівновагу між союзним урядом і урядами штатів. З цих позицій, безсумнівно правильних, неважко усунути заперечення проти необмеженого права оподаткування уряду в Сполучених Штатах.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 32 ||

Стосовно загальної податкової системи (продовження)

З видання “The Daily Advertiser”
Автор: Александер Гамілтон
03 січня 1788 р

До народу штату Нью-Йорк:

НЕЗВАЖАЮЧИ НА ТЕ, що, на мій погляд, немає реальної небезпеки від наслідків, які турбують уряди Штатів, від права Союзу контролювати їх грошові оподаткування, бо я переконаний: настрої народу, крайня небезпека провокування невдоволення урядів Штатів і впевненість в корисності та необхідності місцевих адміністрацій для місцевих цілей - надійний бар'єр проти використання цих прав проти народу. Проте я хочу детально показати тут справедливість вимог, щоб окремі Штати мали незалежні і неконтрольовані права збору власних податків для задоволення своїх потреб. Йдучи на цю поступку, я підтверджую (за єдиним винятком імпортних і експортних мит), вони збережуть за планом конвенту абсолютні і необмежені права влади в цьому сенсі, і спроба національного уряду їх обмежити виявиться грубим порушенням влади, якому немає виправдання ні в одній статті або положенні Конституції.

Консолідація Штатів в одну повністю суверенну державу має на увазі повне підпорядкування частин; які права вони збережуть в цілому, залежить від прояву загальної волі. Але, оскільки план конвенту має на увазі створення тільки часткового Союзу або консолідації, уряди Штатів абсолютно очевидно збережуть всі суверенні права, які були раніше і не делеговані згідно із законом виключно Сполученим Штатам. Це виняткове делегування, або, скоріше, відчуження суверенітету Штату, існує тільки в трьох випадках: там, де Конституція категорично надала виключні права Союзу; там, де вона в одному випадку надала права Союзу, а в іншому - заборонила Штатам виконання аналогічних прав; і там, де вона надала Союзу права, яким аналогічні права Штатів повністю і цілком суперечать і є неприйнятними. Я використовую ці терміни для того, щоб відрізнити цей останній випадок від іншого, який при зовнішній схожості, по суті, докорінно відрізняється від нього. Я маю на увазі здійснення співпавшої юрисдикції, що може призводити до випадкових втручань в політику будь-якої адміністративної структури, але не тягне прямого протиріччя і не відкидає конституційну владу. Ці три випадки виключної юрисдикції федерального уряду можна проілюструвати такими прикладами. У передостанньому абзаці восьмого розділу першої статті категорично зазначено, що Конгрес користується "ВИНЯТКОВОЮ ЗАКОНОДАВЧОЮ ВЛАДОЮ" в окрузі, визначеному як місце перебування уряду. Це відповідь на перший випадок. На початку тієї ж статті Конгрес уповноважується "ВСТАНОВЛЮВАТИ І СТЯГУВАТИ ПОДАТКИ, МИТА, ПОДАТКИ ТА АКЦИЗНІ ЗБОРИ", а відповідно до другого абзацу десятого розділу тієї ж статті оголошується: "Жоден Штат не може без згоди Конгресу обкладати митом або зборами імпорт і експорт товарів, за винятком, коли це необхідно для здійснення законів Штату про нагляд ... " звідси виключне право Союзу обкладати митом експорт і імпорт, за винятком обумовленого, але це право обмежується в іншому абзаці, де сказано, що податки або мита не встановлюються на товари, що експортуються з будь-якого Штату; в результаті цього застереження сказане поширюється тільки на мита на імпорт. Така відповідь на другий випадок. Відповідь на третій міститься в розділі, де зазначено, що Конгрес має право "встановлювати ОДНАКОВІ ПРАВИЛА натуралізації ... на всій території Сполучених Штатів ". За необхідності це положення носить винятковий характер, бо, якби кожен Штат мав право встановлювати відмінні правила, не могло б бути однакового правила.

Випадок, про який можна подумати, що він схожий на останній, хоча насправді це далеко не так, безпосередньо зачіпає дане питання. Я розумію право оподатковувати всі предмети, крім експорту та імпорту. Це право, я стверджую, явно збігається і є рівним правом уряду Сполучених Штатів і кожного Штату. У дозвільному абзаці, очевидно, немає виразу, що визнає це право виключно за Союзом. Немає окремого абзацу або статті, в яких Штатам заборонялося б його здійснювати. Наскільки це далеко від твердження, що ясний і переконливий аргумент на користь протилежного можна вивести з обмежень, накладених на Штати щодо зборів на імпорт та експорт. Це обмеження несе в собі припущення - якби його не внесли, Штати володіли б винятковим правом, а це означає ще одне припущення - в тому, що стосується інших податків, права Штатів залишаються в недоторканності. З будь-якої іншої точки зору це було б як не потрібно, так і небезпечно; це було б не потрібно, бо, якби передача Союзу права накладати такі збори мала б на увазі виключення Штатів або навіть їх підпорядкування в цьому питанні, в такому обмеженні не було б необхідності; воно було б небезпечно, бо з його введення прямо випливає згаданий висновок, який, якщо аргументація супротивників справедлива, не було б навмисним; я розумію, що Штати у всіх випадках, до яких обмеження не застосовується, будуть мати право оподаткування, що збігається з наявним у Союзу. Обмеження, про яке йде мова, означає те, що юристи називають негативним змістом, тобто запереченням одного і підтвердженням іншого, запереченням права Штатів встановлювати податки на імпорт і експорт і підтвердження - встановлювати їх на всі інші товари. Було б простою софістикою стверджувати, що таким шляхом намір відсторонити їх абсолютно від введення перших зі згаданих податків, залишивши за ними свободу вводити інші за умови контролю з боку національних законодавчих зборів. Скорочуюче або забороняюче положення означає лише, що вони не будуть без згоди Конгресу накладати таке оподаткування і, якщо нам належить розуміти це в сенсі тільки що згаданого положення Конституції, змусять ввести формальну умова заради вкрай абсурдного висновку, а саме: Штати за згодою національних законодавчих зборів можуть встановлювати податки на імпорт і експорт і вводити податки на все інше, якщо той же орган не здійснює контроль. Якщо в цьому і полягає намір законодавців, тоді чому його не було зарезервовано перш за все у сфері того, що, як стверджується, є природним застосуванням початкового положення, що дарує загальне право оподаткування Союзу? Цілком очевидно, що такого наміру бути не могло і подібна інтерпретація недоречна.

Що стосується припущення про несумісність прав оподаткування Штатів і Союзу, його не можна підтримати в тлумаченні, що хилиться до виключення Штатів. Звичайно, цілком можливий випадок, коли Штат оподатковує той чи інший товар і введення ще одного союзного податку на той же товар є недоречним, але звідси зовсім не випливає конституційна нездатність вводити ще один податок. Розміри оподаткування, доречність або недоречність його збільшення з кожного боку - предмет взаємної розсудливості, однак тут немає прямого протиріччя у владних функціях. Конкретні заходи систем фінансів нації і Штатів іноді можуть точно не збігатися, і буде потрібно взаємна терпимість. Але не проста можливість незручності в здійсненні влади, а безпосередня конституційна несумісність може призвести до відчуження і знищення первородного суверенного права.

Необхідність співпадаючої юрисдикції в ряді випадків є результатом поділу суверенної влади, і правило, що всі повноваження, яких Штати безумовно не позбавлені на користь Союзу, залишаються у них у всьому обсязі, є не тільки теоретичним наслідком цього поділу, але чітко видно по всьому характеру документу, що базується на положеннях запропонованої Конституції. Ми бачимо, що, незважаючи на затверджені повноваження загальної влади, в ньому проявляється підкреслена увага до тих випадків, коли визнано недоречним наділяти такими ж повноваженнями Штати, і це зафіксовано у відповідних застереженнях. Десятий розділ першої статті цілком складений з таких застережень. Ця обставина найкращим чином показує наміри конвенту і є посібником для тлумачення їх на основі тексту документа, яка виправдовує зайняту мною позицію і спростовує будь-яку протилежну гіпотезу.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку




|| ЗАПИСКИ ФЕДЕРАЛІСТА No. 33 ||

Стосовно загальної податкової системи (продовження)

З видання “The Daily Advertiser”
Автор: Александер Гамілтон
03 січня 1788 р

До народу штату Нью-Йорк:

Залишки аргументів проти положень Конституції щодо оподаткування визначаються наступним пунктом. Останній пункт восьмого розділу першої статті плану, що розглядається, уповноважує національний законодавчий орган "Видавати усі закони, ПОТРІБНІ і НАЛЕЖНІ для здійснення згаданих вище ПОВНОВАЖЕНЬ і решти повноважень, наданих цією Конституцією урядові Сполучених Штатів чи будь-якому з його міністерств чи урядовців"; а друга частина пункту шостої статті зазначає, що "Ця Конституція і закони Сполучених Штатів, що будуть ухвалені на її підставі, а також усі міждержавні договори, як укладені раніше, так і ті, що будуть укладені Сполученими Штатами після цього, є найвищим законом краю, і судді всіх штатів мають йому підлягати, незважаючи на будь-які статті в конституції чи в законах окремих штатів, які суперечитимуть цьому".

Ці два положення були об'єктами лютих нападок і роздратованих промов проти запропонованої Конституції. Вони малювали їх народові у сірих кольорах і формували хибне представлення, демонізуючи їх, переконуючи, що завдяки цим інструментам органи місцевого самоврядування буде знищено і вони втратять свободу; малювали як огидне чудовисько, чиї пожираючі щелепи не шкодували б ані статі, ані віку, ні високого, ані низького, ані священного, ані негідного; і все ж, як не дивно, як це здається, після всієї цієї суєти, слід вказати з абсолютною впевненістю тим, хто не бачить все це в такому світлі: конституційна діяльність запропонованого уряду була б точно такою самою, навіть якщо б ці положення викреслили або, навпаки, повторювали в кожній статті. Вони не більше, ніж посилання на вказівку, яка виникає як необхідний та неминучий наслідок заснування федерального уряду та надання йому певних конкретних повноважень. Це є настільки очевидним, що навіть сама скромність навряд чи буде вислуховувати лайки, що ллються на цю частину плану, не проявляючи емоцій, котрі порушують її стриманість.

Що означає влада, як не можливість або здатність щось створювати? Що означає вміння щось робити, як не влада використовувати засоби, необхідні для цього? Що таке ЗАКОНОДАВЧА влада, як не влада створювати ЗАКОНИ? Що таке засоби здійснювати ЗАКОНОДАВЧУ владу, як не ЗАКОНУ? Що є владою вводити та стягувати податки, як не ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА або влада СТВОРЮВАТИ ЗАКОНИ? Що таке засоби для здійснення цієї влади, як не ПОТРІБНІ і НАЛЕЖНІ закони? Цей простий ряд запитань дає нам одразу тест, за допомогою якого можна судити про справжній характер положення, на яке скаржаться. Це підводить нас до цієї відчутної істини, що влада укладати та збирати податки повинна бути уповноважена приймати всі закони, ПОТРІБНІ і НАЛЕЖНІ для виконання цієї влади; і що таке невдале і кульмінізоване положення не більше, ніж декларація такої ж істини, маючи на увазі, що національний законодавчий орган, якому раніше були надані повноваження щодо сплати та стягнення податків, в процесі здійснення цього права прийняти всі закони ПОТРІБНІ і НАЛЕЖНІ для введення його в дію? Таким чином, я застосував ці спостереження до права оподаткування, бо мова йде безпосередньо про нього, тому, що це є найважливішим повноваженням, яке пропонуються передати Союзу. Але той самий процес призведе до того ж результату стосовно всіх інших повноважень, задекларованих у Конституції. І саме для виконання повноважень цієї широкої статті, як її поважно називають, уповноважено національну законодавчу владу приймати усі ПОТРІБНІ і НАЛЕЖНІ закони. Якщо є якась виняткова річ, її слід шукати в конкретних повноваженнях, на яких ґрунтується ця загальна декларація. Сама декларація, хоч їі можна назвати тавтологічною або зайвою, принаймні абсолютно нешкідлива.

Але ПІДОЗРА може запитати: Навіщо тоді її прийняли? Відповідь полягає в тому, що це бути зроблено лише для більшої надійності та для запобігання будь-яким примхливим уточненням з боку тих, хто може згодом відчути бажання обмежити або ухилитися від легітимних органів влади Союзу. Конвент, ймовірно, передбачив, що головна мета цих документів полягає в тому, що небезпека, яка найбільше загрожує нашому політичному добробуту, полягає в тому, що уряди штатів, врешті решт, зруйнують основи Союзу і вирішать в цій вкрай важливій справі нічого не залишити для розбудови. Незалежно від мотивації цього, мудрість великої застережності вже зрозуміла з криків, що лунають проти, бо вони видають бажання поставити під сумнів велику на важливу істину, що і є ціллю, оголошену цією умовою.

Але можна знову запитати: кому судити про ПОТРІБНІ і НАЛЕЖНІ закони, які приймаються для виконання повноважень Союзу?

Відповідаю: по-перше, це питання також постає в усьому необхідному обсязі як при простому даруванні цих повноважень, так іу зв’язку з положенням-декларацією. По-друге, національний уряд, як і будь-який інший, у першому випадку турбується про належне виконання своїх прав і в другому - про виборців.

Якщо федеральний уряд перетне справедливо визначені межі своїх повноважень і тиранічно використає свою владу, народ, як його засновник, повинен звернутися до сформованого ним стандарту (Декларації Незалежності - авт.) і вжити таких заходів задля відшкодування шкоди, заподіяної Конституції, яку йому підказує крайня необхідність та розум. Доречність закону в конституційному світлі завжди повинна визначатися характером повноважень, на яких він заснований. Припустимо, що за допомогою деяких примусових конструкцій його повноважень (що, насправді, неможливо легко уявити), федеральний законодавчий орган повинен спробувати змінити закон про спадкоємність в будь-якому штаті. Хіба це не стане очевидним, що він, роблячи таку спробу, перевищить свою юрисдикцію та завдасть шкоду штату? Припустимо, знову ж таки, що під висловом про втручання у його доходи воно спробує взяти на себе зобов’язання скасувати земельні податки, накладені владою штатів;

Чи не було б однаково очевидним, що це було вторгненням у супутню юрисдикцію стосовно цього виду податку, яке його Конституція прямо передбачає існувати в державних урядах? Якщо коли-небудь виникнуть сумніви,то їх слід віднести на рахунок тих резонансів, які з ворожістю до проекту Конституції намагалися затінити яскраву істину.

Але кажуть, що закони Союзу мають бути ВЕРХОВНИМ ЗАКОНОМ держави. Які висновки слід з цього зробити або яке значення вони б мали якби не вважалися вищими законами держави? Очевидно, що вони нічого б не становили. ЗАКОН за самим значенням цього терміна включає верховенство. Це правило, якого зобов'язані дотримуватися ті, кому це призначено. Це є результатом кожного політичного об'єднання. Якщо люди вступають у стан суспільства, закони цього суспільства повинні бути вищим регулятором їх поведінки. Якщо низка політичних товариств вступає в більш широке політичне суспільство, закони, які останнє може прийняти відповідно до повноважень, покладених на нього конституцією, обов'язково повинні бути вищими за ті товариства та окремі постаті, з яких вони складаються. Інакше це був би простий договір, залежний від добросовісності сторін, а не уряду, і просто називалося б іншими словами ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДА І ВЕРХОВЕНСТВО. Але з цієї доктрини не випливає, що вищі закони цієї землі стануть актами усього суспільства, які НЕ ПІДТВЕРДЖЕНІ його конституційними повноваженнями, а є вторгненнями у владу резидентів менших товариств. Це будуть лише дії узурпації, і вони заслуговують на те, щоб ставитися до них як до таких. Отже, ми вважаємо, що стаття, яка встановлює верховенство законів Союзу, подібно до тієї, що ми розглянули перед цим, лише оголошує істину, яка негайно і обов'язково випливає з заснування федерального уряду. Я припускаю, що я не уникнув спостереження, що воно Явно обмежує цю верховенство законами, прийнятими ВІДКРИТТЯ КОНСТИТУЦІЇ; яку я згадую лише як приклад обережності в конвенції; оскільки це обмеження було б зрозумілим, хоча воно не було виражене. Хоча закон, таким чином, встановлення податку за використання Сполучених Штатів був би найвищим за своєю суттю і не може юридично протиставлятись йому чи контролюватись, але закон про скасування чи запобігання стягненню податку, встановленого владою Держава (якщо не стосується імпорту та експорту) не буде вищим законом землі, а узурпацією влади, не наданою Конституцією. Оскільки неправильне накопичення податків на одному об’єкті може спричинити складність чи нестабільність стягнення, це буде взаємною незручністю, що не випливає з переваги чи дефекту влади з обох сторін, а з боку недобросовісного здійснення влади те чи інше, однаково невигідне обом. Однак можна сподіватися і припускати, що взаємний інтерес буде диктувати концерт у цьому відношенні, що дозволить уникнути будь-яких матеріальних незручностей. Висновок в цілому полягає в тому, що окремі держави, відповідно до запропонованої Конституції, збережуть незалежний і неконтрольований орган для отримання доходів у будь-якій мірі, в якій вони можуть мати потребу, будь-якими видами оподаткування, крім мита на імпорт та експорт . У наступному документі буде показано, що ця СУЧАСНА ПРАКТИКА в статті оподаткування була єдино прийнятною заміною цілого підпорядкування стосовно цієї гілки влади органу державної влади Союзу.

ПУБЛІЙ

↑ Назад до списку

Стаття доповнюється, усього буде розміщено переклад 85 есе.....


Автор перекладу:
Олег Петруха
Голова громадської організації
«ВІД КІЛЬКОСТІ-ДО ЯКОСТІ»


Джерела інформації:





^Top